Справа № 347/783/21
Провадження № 2/347/34/22
23 червня 2022 року м. Косів
Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Кіцули Ю. С.,
за участю:
секретаря Рибчук Х. Д.,
позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Кутської селищної ради, про визнання недійсним державного акту на право власності на землю та скасування рішення органу місцевого самоврядування, -
Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.
26.04.2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про визнання недійсним державного акту на право власності на землю та скасування рішення органу місцевого самоврядування.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 покликалась на те, що протягом багатьох років доглядала свою односельчанку ОСОБА_5 . 26.03.2012 року ОСОБА_5 зробила заповідальне розпорядження згідно з яким, все належне їй майно заповіла ОСОБА_1 (позивачу). Вказаний заповіт був посвідчений та зареєстрований секретарем Старокутської сільської ради і зареєстрований в реєстрі за №34 від 26.03.2012 року. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 відкрилась спадщина на все належне їй майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,172 га в с. Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області. У зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно ОСОБА_5 позивач ОСОБА_1 змушена була звернутися до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно. Рішенням Косівського районного суду від 20.01.2019 року позов було задоволено, та визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, зокрема: житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0, 172 га, яка складається із земельної ділянки площею 0,021 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель та земельної ділянки площею 0,151 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
В подальшому ОСОБА_1 зайнялась впорядкуванням документів щодо земельних ділянок, успадкованих після смерті ОСОБА_5 . Однак позивач стикнулась з тим фактом, що одна із земельних ділянок площею 0,0740 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 передана у влаcність ОСОБА_3 (відповідачу). Про вказаний факт їй стало відомо 22.10.2020 року з рішення державного кадастрового реєстратора відділу у Косівському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №РВ2601134502020, яким ОСОБА_1 було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру по земельній ділянці площею 0,0740 га, оскільки вказана земельна ділянка перетинається із земельною ділянкою ОСОБА_3 , площа співпадає на 100%.
Підставою виникнення права власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку є рішення 7 сесії 6 демократичного скликання Старокутської сільської ради від 23.06.2011 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0934 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2 , документ, що підтверджує право власності державний акт серії ЯК №967573 від 09.02.2012 року.
В порядку досудового врегулювання ОСОБА_1 намагалася вирішити вказаний спір з відповідачем, однак позитивних результатів такі перемовини не дали.
Позивач ОСОБА_1 стверджує, що станом на 2011 рік коли ОСОБА_3 готувався пакет документів для приватизації спірної земельної ділянки, то земельна ділянка площею 0,0740 га перебувала у приватній власності ОСОБА_5 така у неї не вилучалася у встановленому законом порядку, державний акт про право власності на ім'я ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку ніким не оскаржувався та не скасований. А відтак передача Старокутською сільською радою земельною ділянки яка перебувала у власності ОСОБА_5 є порушенням ч. 5 ст. 116 ЗК України. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що технічна документація ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 0,0934 в АДРЕСА_2 була виготовлена з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, а рішенням 7 сесії 6 демократичного скликання від 23.06.2011 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,0934 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в с. Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області.
З цих підстав, ОСОБА_1 просила позов задовольнити, визнати недійсним та скасувати як незаконний державний акт серії ЯК №967573 від 09.02.2012 року про право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0934 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с. Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області. Також просила скасувати рішення 7 сесії 6 демократичного скликання Старокутської сільської ради від 23 червня 2011 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0934 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с. Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник надали доводи аналогічні в позовній заяві. Додатково на уточнюючі запитання суду ОСОБА_1 ствердила, що за життя доглядала ОСОБА_5 . Ще за життя ОСОБА_5 жалілась їй на те, що в неї незаконно відібрали земельну ділянку площею 0,0740 га. ОСОБА_1 ствердила, що їй (позивачу) також було відомо, що вказана земельна ділянка перебуває у власності відповідача. Однак вона думала, що все було здійснено у відповідності до закону. А коли вже почала впорядковувати документи, то дізналася, що земельна ділянка була передана у власність відповідачу з порушенням вимог земельного законодавства. Позивач та її представник в судовому засіданні наполягали на тій обставині, що за життя ОСОБА_5 не уповноважувала позивача на здійснення будь яких дій щодо захисту її законних прав та інтересів щодо спірної земельної ділянки чи іншого майна, а відтак вона не могла вчиняти будь які дії з цього приводу. Також ОСОБА_1 ствердила, що і сама ОСОБА_5 не вчиняла жодних активних дій щодо захисту своїх прав як законного власника земельної ділянки.
У відзиві на позовну заяву, ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_5 була родичкою його дружини. Після смерті чоловіка ОСОБА_6 з яким на старості літ проживала ОСОБА_5 , вона стала потребувати коштів, щоб віддати за лікування та похорони ОСОБА_7 . У зв'язку з цим, ОСОБА_5 запропонувала йому продати свою земельну ділянку площею 0,0740 га, яка межувала з його господарством. Вказана земельна ділянка № НОМЕР_1 належала ОСОБА_5 на підставі державного акту, до якого було вписано ще дві земельні ділянки №1 та №2.
При цьому ОСОБА_5 ствердила, що вона сама домовиться з землевпорядником щодо оформлення та передачі земельної ділянки, щоб було дешевше. ОСОБА_5 особисто подала його заяву на сесію, та 13.05.2011 року йому було вирішено надати дозвіл на виготовлення технічної документації для передачі у власність вказаної земельної ділянки. Після сесії у травні 2011 року ОСОБА_5 особисто принесла йому додому рішення, після чого забажала отримати обумовлені грошові кошти за продаж земельної ділянки. Оскільки всієї суми коштів у відповідача на той час не було, то йому 2000 гривень частково позичила мати дружини ОСОБА_8 , жителька с. Старі ОСОБА_9 ,, яка проживала по АДРЕСА_2 . Вказані кошти позичені були відповідачу в присутності ОСОБА_5 , і саме в її присутності були частково передані за вказану земельну ділянку. Решту суми 4000 гривень відповідачу ОСОБА_3 позичив інший сусід ОСОБА_10 , який проживає в тому ж селі по АДРЕСА_3 . І ОСОБА_8 , і ОСОБА_10 було відомо, що вони позичають кошти, оскільки відповідач купив у ОСОБА_5 земельну ділянку, і в їх присутності ОСОБА_5 неодноразово говорила, що продає земельну ділянку АДРЕСА_4 оскільки їй потрібні гроші, щоб розплатитися з боргами після смерті чоловіка.
Відповідач ствердив, що заплативши в 2011 році ОСОБА_5 6000 гривень за вказану земельну ділянку, та одержавши рішення Старокутської сільської ради, він почав обробляти вказану земельну ділянку, оскільки вона межує з його господарством. На вказаній земельній ділянці ростуть плодові дерева та сад. З 2011 року і по час смерті в 2019 році ОСОБА_5 , а це майже 8 років, вона була обізнана про даний факт, і жодних претензій до нього не мала, оскільки вона свідомо продала йому земельну ділянку, одержала за це грошові кошти, і знала, що відповідач її обробляє та користується нею. Також відповідач ствердив, що оскільки ОСОБА_5 за життя не мала жодних претензій до нього, а відтак і її спадкоємець (позивач) ОСОБА_1 не вправі заявляти до нього такий позов, оскільки сплив трьох річний строк позовної давності, зокрема і до ОСОБА_5 , яка якби вважала, що відповідач порушив її право власності то вправі була пред'явити до нього відповідний позов. Однак вона цього не робила за життя, адже свідомо відчужила свою земельну ділянку йому. З цих підстав, відповідач ОСОБА_3 просив викликати та допитати в якості свідків осіб, які позичали йому гроші на купівлю земельної ділянки, а в задоволенні позову відмовити з підстав пропущення строку позовної давності.
В судовому засіданні ОСОБА_3 висловив доводи аналогічні у відзиві на позовну заяву. Додатково ствердив, що померла ОСОБА_11 до самої смерті перебувала в здоровому глузді, та не потребувала стороннього догляду. Вона продовжувала спілкуватись з ним та його сім'єю, та жодних претензій щодо земельної ділянки не мала. Оскільки свідомо ще за вісім років до своєї смерті продала земельну ділянку йому. Додатково ОСОБА_3 ствердив, що до інших земельних ділянок ОСОБА_5 також існують судові спори, однак їх суть йому не відома. Також представник відповідача ствердила, що за життя ОСОБА_5 жодних скарг в сільську раду, щодо порушення своїх прав як законного власника земельної ділянки не подавала, що зайвий раз підтверджує, що в неї жодних претезій не було.
Представник Кутської селищної ради Косівського району, Івано-Франківської області ствердила, що ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку згідно рішення Старокутської сільської ради. Про те, що з 1995 року існує державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_5 невідомо. Можливості допитати землевпорядника який на той час працював в сільській раді, та якому могли бути відомі обставини зазначені сторонами, немає можливості оскільки він помер. Секретар сільської ради, якій могли б бути відомі обставини, на даний час офіційно перебуває закордоном. Виясняючи ситуацію щодо предмета спору, представник Кутської селищної ради ствердила, що з усних пояснень їй відомо, що ОСОБА_5 прийшла в сільську раду та відмовилась від своєї ділянки, на користь ОСОБА_3 . Щодо державного акта ОСОБА_5 , то він виданий на три земельні ділянки. У вказаному державному акті, не міститься інформації де розміщені вказані земельні ділянки. На той час в сільській раді велися земельні книги, і якщо особа хотіла віддати свою земельну ділянку, то достатньо було просто в земельній книзі про це зазначити записом. А відтак, на рішення сесії і було винесено питання про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки, від якої відмовилась ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 було відомо, що відповідач з сім'єю обробляли ту земельну ділянку, скошували траву яка там трава. Такі обставини, представнику Кутської селищної ради відомо зі слів працівників селищної ради які там тривалий час працюють, та є односельцями відповідача та померлої ОСОБА_5 . В задоволенні позову просила відмовити.
Заяви, та клопотання учасників справи.
У позовній заяві позивач ОСОБА_1 просила витребувати для огляду в судовому засіданні з відділу у Косівському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області - технічну документацію про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,0934 га. за адресою: АДРЕСА_2 ; та з Кутської селищної ради - рішення 7 сесії 6 демократичного скликання Старокутської сільської ради від 23 червня 2011 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0934 га. з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 , а також протокол 7 сесії 6 демократичного скликання Старокутської сільської ради від 23 червня 2011 року.
У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 просив викликати та допитати в судовому засіданні свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , та ОСОБА_12 .
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 06.05.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання.
Ухвалами від 29.07.2021 року задоволено клопотання позивача та витребувано докази, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.09.2021 року.
13.09.2021 року розгляд справи відкладено у зв'язку з клопотанням представника позивача.
06.10.2021 року розпочато розгляд справи по суті, та оголошено перерву, викликано свідків в наступне судове засідання.
04.11.2021 року розгляд справи відкладено у зв'язку з перебуванням головуючої судді на лікарняному.
02.12.2021 року розгляд справи відкладено у зв'язку з клопотанням представника відповідача.
11.01.2022 року розпочато розгляд справи по суті, проведено допит свідка ОСОБА_12
24.02.2022 року, 29.03.2022 року, 27.04.2022 року розгляд справи відкладено у зв'язку з клопотанням представника відповідача.
26.05.2022 року продовжено розгляд справи, та допитано свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , та оголошено перерву в судовому розгляді справи до 23.06.2022 року.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
26.03.2012 року ОСОБА_5 зробила заповідальне розпорядження, згідно яким все своє майно, де б воно не було, і з чого б не складалося, і все те, що належатиме їй на день смерті і на, що вона матиме за законом право заповіла ОСОБА_1 , що підтверджується копією заповіту в матеріалах справи (а.с.13).
Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).
Відповідно до копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_5 (а.с.15).
Відповідно до копії рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20.01.2020 року за ОСОБА_1 визнано право власності після смерті ОСОБА_5 на спадкове майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,172 га, за адресою с. Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області, яка складається із земельної ділянки площею 0,021 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель, та земельної ділянки площею 0,151 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с.16-19).
Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на житловий будинок в АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 10.03.2020 року на підставі вищезазначеного рішення суду (а.с.21).
Відповідно до копії державного акту серії ІІІ-ІФ № 014743/853 виданого на ім'я ОСОБА_5 , померлій ОСОБА_5 належали земельні ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,021 га та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,151 га (а.с.21).
На замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с.23-28).
Відповідно до копії рішення Старокутської сільської ради від 23.06.2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Вирішено передати у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0, 0934 га, в тому числі за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_2 (а.с.31).
Згідно копії технічної документації про передачу у власність земельної ділянки виготовленої на ім'я ОСОБА_3 , для ведення особистого селянського господарства площею 0,0934 га, цільове призначення земельної ділянки 0,0934 га 01.03 для ведення особистого селянського господарства (а.с.34-42, 102-122).
Згідно копії державного акту серії ЯК № 967573 від 19.01.2012 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки 0,0934 га в АДРЕСА_2 (а.с.56).
Зміст спірних правовідносин.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з наявністю у позивача права на власності на земельну ділянку 0,0740 га після смерті ОСОБА_5 та неможливістю оформити право власності належним чином, з підстав перебування вказаної земельної ділянки у власності відповідача ОСОБА_3 .
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475\97-ВР, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом в тому числі визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним. (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною п'ятою статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Відповідно до ч.1 , 2 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п'ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об'єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об'єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону». Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 .
Згідно державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ІФ №014743/853 від 21 червня 1995 року померлій ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому від 29 грудня 1993 року за № 56-І Старокутської ради народних депутатів було передано для обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,021 га, та для ведення особистого селянського підсобного господарства загальною площею 0,151 га., яка складалася з земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 0,077 га та земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0740 га. Даний державний акт отримано в період паперової реєстрації, без зазначення в Державному земельному кадастрі кадастрового номера та координат розміщення поворотних точок.
Згідно акту обстеження земельної ділянки 0,0740 га від 30.09.2020 року та копії рішення №РВ-2601134502020 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка площею 0,0740 га на 100% стикається з земельною ділянкою відповідача ОСОБА_3 площею 0,0934 га з кадастровим номером 2623687001:02:008:0234.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 стверджував, що вказану земельну ділянку він купив в померлої ОСОБА_5 , що можуть підтвердити свідки, які позичали йому кошти на купівлю земельної ділянки, та були очевидцями перемовин щодо купівлі між ним ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_5 .
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 ствердила, що відповідач є її чоловіком, а померла ОСОБА_5 була її родичкою, двоюрідною сестрою її діда. Вказану земельну ділянку, її чоловік купив в ОСОБА_5 за 6000 гривень, оскільки останній потрібні були грошові кошти, щоб розрахуватися з боргами за лікування та похорон чоловіка. Саме ОСОБА_5 запропонувала їм купити її земельну ділянку. Оскільки всієї суми коштів на той час вони не мали, то позичали їх у її мами ОСОБА_8 та сусіда ОСОБА_10 . Будь яких документів, щодо позики грошей вони не укладали. Всі документи ОСОБА_5 будучи при здоровому глузді і дуже освіченою людиною самостійно виходжувала в сільській раді.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 зазначила, що добре знала померлу ОСОБА_5 , бо це була двоюрідна сестра її батька, та вони проживали по сусідству. Спірна земельна ділянка 0,0740 га яка належала ОСОБА_5 розміщена поруч із земельною ділянкою її зятя-відповідача ОСОБА_3 , які в той час будувались на тому місці. Після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 самостійно запропонувала продати свою земельну ділянку, оскільки їй потрібно було віддати кошти за похорони чоловіка. Вона особисто ходила в сільську раду, та відмовлялася від своєї земельної ділянки, виходжувала всі документи в сільській раді сама, та після виділення вказаної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3 принесла вказане рішення сільської ради. Весь час до кінця свого життя ОСОБА_5 перебувала при здоровому глузді, не потребувала стороннього догляду, була дуже начитаною, та освіченою, проживала після смерті чоловіка одна. Свідок ствердила, що ОСОБА_5 ніколи не приховувала тієї інформації, що продала свою земельну ділянку відповідачу ОСОБА_3 . Також свідок ствердила, що позивачу ОСОБА_1 також було добре відомо про цей факт, оскільки вона є їх родичкою. Що стосується стороннього догляду, та яку допомогу ОСОБА_1 надавала померлій ОСОБА_5 то їй невідомо, оскільки померла ОСОБА_5 хоча і була людиною старшого віку, однак цілком була самостійною в своїх діях.
Свідок ОСОБА_10 надав показання, що померла ОСОБА_5 прийшла до нього разом із відповідачем та його дружиною, щоб позичити 4000 гривень, оскільки відповідач хотів купити земельну ділянку в ОСОБА_5 . Вказану земельну ділянку ОСОБА_5 також пропонувала продати і йому, оскільки вона знаходилась недалеко із його житловим будинком. Однак він відмовився, оскільки не потребував на той час. ОСОБА_10 ствердив, що позичив відповідачу та його дружині 4000 гривень, купюрами по двісті гривень на той час в 2011 році. Свідок ОСОБА_10 ствердив, що до кінця свого життя ОСОБА_5 була при здоровому глузді, дуже освіченою та не потребувала стороннього догляду. Протягом життя ОСОБА_5 жодних претензій чи скарг, щодо того, що ОСОБА_3 користується її земельною ділянкою не висловлювала, та їй добре було відомо, що відповідач там вирощує сад.
Що стосується показань свідків щодо позичання ними грошових коштів ОСОБА_3 та передачі їх ОСОБА_5 то суд відхиляє такі покази з огляду на той факт, що показаннями свідків не можуть доводитися факт виконання чи не виконання зобов'язання за договором позики, який мав місце між свідками та відповідачем. Крім того, на підтвердження вказаних показань, та тверджень, ні відповідач, ні свідки не надали жодних доказів, що на той час між ними існували боргові зобов'язання.
Проте, у суду не викликає сумніву та обставина, що ОСОБА_5 з 2011 року і по час смерті була обізнана з тією обставиною, що її земельною ділянкою користується відповідач ОСОБА_3 . Вказана обставина знаходиться в логічному взаємозв'язку з показаннями свідків, відповідача ОСОБА_3 та поясненнями позивача ОСОБА_1 . Так, у позовній заяві, ОСОБА_1 стверджувала, що дізналась про те, що спірна земельна ділянка перебуває у власності відповідача лише з відповіді державного реєстратора, а саме 22.10.2020 року. Проте, такі пояснення спростовуються показами наданими ОСОБА_1 в судовому засіданні, яка неодноразово ствердила, що і ОСОБА_5 і їй, було відомо, що земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_3 , який нею користується впродовж восьми років.
Що стосується доводів позивача в частині порушення вимог законодавства при передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, то суд зауважує наступне. Так, відповідно до копій матеріалів технічної документації ОСОБА_3 було замовлено проведення технічної документації по підготовці до складання правовстановлюючих документів про право власності та користування земельною ділянкою, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства. В той же час, рішенням Старокутської сільської ради від 23.06.2011 року вирішено затвердити технічну документацію подану ОСОБА_3 , та передати у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0934 га, в т.ч. багаторічні насадження, яка знаходиться в АДРЕСА_2 . Крім того, згідно довідки виданої Старокутською сільською радою, ОСОБА_3 з 1999 року згідно записів погосподарської книги є користувачем земельної ділянки площею 0,0934 га за вищевказаною адресою.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, та про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень ст. 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз ст. 256, 261 ЦК України дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
У спірних правовідносинах суб'єктом звернення до суду з позовом є позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_5 яка згідно державного акту була законним власником спірної земельної ділянки.
В той же час і сама позивач, і відповідач, і свідки підтвердили той факт, що померлій ОСОБА_5 було добре відомо, що частина земельної ділянки, площею 0,0740 га перебуває у власності ОСОБА_3 , який нею користувався впродовж восьми років, з 2011 року, ще за життя ОСОБА_5 .
Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, на переконання суду, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме ОСОБА_5 , яка була законним власником спірної земельної ділянки.
Спірна земельна ділянка була передана відповідачу ОСОБА_3 в 2011 році, померла ОСОБА_5 була обізнана про вказаний факт, що підтвердили учасники судового провадження. З 2011 року і по час смерті 2019 року ОСОБА_5 , а це майже вісім років, з часу прийняття рішення про передачу ОСОБА_3 спірної земельної ділянки у приватну власність, ОСОБА_5 жодних скарг в сільську раду не подавала, жодних позовів чи претензій до відповідача не пред'являла, та не заявляла про своє порушене право як законного власника земельної ділянки.
Таким чином, враховуючи, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, суд доходить переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Кутської селищної ради, про визнання недійсним державного акту на право власності на землю та скасування рішення органу місцевого самоврядування слід відмовити повністю, у зв'язку з спливом строків позовної давності.
На підставі вищевикладеного, та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), Кутської селищної ради (вул. Вічевий Майдан, 9, селище Кути, Косівського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 04354249) про визнання недійсним державного акту на право власності на землю та скасування рішення органу місцевого самоврядування- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 04 липня 2022 року.
Суддя Ю. С. Кіцула