22.06.2022м. СумиСправа № 927/916/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Саленко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 927/916/21 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Північної митниці Держмитслужби (просп. Перемоги, буд. 6, м. Чернігів, 14017, ідентифікаційний код 43332675),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Ойл Сервіс» (вул. Староєврейська, буд. 7А, м. Львів, 79008, ідентифікаційний код 42647162),
про стягнення 47 418,77 грн,
за участю представників сторін:
позивача - Кашина С.В. приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по за межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів,
відповідача - не з'явився.
Позивач звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь кошти в сумі 47 418,77 грн, з них: суму сплачену за придбання товару у розмірі 35 388,60 грн, пеню у розмірі 8 174,77 грн, штраф у розмірі 2 477,20 грн, 3 % річних у розмірі 671,90 грн, інфляційні втрати у розмірі 706,30 грн; а також просить суд відшкодувати витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю товарів від 16.11.2020 № 144 в частині поставки товару в обмін на талони.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 30.08.2021 у справі № 927/916/21 постановлено справу № 927/916/21 за позовом Північної митниці Держмитслужби (просп. Перемоги, буд. 6, м. Чернігів, 14017, ідентифікаційний код 43332675) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Ойл Сервіс" (вул. Староєврейська, буд. 7А, м. Львів, 79008, ідентифікаційний код 42647162) про стягнення збитків в сумі 47 418,77 грн з доданими до неї документами, передати за підсудністю до Господарського суду Сумської області.
19.10.2021 вищезазначені позовні матеріали надійшло до Господарського суду Сумської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2021 справу № 927/916/21 передано для судового розгляду судді Джепі Ю.А.
Ухвалою від 25.10.2021 у справі № 927/916/21 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 927/916/21; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 16.12.2021, 10:30 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 Господарського процесуального кодексу України - до 29.11.2021; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України - до 06.12.2021.
На електронну адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання від 15.12.2021 б/н (вх. № 10238/21 від 16.12.2021) про відкладення розгляду справи, де останній повідомляє про неможливість забезпечення явки представника відповідача у судове засідання 16.12.2021 та просить суд відкласти розгляд справи на інший день.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 16.12.2021 у справі № 927/916/21 постановлено відкласти розгляд справи № 927/916/21 по суті на 22.12.2021, 14:30 без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
21.12.2021 представником відповідача через систему «Електронний суд» подано до суду заяву про вступ у справу як представника від 21.12.2021.
Начальником відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Господарського суду Сумської області 21.12.2021 внесено дані представника відповідача до системи «Електронний суд».
Ухвалою від 21.12.2021 у справі № 927/916/21 судом постановлено подальший розгляд справи № 927/916/21 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі відповідно до частини шостої статті 250 ГПК України та призначити підготовче засідання на 08.02.2022, 10:30.
22.12.2021 представником відповідача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи б/д, б/н (вх. № 10474 від 22.12.2021), де представник відповідача зазначає про необхідність ознайомлення з матеріалами справи у системі «Електронний суд» та просить суд відкласти розгляд справи.
17.01.2022 представником позивача до суду подано клопотання № 7.11-2/7.11-10/8.19/20 від 11.01.2022 (вх. № 173 від 17.01.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 21.01.2022 у цій справі постановлено провести підготовче засідання у справі № 927/916/21, призначене на 08.02.2022, 10:30 за участю представника позивача - Північної митниці Держмитслужби (просп. Перемоги, буд. 6, м. Чернігів, 14017, ідентифікаційний код 43332675) - С. Кашиної (ІНФОРМАЦІЯ_1) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).
08.02.2022 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв'язку з відпусткою судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
Враховуючи факт виходу з відпустки судді Джепи Ю.А. та положення частини тринадцятої статті 32 ГПК України, суд ухвалою від 10.02.2022 призначив справу № 927/916/21 до розгляду в підготовчому засіданні на 10.03.2022, 12:00.
Водночас, підготовче засідання, призначене на 10.03.2022, 12:00, не відбулось у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 та проведенням бойових дій території Сумської області.
22.03.2022 розпорядженням голови Верховного Суду № 12/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області. Розпорядженням голови Верховного Суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області.
Ухвалою від 04.05.2022 у справі № 927/916/21 суд призначив підготовче засідання на 19.05.2022, 11:30.
Представником позивача - Північної митниці Держмитслужби (просп. Перемоги, буд. 6, м. Чернігів, 14017, ідентифікаційний код 43332675) подано до суду клопотання від 16.05.2022 № 7.11-2/7.11-10/8.19/79 (вх. № 803 від 16.05.2022) про розгляд справи у режимі відеоконференції.
Ухвалою від 17.05.2022 у справі № 927/916/21 постановлено клопотання представника позивача - Північної митниці Держмитслужби (просп. Перемоги, буд. 6, м. Чернігів, 14017, ідентифікаційний код 43332675) від 16.05.2022 № 7.11-2/7.11-10/8.19/79 (вх. № 803 від 16.05.2022) про розгляд справи у режимі відеоконференції задовольнити; призначити підготовче засідання на 19.05.2022, 11:30 за участі у цьому судовому засіданні представника позивача - Північної митниці Держмитслужби (просп. Перемоги, буд. 6, м. Чернігів, 14017, ідентифікаційний код 43332675) - С. Кашиної (ІНФОРМАЦІЯ_1) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).
Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 19.05.2022 у справі № 927/916/21 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 927/916/21 до судового розгляду по суті в судове засідання на 22.06.2022, 10:30.
Представник позивача приймав участь у судовому засіданні по суті в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, відповідно до вимог статті 197 ГПК України, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання по суті не з'явився.
Копії ухвал суду від 25.10.2021, від 16.12.2021, від 21.12.2021, від 10.02.2022, від 04.05.2022 та від 19.05.2022 у справі № 927/916/21 надіслано судом відповідачу за адресою: вул. Староєврейська, буд. 7А, м. Львів, 79008, повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання».
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Судом у відповідності до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» за запитом від 14.13.2021 за кодом 312427564153 отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Ойл Сервіс» (ідентифікаційний код 42647162) зареєстровано за адресою: вул. Староєврейська, буд. 7А, м. Львів, 79008.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Станом на 22.06.2022 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Суд вважає за доцільне зазначити, що учасникам справи надано достатньо часу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів. Приймаючи до уваги наведене та принципи змагальності і диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 ГПК України.
Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 22.06.2022 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
За результатами переговорної процедури із застосуванням системи Prozzoro між сторонами укладено договір про закупівлю товарів від 16.11.2020 № 144 на загальну суму 35 388,60 грн (надалі - договір), умовами якого передбачено, що товар (дизельне паливо) буде передаватись митниці шляхом відпуску на АЗС в автотранспорт митниці згідно виданих талонів (пункти 2.2, 2.3, 6.1-6.7 договору), тобто за місцем знаходження митниці.
Предметом договору є закупівля дизельного пального (1690 літрів) з використанням талонів, які дають можливість отримувати паливно-мастильні матеріали від Постачальника за умови пред'явлення талонів на АЗС, згідно додатку № 2 до договору.
Позивачем на виконання умов договору було сплачено вартість товару в повному обсязі та згідно накладної від 20.11.2020 та акту приймання-передачі отримано у відповідача талони на дизпаливо у кількості 1690 літрів.
Згідно пункту 6.1 договору термін дії талонів визначено - 12 місяців з моменту їх передачі позивачу, тобто до 20.11.2021.
Пунктом 6.7 договору визначено строк поставки - 31.12.2020.
Відповідно до пункту 8.2 договору за кожен день прострочки виконання зобов'язання з поставки товару стягується пеня в розмірі 0,1 % від вартості товару, з якого допущено прострочку, а за прострочку більше 30 днів - додатково стягується штраф в розмірі 7 % такої вартості.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.04.2021 матеріально-відповідальна особа позивача звернулась до однієї з АЗС, зазначених в додатку № 2 до договору з метою отримання дизельного палива згідно наявних талонів, але АЗС відмовлено позивачеві в отриманні пального через існуючу велику заборгованість відповідача перед даною мережею АЗС (службова записка від 15.04.2021 № 7 .11-28-06/517).
З метою офіційного з'ясування причин відмови у видачі дизельного палива згідно талонів позивачем направлено лист мережі автозаправних станцій ТОВ ТД «СанОйл» від 07.05.2021 № 7.11-2/7.11-21-01/13/3855.
24.05.2021 позивачем отримано відповідь щодо причин відмови у видачі дизельного палива згідно талонів (лист від 18.05.2021 № 18/05-21/4), відповідно до якої причиною є заборгованість відповідача зі своїми партнерами за пальне.
Позивачем направлено відповідачеві претензії щодо невиконання умов договору від 27.04.2021 № 7.11-2/7.11-21- 01/13/3529 та від 27.04.2021 № 7.11-2/7.11-21-01/13/3530 (за адресою: 79008, Львівська область, м. Львів, вул. Староєврейська, буд.- 7 А та за адресою: 88018, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Перемоги, буд 35, кв. 8), де позивачем запропоновано відповідачеві протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії перерахувати на рахунок позивача суму заборгованості у розмірі 42 006,27 грн, у т.ч. пеня у сумі 4 140,47 грн та штраф у сумі 2477,20 грн з урахуванням вимог пункту 8.2 договору.
Проте зазначені претензії повернуто відділенням поштового зв?язку за закінченням терміну зберігання.
Таким чином, сума основного боргу відповідача по виконанню своїх зобов'язань перед позивачем за непоставлене обладнання складає 80 000,00 грн.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами статті 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Згідно зі статтею 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Визначене частиною другою статті 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем з поставки товару.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.
Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Судом встановлено, що факт перерахування позивачем відповідачу оплати за пальне в загальній сумі 35 388,60 грн повністю підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем. Доказів поставки відповідачем позивачу товару у повному обсязі матеріали справи не містять, відповідачем такі докази не подані. Доказів повернення позивачу сплаченої позивачем суми коштів, у зв'язку з не отриманням позивачем пального за переданими відповідачем талонами, відповідач також до суду не подав.
Враховуючи викладені встановлені судом обставини, суд вважає вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченої за придбання товару у розмірі 35 388,60 грн правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.
Крім наведеного позивачем заявлено до стягнення також пеню в сумі 8 174,77 грн, штраф в сумі 2 477,20 грн, 3 % річних від простроченої суми в сумі 671,90 грн та інфляційні втрати в сумі 706,30 грн нарахованих за загальний період з 01.01.2021 по 19.08.2021.
Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).
Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.2 договору визначено, що за кожен день прострочки виконання зобов'язання з поставки товару стягується пеня в розмірі 0,1 % від вартості товару, з якого допущено прострочку, а за прострочку більше 30 днів - додатково стягується штраф в розмірі 7 % такої вартості.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу за договором загальний період з 01.01.2021 по 19.08.2021 суд вважає арифметично вірним.
Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару, оплаченого позивачем, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 8 174,77 грн та штрафу в сумі 2 477,20 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за загальний період з 01.01.2021 по 19.08.2021 суд вважає арифметично вірним.
Оскільки судом встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 671,90 грн та інфляційних втрат в сумі 706,30 грн за вказаний вище період визнаються судом правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2 270,00 грн підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Ойл Сервіс» (вул. Староєврейська, буд. 7А, м. Львів, 79008, ідентифікаційний код 42647162) на користь Північної митниці Держмитслужби (просп. Перемоги, буд. 6, м. Чернігів, 14017, ідентифікаційний код 43332675) суму сплачену за придбання товару у розмірі 35 388,60 грн (тридцять п'ять тисяч триста вісімдесят вісім гривень шістдесят копійок), пеню у розмірі 8 174,77 грн (вісім тисяч сто сімдесят чотири гривні сімдесят сім копійок), штраф у розмірі 2 477,20 грн (дві тисячі чотириста сімдесят сім гривень двадцять копійок), 3 % річних у розмірі 671,90 грн (шістсот сімдесят одна гривня дев'яносто копійок), інфляційні втрати у розмірі 706,30 грн (сімсот шість гривень тридцять копійок) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень нуль копійок).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 04 липня 2022 року.
Суддя Ю.А. Джепа