ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.07.2022Справа № 910/2896/22
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» (03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 77а) до фізичної особи-підприємця Галки Наталії Василівни ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 17 190,80 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
На адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» до фізичної особи-підприємця Галки Наталії Василівни про стягнення 17 190,80 грн та була передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2009 року по справі № 34/426 позов Відкритого акціонерного товариства «Банк «Демарк» до Фізичної особи - підприємця Галки Наталії Василівни про стягнення 58 025,30 грн. заборгованості за кредитним договором № 456-051 від 18.10.2007 задоволено повністю.
Враховуючи, шо рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2009 року по справі № 34/426 станом на дату подання позовної заяви виконано не було, а також те, що 15.05.2019 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Демарк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» було укладено договір про відступлення права вимоги за яким останньому перейшло паво вимоги до відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Галки Наталії Василівни 3% річних у розмірі 5 348,03 грн та інфляційні втрати у розмірі 11 842,77 грн.
Ухвалою суду від 04.04.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 04.07.2022 виправлено описку в ухвалі Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/2896/22 шляхом зазначення у вступній частині належну адресу відповідача, а саме: « 02068, місто Київ, вулиця Дяченка, будинок 6, квартира 25».
Ухвалою суду від 04.04.2022 було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.
Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Частиною п'ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).
Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 04.04.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105492392010) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, конверт з ухвалою суду від 04.04.2022, який направлявся на адресу відповідача (02068, місто Київ, вулиця Дяченка, будинок 6, квартира 25) був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Відповідно до п. 99-2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 в чинній редакції (далі - Правила) рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.
Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв'язку до суду поштових конвертів з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» свідчить, що рішення (ухвали) не вручені з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.
Згідно з частиною другою ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною першою ст. 251 ГПК України не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
18.10.2007 між Відкритим акціонерним товариство «Банк «Демарк» та Фізичною особою - підприємцем Галка Наталією Василівною укладено Кредитний договір №456-051 (далі - Договір), відповідно до п.3.1 якого Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн., строком до 18 жовтня 2009 року.
Відповідно до п.3.5.1 Позичальник за користування Кредитом сплачуватиме Банку відсотки у розмірі 24% річних. Такі відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за Кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів в Періоду нарахування відсотків на основі Банківського року (360 днів у році) і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки, нараховані в кінцевий рахунок підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту.
Пунктом 3.7.3 Договору передбачено, що якщо сума, що вноситься у рахунок погашення кредиту та сплати відсотків, недостатня для погашення кредиту разом з відсотками, то платежі за Договором здійснюються у такому порядку: в першу чергу сплаті підлягають відсотки, після їх погашення сплаті підлягає сума кредиту.
Згідно з п.3.7.4 Договору в день настання терміну сплати кредиту, відсотків та платежів згідно п.4.1 за цим договором, при наявності прострочки виконання зобов'язань за цим Договором, при порушенні інших умов цього Договору, Позичальник доручає, а банк бере на себе зобов'язання здійснити списання з поточного рахунку Позичальника в Банку «Демарк» на користь банку «Демарк» в погашення строкової та/або самим кредитом за цим договором.
Відповідно до п.3.9.1 Договору Позичальник зобов'язаний надати Банку забезпечення у вигляді товарів в обігу, а саме: посуд S&T (сервізи, чашки, тарілки, обідні набори) на суму 155 967,33 грн., яке задовольняє Банк, в строк не пізніше 18 жовтня 2007. Забезпечення повинно підтримуватись Позичальником протягом всього строку чинності цього Договору.
Забезпечення зобов'язань Позичальника щодо Банку: є договір застави №456/1-051 від 18.10.21007 з Фізичною особо-підприємцем Галкою Н.В.(п.3.9.2 Договору).
Відповідно до п.6.1 Договору кожна із наступних подій повинна тлумачитись як подія невиконання зобов'язань:
Позичальник не сплатив Банку у строк платежі по погашенню кредиту, будь-яку суму, належну до сплати;
Позичальник не виконав будь-яке із зобов'язань по цьому Договору, що не відноситься до підпункту 6.1.1 цієї статті, і таке невиконання тривало протягом 30 днів з дня порушення Позичальником зобов'язання.
Відповідно до п.6.2 Договору передбачені наступні наслідки подій невиконання зобов'язань: якщо виникла і триває подія невиконання зобов'язань, то у Банка виникло право вимоги дострокового розірвання цього Договору та дострокового задоволення Банку, що випливають з цього Договору.
05.05.2008 між сторонами укладено Договір №1 про внесення змін до кредитного договору №456-051 від 05.05.2008, яким п.3.5.1 Договору викладено в наступній редакції: Позичальник за користування кредитом сплачуватиме Банку відсотки у розмірі 26%річних. Такі відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі Банківського року (360 днів у році) і підлягають сплаті щомісячно в останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати відсотків, сума боргу відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки, нараховані в кінцевий рахунок підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту.
Як зазначає позивач, 20.05.2019 між Публічним акціонерним товариством «БАНК «ДЕМАРК» (далі Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПАРІС» (новий кредитор) укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №456-051. (далі - «Договір»).
Вказаний договір укладено відповідно до результатів відкрити торгів (аукціону), які проводилися у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з метою продажу майна неплатоспроможного банку, результати визначеного аукціону було оформлено Протоколом електронних торгів №UA-EA-2019-04-02-000005-b від 11.04.2019.
До складу лоту, що виставлявся на вказані відкриті торги увійшли: права вимоги та інші майнові права за кредитами суб'єктів господарювання у кількості 200 поз., права вимоги за кредитами фізичних осіб у кількості 6 поз., дебіторська заборгованість у кількості 32 поз., дебіторська заборгованість та майнові права за дебіторською заборгованості за РКО у кількості 311 поз.
За умовами п. 2.1. Договору Банк відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Банку Первісного кредитора до позичальників/ іпотекодавців/ заставодавців/ поручителів, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників або які зобов'язані виконати обов'язки Боржників, за кредитними договорами, договорами застави та договорами іпотеки з відповідними змінами та доповненнями до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом -Основні договори, надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначеному цим Договором.
Сторони домовились, що відступлення Банком Новому кредитору прав вимоги за Договорами іпотеки/застави з відповідними змінами, що були укладені в забезпечення виконання зобов'язань Боржників за Основними договорами та були посвідчені нотаріально, відбувається за окремим договором, який укладається між Сторонами та підлягає нотаріальному посвідченню не пізніше 5 (п'яти) днів з моменту укладення Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги.
До Додатку № 1 до Договору увійшли права вимоги до ФОП Галка Н.В., що виникли на підставі Кредитного договору № 456-051 від 18.10.2007 року.
Умовами Договору передбачено, що ТОВ «ФК «ПАРІС» набуває права кредитора за Основними договорами в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4. (п. 2 .2. Договору).
Відповідно до п. 4.1. Договору Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до умов цього Договору Новий кредитор (ТОВ «ФК «ПАРІС») сплачує Банку грошові кошти, що становлять Ціну договору, а загальна ціна лоту складає 5 000 000,00 грн.
Позивачем 17.04.2019 сплачено вказану грошову суму на користь ПАТ «БАНК «ДЕМАРК» у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №197 від 17.04.2019 р.
За умовами п. 6.5 Договору, цей Договір набуває чинності з дати його підписання.
Також, 20.05.2019 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі документів за договором № 456-051 від 20.05.2019 року про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи за переліком, у т.ч. за кредитним договором № 456-051 від 18.10.2007 року.
Таким чином, ТОВ «ФК «ПАРІС» стало правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ «БАНК «ДЕМАРК» за Кредитним договором № 456-051 від 18.10.2007 року.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 3% річних у розмірі 5 348,03 грн та інфляційні втрати у розмірі 11 842,77 грн., які нараховані за порушення строків сплати заборгованості, яка стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2009 року у справі № 34/426.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2009 року у справі № 34/426 позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Банк «Демарк» до Фізичної особи-підприємця Галки Наталії Василівни задоволено повністю стягнуто 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 8 247 (вісім тисяч двісті сорок сім) грн. 23 коп. прострочених відсотків, 477 (чотириста сімдесят сім) грн. 06 коп. пені, а також 580 (п'ятсот вісімдесят) грн. 25 коп. витрати по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вказане рішення було прийняте в наслідок порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем за Кредитним договором №456-051 від 18.10.2007.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Доказів оплати вказаної заборгованості відповідачем суду не надано.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вже було встановлено судом вище, 20.05.2019 між Публічним акціонерним товариством «БАНК «ДЕМАРК» (далі Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПАРІС» (новий кредитор) укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №456-051.
За приписами ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Тобто, за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам частині 1 статті 516 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 року № 910/6098/14 (3-43гс15).
Договір відступлення права вимоги № №456-051 від 20.05.2019 року не визнаний судом недійсним, доказів наявності будь-яких спорів щодо оскарження зазначеного договору сторонами не надано.
Враховуючи встановлену ст. 204 Цивільного кодексу України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності договору відступлення права вимоги, суд вважає її належною у розумінні ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
За загальним правилом діючого законодавства, згода боржника на відступлення права грошової вимоги не потрібна, оскільки діє презумція по якій в будь-якому випадку зобов'язання має бути виконано. Тому, вказівка кредитора про необхідність виконання зобов'язання іншій особі є для боржника обов'язковим.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів належного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань ні новому, ні первісному кредитору.
Ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №456-051 від 18.10.2007, позивачем нараховано відповідачеві 5 348,03 грн 3 % річних за період з 15.01.2018 по 14.01.2021 на суму 59 422,54 грн та 11842,77 грн. інфляційних втрат за період з 15.01.2018 по 14.01.2021 на суму 59 422,54 грн.
При цьому, до бази нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» визначено суму стягнутих у справі № 34/426 грошових коштів у розмірі 59 422,54 грн., до якої входить, зокрема, 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 8 247 (вісім тисяч двісті сорок сім) грн. 23 коп. прострочених відсотків, 477 (чотириста сімдесят сім) грн. 06 коп. пені, а також 580 (п'ятсот вісімдесят) грн. 25 коп. витрати по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Як вбачається з Додатку №1 до договору № 456-051 від 20.05.2019 року про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги до Нового кредитора перейшло право вимоги у розмірі 59 836,11 грн, яка складається з:
- заборгованості по кредиту за період з 18.10.2007 року по 20.05.2019 включно - 50 000,00 грн;
- заборгованість по процентам за період з 18.10.2007 року по 20.05.2019 включно - 9 836,11 грн;
- заборгованість по нарахованим штрафам, пені за період з 18.10.2007 року по 20.05.2019 включно - 0,00 грн;
- заборгованість по комісіям за період з 18.10.2007 року по 20.05.2019 включно - 0,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, Публічним акціонерним товариством «БАНК «ДЕМАРК» не було передано Новому кредитору заборгованість по пені у розмірі 477,06 грн.
Окрім того, суд звертає увагу позивача, що базою (основою) для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат згідно частиною 2 статті 625 ЦК України є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 № 914/712/16.
Також, суд звертає увагу позивача, що останнім було нараховано 3 % річних та інфляційні втрати на витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Натомість, сплата зазначеної суми судового збору не є зобов'язанням в розумінні положень статті 509 Цивільного кодексу України, згідно з встановленими судами обставинами вона не була й не могла бути предметом відступлення за Договором № 456-051 від 20.05.2019 року про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги.
Як було вказано вище згідно Додатку №1 до договору № 456-051 від 20.05.2019 року про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги до Нового кредитора перейшло право вимоги зокрема заборгованість по процентам за період з 18.10.2007 року по 20.05.2019 включно - 9 836,11 грн.
Однак вищевказана сума нічим не підтверджується, оскільки відповідно до рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2009 року у справі № 34/426 з Фізичної особи-підприємця Галки Наталії Василівни зокрема було стягнуто 8 247 (вісім тисяч двісті сорок сім) грн. 23 коп. прострочених відсотків, а не як заявлено позивачем 9 836,11 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних з урахуванням допущених помилок, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 5 242,25 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, з урахуванням допущених помилок, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 11 608,53 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen. ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подачу позовної заяви покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Галки Наталії Василівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» (03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 77а, код ЄДРПОУ 38962392) 3 % річних у розмірі 5 242 (п'ять тисяч двісті сорок дві) грн 25 коп, інфляційні втрати у розмірі 11 608 (одинадцять тисяч шістсот вісім) грн 53 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 431 (дві тисячі чотириста тридцять одна) грн 93 коп.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 04.07.2022
Суддя Владислав ДЕМИДОВ