ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.02.2022Справа № 910/15703/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Лазоренко В.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС" (вул. Горького, будинок 15, село Башмачка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52462, код ЄДРПОУ 30205462)
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, будинок 1Д, місто Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570)
про визнання недійсним договору поруки,
Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС" (далі - позивач) до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) визнання недійсним договору поруки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки №DNFMLOK01024/DP4 від 06.07.2015, укладений між позивачем та відповідачем, підписаний з боку позивача директором - Г.В. Печеним без наявності відповідних повноважень, про що відповідач був обізнаний, а відтак спірний договір є недійним в силу положень частин 1, 2 статті 203 та ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 залишено позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС" без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
20.10.2021 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.11.2021.
16.11.2021 до відділу діловодства суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач визначив позов безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на те, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла знати про такі обмеження, при цьому дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, тобто питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійними договорів з третіми особами, також позивачем не надано належних та допустимих доказів неповідомлення колишніми учасниками нових власників про договір поруки.
Крім того у відзиві відповідач заявив про застосування строків позовної давності до вимог позивача.
23.11.2021 до відділу діловодства суду від Сільськогосподарського товариства "АГРОС" надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що доводи відповідача, викладені у відзиві, є необґрунтованими та такими, що жодним чином не спростовують позицію позивача, оскільки в СТОВ "АГРОС" до звернення відповідача з позовом про стягнення з позивача як солідарного боржника заборгованості була відсутня інформація про укладення договору поруки №DNFMLOK01024/DP4 від 06.07.2015, а сам договір відсутній у товариства, що також спростовує судження відповідача щодо застосування строку позовної давності; у СТОВ "АГРОС" відсутній протокол загальних зборів учасників щодо надання повноважень керівнику Печеному Г.В. на укладення спірного договору відповідно до статуту СТОВ "АГРОС", отже будучи обізнаним з положенням статуту та не отримавши підтвердження повноважень керівника товариства на укладення договору поруки, АТ КБ "Приватбанк" діяло нерозумно.
23.11.2021 до відділу діловодства суду представником позивача подано клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме оригіналу протоколу №72 загальних зборів СТОВ "АГРОС" від 01.06.2015.
У підготовчому засіданні 24.11.2021 судом оголошено перерву до 22.12.2021.
02.12.2021 до відділу діловодства суду від позивача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив, у яких зокрема зазначено, що позиція позивача спростовується також змістом договору-купівлі продажу частки у статутному капіталі між колишніми та новими учасниками СТОВ "АГРОС", яким підтверджено передання інформації про характер діяльності та фінансовий стан позивача; також п. 1.6. спірного договору поруки сторонами погоджено, що поручителем надано всі наявні документи, що стосуються повноважень керівника та інших органів управління поручителя на укладення цього договору, окрім того оригінал протоколу загальних зборів учасників СТОВ "АГРОС" №72 від 01.06.2015 не передавався відповідачу.
У підготовчому засіданні 22.12.2021 судом продовжено строки підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 19.01.2022.
17.01.2022 до відділу діловодства суду представником Сільськогосподарського товариства "АГРОС" подано пояснення, у яких позивач заперечує щодо допустимості як доказу копії протоколу №72 та Протоколу малого кредитного комітету.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/15703/21 до розгляду по суті на 09.02.2022.
У судовому засіданні 09.02.2022 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив відмовити.
У судовому засіданні 09.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва.
Як зазначає позивач, у зв'язку зі зверненням Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - кредитор) до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОС" (далі - поручитель) про стягнення заборгованості у справі №904/7001/21, йому стало відомо про наявність укладеного 06.07.2015 між сторонами договору поруки №DNFMLOK01024/DP4 (далі - договір поруки).
Предметом договору, відповідно до його п. 1.1., є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІТАС-2000" (код ЄДРПОУ 24994073, далі - боржник) зобов'язань за кредитним договором №DNFMLOK01024 від 15.12.2011, далі - кредитний договір, згідно якому кредитор надав боржнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 52 742 500, 00 грн.
За умовами п. 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
У випадку смерті або банкрутства боржника за кредитним договором та/або заміни боржника внаслідок правонаступництва та/або переведення боргу на будь-яку іншу особу (нового боржника), поручитель приймає на себе зобов'язання та згодний відповідати за виконання кредитного договору за боржника, а також за будь-якого іншого боржника (нового боржника) при настанні вказаних обставин, в зв'язку з чим поручитель надає поруку перед кредитором на виконання новим боржником зобов'язань за кредитним договором у розмірі і порядку, визначеними умовами кредитного договору. При цьому будь-які додаткові узгодження з поручителем не потрібні.
Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений (пункт 1.3. договору поруки).
У відповідності до пункту 1.6. договору поруки поручителем надані усі наявні документи, що стосуються повноважень керівника та інших органів управління поручителя на укладення цього договору (протоколи загальних зборів) на момент укладання цього договору в господарському суді не мається заяв кредиторів про визнання поручителя банкрутом.
Договір поруки підписаний представниками сторін, зокрема з боку позивача - Г.В. Печеним та скріплений печаткою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".
Суд встановив, що 22.02.2017 між громадянкою України ОСОБА_1 , громадянином України ОСОБА_2 (далі разом - продавець) та громадянкою України ОСОБА_3 і громадянином України ОСОБА_4 (далі разом - покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у Статутному капіталі Сільськогосподарського товариства "АГРОС", відповідно до якого на умовах, встановлених даним договором, продавець зобов'язується передати у власність покупців частку у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства "АГРОС" у розмірі 50%, а покупці зобов'язуються прийняти та оплатити вказану частку.
Також, 24.03.2017 між громадянкою України ОСОБА_5 (далі- продавець), громадянкою України ОСОБА_6 (далі - представник покупця) та громадянином України ОСОБА_7 (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця частку в статутному капіталі Сільськогосподарського товариства "АГРОС", а покупець зобов'язується прийняти частку і сплатити за неї визначену домовленістю сторін грошову суму.
Таким чином, після укладення договору поруки, відбулась зміна власників корпоративних прав Сільськогосподарського товариства "АГРОС".
На думку позивача, договір поруки №DNFMLOK01024/DP4 від 06.07.2015 підлягає визнанню недійсним, оскільки договір всупереч припису ст. 92 Цивільного кодексу України та п.п. 9.8.1. п. 9.8. Статуту Сільськогосподарського товариства "АГРОС" від імені товариства укладено виконавчим органом товариства - директором СТОВ "АГРОС" без попереднього отримання на це повноважень від вищого органу управління товариства - загальних Зборів Учасників.
При цьому, за твердженням позивача відповідач, вступаючи у відносини з позивачем та укладаючи спірний договір, діяв нерозумно, оскільки достеменно знав про відсутність у виконавчого органу СТОВ "АГРОС" необхідного обсягу повноважень на укладення спірного правочину, проте уклав його; достеменно знав, що поручитель належить тим самим особам, які є власниками ТОВ "АВІТАС-2000", тобто товариства, в забезпечення зобов'язання якого на користь АТ КБ "Приватбанк" і укладався спірний договір; вступаючи у відносини з СТОВ "АГРОС" та укладаючи спірний договір не перевірив фінансовий результат від провадження господарської діяльності поручителя, який через власників був пов'язаною особою із боржником, в попередні періоди.
В свою чергу, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла знати про такі обмеження, при цьому дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, тобто питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійними договорів з третіми особами, також позивачем не надано належних та допустимих доказів неповідомлення колишніми учасниками нових власників про договір поруки.
Оцінюючи подані позивачем та відповідачем докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги Сільськогосподарського товариства "АГРОС" не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом.
Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.
За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
При цьому, для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю.
Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно.
Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити:
1) Наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа.
2) Дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 по справі № 668/13907/13-ц.
Відповідно до підпункту 9.8.1. пункту 9.8. Статуту Сільськогосподарського товариства "АГРОС" директор має право діяти без доручення від імені товариства та підписувати від імені товариства угоди (контракти), у тому числі зовнішньоекономічні, без обмежень, за виключенням договорів продажу нерухомості та транспортних засобів, банківського кредиту, застави, поруки, а також забезпечувати виконання таких угод. Договори продажу нерухомості та транспортних засобів, банківського кредиту, застави, поруки можуть бути підписані директором за умови попереднього прийняття рішення про їх укладання Загальних Зборів.
У матеріалах справи наявна, надана відповідачем, копія протоколу №72 Загальних Зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОС" від 01.06.2015, відповідно до якого, зокрема, прийнято рішення: Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОС" бути поручителем ТОВ фірма "АВІТАС 2000" перед КБ "Приватбанк" по к/д 542 від 12.04.2005 р., к/д 1258 від 29.01.2007 р., к/д 2277 від 20.05.2010 р., к/д2531 від 29.07.2011, к/д 1589 від 23.07.2007 р. , к/д № DNFMLOK01024/DP4 від 15.12.2011 р. к/д 1982 від 12.06.2008 р. в повному обсязі заборгованості; надати повноваження директору Сільськогосподарського товариства "АГРОС" Печеному Г.В. на підписання від імені Товариства необхідних документів для договору застави та поруки.
Суд враховує, що протокол загальних зборів учасників СТОВ "АГРОС" №72 від 01.06.2015 є документом позивача, тому з огляду на ненадання відповідачем оригіналу цього доказу відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України, такий доказ не може бути визнаний судом неналежним, недопустимим та недостовірним у розумінні ст. 76-78 ГПК України з указаної підстави.
При цьому, у п. 1.4. договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі СТОВ "АГРОС" від 22.02.2017 сторонами засвідчено, що покупець належним чином повідомлений про характер діяльності та про фінансовий стан справ СТОВ "АГРОС" на момент укладення цього договору.
Пунктом 6.1. цього договору сторонами погоджено, що продавець гарантує та підтверджує, що ним не приховано обставин, які мають істотне значення для укладення цього договору.
В свою чергу, п. 1.4.2. договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 24.03.2017 сторони гарантували, що покупець ствердив, а продавець прийняв до відома, що на момент укладення цього договору належним чином ознайомлений з предметом діяльності та фінансовим станом товариства.
Відповідно до п. 4.5. договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 24.03.2017 сторони несуть цивільну відповідальність за порушення (невиконання чи неналежне виконання) умов цього договору.
Отже, жодним чином не заслуговують на увагу суду доводи позивача про необізнаність щодо укладення договору поруки від імені товариства попередніми власниками його корпоративних прав.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У зазначеному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт укладення 06.07.2015 сторонами договору поруки №DNFMLOK01024/DP4 з дотриманням господарської компетенції.
В той же час, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження нерозумності та недобросовісності дій відповідача як контрагента щодо можливості укладення договору з перевищенням повноважень з боку юридичної особи позивача.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність договору поруки №DNFMLOK01024/DP4 від 06.07.2015, тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
При цьому, заява відповідача про застосування строків позовної давності не приймаються судом до уваги, оскільки позовна давність застосовується лише у разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
У зв'язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці підписання повного тексту рішення здійснюєтсья після виходу судді з відпустки.
Повний текст рішення складено та підписано 04.07.2022.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА