ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.07.2022Справа № 910/2767/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудс делівері»
до Фізичної особи-підприємця Кравченко Марії Вікторівни
про стягнення 4 026,29 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудс делівері» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Кравченко Марії Вікторівни про стягнення 4 026,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 2135 від 17.11.2020, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2022 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2767/22. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 11.04.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та була отримана відповідачем 02.05.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105492139790.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальними правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
17 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудс делівері» (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Кравченко Марією Вікторівною (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 12135 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукти харчування, визначену в п. 2.1 цього Договору (далі - товар), а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами викладеними у Додатках до цього Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору.
Під Додатками до цього Договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узгоджені постачальником замовлення покупця, рахунки та видаткові накладні, які видаються постачальником. Всі додатки до даного Договору становлять його невід'ємну частину Договору (п. 1.2 Договору).
Пунктом 1.4 Договору узгоджено, що поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування, кількість товару, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) кожної партії товару узгоджується сторонами шляхом оформлення замовлень (специфікацій) на поставку товару відповідно до умов визначених цим Договором.
Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 Договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що є предметом поставки за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються у відповідному замовленні покупця або узгоджується сторонами у відповідних додатках.
Фактична кількість (асортимент) товару, що підлягає поставці покупцеві, вважається узгодженим сторонами в момент підписання відповідних Додатків.
Згідно з п. 3.1 Договору якість товару повинна відповідати діючим ГСТУ, технічним умовам, технічним вимогам до даного товару, зазначеними в Додатках (Специфікаціях) та підтвердженими сертифікатом якості.
У відповідності до пунктів 4.1-4.3 Договору поставка товару здійснюється партіями. Під партією товару розуміється частина товару за однією Специфікацією, поставка якої може бути здійснена за згодою сторін.
Поставка товару здійснюється на умовах, обумовлених сторонами в Специфікаціях та у відповідності до правил міжнародної інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року.
Термін поставки партії товару зазначається в Специфікаціях.
Право власності на товар, а разом з ним і ризик випадкової загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент отримання товару (п. 4.6 Договору).
Відповідно до пунктів 5.1 та 5.2 Договору вартість кожної одиниці товару та загальна вартість кожної партії товару, яка поставляється за цим Договором, визначається сторонами відповідно до специфікації Договору та вказується у видаткових накладних. Ціна на товар є звичайною.
Загальна сума Договору складається з суми вартості товару, що поставляється згідно із видатковими накладними до Договору протягом терміну його дії. Будь-які накладні в яких зазначений товар, який є предметом даного Договору, поставляється виключно в рамках даного Договору.
За умовами п. 6.4 Договору покупець зобов'язаний здійснити оплату товару не пізніше 14 календарних днів з дати приймання товару покупцем, що вказана в накладній.
Згідно з пунктами 7.1-7.3 Договору право власності та всі ризики стосовно товару переходить в момент фактичної передачі продукції постачальником покупцю.
Датою поставки і переходу права власності та всіх ризиків є:
- при передачі товару на складі постачальника або покупця - дата накладної на відпуск товару покупцю, яка видається постачальником;
- при передачі товару транспортній організації для доставки покупцю - дата товарно-транспортної накладної щодо передачі товару зазначеному перевізнику.
Приймання-передача товару здійснюється представником обох сторін на складі доставки згідно виданих постачальником супроводжуючих документі на товар із підписанням відповідних накладних.
Пунктом 9.3 Договору узгоджено, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов Договору протягом 10 календарних днів покупець сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції.
Відповідно до п. 9.4 Договору у випадку несвоєчасної оплати продукції згідно умов Договору протягом більше, ніж 10 календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 11 дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020. У випадку, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору, жодна із сторін письмово не заявить про намір припинити співробітництво за даним Договором, даний Договір вважається пролонгованим на тих же умовах на наступний календарний рік. Такий же порядок продовження строку дії Договору передбачається на кожний наступний термін його дії (п. 12.1 Договору).
На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар згідно видаткових накладних № 31499 від 22.12.2021 на суму 2 516,23 грн. та № 31512 від 22.12.2021 на суму 1 037,23 грн., поставка якого також підтверджується товарно-транспортними накладними № Р31499 від 22.12.2021 та № Р31512 від 22.12.2021.
Як зазначає позивач, ФОП Кравченко М.В. в порушення взятих на себе зобов'язань за Договору, оплату отриманого товару у повному обсязі здійснила, в зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 3 553,40 грн.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 59,39 грн. пені, 355,34 грн. штрафу, 11,97 грн. 3% річних та 46,19 грн. інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар згідно видаткових накладних № 31499 від 22.12.2021 на суму 2 516,23 грн. та № 31512 від 22.12.2021 на суму 1 037,23 грн., які підписані сторонами без заперечень та зауважень.
Факт поставки означеного товару також підтверджується товарно-транспортними накладними № Р31499 від 22.12.2021 та № Р31512 від 22.12.2021..
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами п. 6.4 Договору покупець зобов'язаний здійснити оплату товару не пізніше 14 календарних днів з дати приймання товару покупцем, що вказана в накладній.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, обов'язку зі сплати вартості отриманого товару у повному обсязі відповідачем виконано не було, що відповідачем не спростовано.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, сторонами складено та підписано без зауважень Акт звірки взаємних розрахунків за 4 квартал 2021, відповідно до якого, на 31.12.2021 за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 3 553,40 грн.
Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманого товару не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість за поставлений товар в розмірі 3 553,40 грн.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 3 553,40 грн.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 59,39 грн. пені, 355,34 грн. штрафу, 11,97 грн. 3% річних та 46,19 грн. інфляційних втрат.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В свою чергу, такий вид забезпечення виконання зобов'язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов'язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 9.4 Договору у випадку несвоєчасної оплати продукції згідно умов Договору протягом більше, ніж 10 календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 11 дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 59,39 грн.
В свою чергу, пунктом 9.3 Договору узгоджено, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов Договору протягом 10 календарних днів покупець сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції.
Таким чином, оскільки відповідачем порушено строк оплати товару на більше ніж 10 календарних днів та станом на дату подання позовної заяви до суду, за відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 3 553,40 грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 355,34 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% у розмірі 11,97 грн. та інфляційні втрати в розмірі 46,19 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об'єму наданих послуг, встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме:
- Витягом з Договору про надання правової допомоги у господарській справі від 16.02.2022;
- Ордером на надання правничої правової допомоги серія АІ № 1222646;
- Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 10345/10;
- Платіжним дорученням № 5287 від 18.02.2022 на суму 4 000,00 грн.
Таким чином, судом встановлено, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн. є підтвердженими, а відповідачем не доведено неспівмірності цих витрат відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України.
Суд враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 №910/13071/19.
Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, відсутність заперечень відповідача щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кравченко Марії Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудс делівері» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 124, кв. 55; ідентифікаційний код: 39819673) заборгованість у розмірі 3 553 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят три) грн. 40 коп., пеню у розмірі 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 39 коп., штраф у розмірі 355 (триста п'ятдесят п'ять) грн. 34 коп., 3% річних в розмірі 11 (одинадцять) грн. 97 коп., інфляційні втрати у розмірі 46 (сорок шість) грн. 19 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 04.07.2022
Суддя О.А. Грєхова