79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"27" червня 2022 р. Справа №914/1991/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.,
Суддів: Марко Р.І.,
Скрипчук О.С.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Дрогобицької міської ради Львівської області вих..№3-35/11431 від 13.12.2021 (вх. № 01-05/4222/21 від 20.12.2021)
на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 23.11.2021 (повний текст додаткового рішення складено та підписано 24.11.2021, суддя Козак І.Б.
у справі №914/1991/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-гірка”, м. Трускавець
до відповідача: Дрогобицької міської ради Львівської області, м. Дрогобич
про: визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання прийняти рішення.
В порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Короткий зміст заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У провадженні Господарського суду Львівської області перебувала позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-гірка» до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання прийняти рішення.
Ухвалою суду від 09.11.2021 у цій справі закрито провадження у справі №914/1991/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-гірка» до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання прийняти рішення на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
У заяві вих..№02/10 від 18.10.2021 позивачем, поряд з клопотанням про закриття провадження у справі, заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача суми понесених останнім у справі судових витрат, що складаються, зокрема, з витрат на професійну правничу допомогу.
В подальшому, від позивача надійшов лист вих..№03/11 від 11.11.2021, в якому останній просить долучити до матеріалів справи докази витрат на надання професійної правничої допомоги, які ТОВ «Агро-гірка» повинно сплатити адвокату Дякону Б.Р. у зв'язку з наданням ним правничої допомоги у справі, і суму яких позивач просить стягнути з відповідача.
Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції.
Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 23.11.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Тавор” про винесення додаткового рішення у цій справі задоволено повністю. Стягнуто з Дрогобицької міської ради Львівської області (адреса: 82100, Львівська область, м. Дрогобич, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055971) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-гірка” (адреса: 82200, Львівська область, Дрогобицький р-н, м. Трускавець, вул. Скоропадського, буд.10, кв.1, ідентифікаційний код 43434082) 14500,00 грн витрат на правову допомогу.
При ухваленні оскаржуваного додаткового рішення суд першої інстанції взяв до уваги задоволення позовних вимог позивача відповідачем під час судового розгляду справи (прийняття рішення міською радою 23.09.2021), перевірив опис виконаних адвокатом робіт та прийшов до висновку, що обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість підтверджено наданими позивачем документами, а відтак, витрати на надану професійну правничу допомогу підтялають стягненню на користь позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.
Не погоджуючись із ухваленим додатковим рішенням, Дрогобицька міська рада Львівської області оскаржила таке в апеляційному порядку.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки, викладені у додатковому рішенні господарського суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи та наданим документам, а також витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними із складністю справи.
Апелянт вважає, що витрати в сумі 14 500 грн є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом Дякон Б.Р. обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже зазначена справа не є складною, у мережі Інтернет міститься велика кількість практики з аналогічних спорів; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.
На переконання апелянта, справа про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання прийняти рішення є максимально простою і не потребує спеціальних знань у громадянина. Наприклад, у мережі Інтернет наявна велика кількість безкоштовних зразків позовних заяв про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання прийняти рішення, а також є доступний сервіс оплати судового збору. На інших веб-сторінках є понад 20 безкоштовних зразків позовних заяв. З огляду на зазначені обставини не вбачається, що в позивача була крайня необхідність звертатися за наданням правової допомоги.
Крім того, апелянт просить суд врахувати ту обставину, що дану справу було закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору.
З огляду на вищенаведене, апелянт вважає, що сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи та покладення на Дрогобицьку міську раду обов'язку відшкодування суми 14 500 грн є неправильним та несправедливим.
Відтак, апелянт просить суд скасувати додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 23.11.2021 у справі №914/1991/21 повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що з апеляційною скаргою не погоджується та вважає її необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.
Позивач вказує, що відповідач жодним чином не наводить аргументів та доказів того, що вказаний в описі обсягу послуг час, витрачений адвокатом час на підготовку справи до розгляду чи підготовку процесуальних документів, не відповідає фактичному, що передбачена договором про надання правової допомоги вартість однієї години роботи адвоката чи вартість його участі у судовому засіданні не є реальним або не відповідають вартості аналогічних послуг, які надаються іншими адвокатами.
Позивач наголошує, що відповідачем в суді першої інстанції не заявлялось клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та не надавались жодні докази неспівмірності таких витрат умовам, наведеним у ч. 4 ст. 126 ГПК України, про що судом першої інстанції було зазначено в мотивувальній частині рішення.
Крім того, позивач зауважує, що відповідач не забезпечив явку свого представника в жодне судове засідання, що зумовлювало неодноразове відкладення розгляду справи та, відповідно, необхідність проведення судових засідань, в яких брав участь адвокат позивача.
З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 23.11.2021 у справі №914/1991/21 винесено з урахуванням обставин справи та з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача - без задоволення.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу апелянт зазначає, що наданих позивачем доказів суду першої інстанції було недостатньо для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На переконання апелянта, наданий адвокатом Опис обсягу наданих послуг (виконаної роботи) за Договором №01/06-21 про надання правової допомоги від 01.06.2021 має загальний опис послуг, а також необґрунтовано велику кількість витраченого часу для надання цих послуг.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції взагалі не досліджував обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зазначений, в тому числі, в Опис обсягу наданих послуг (виконаних робіт) за Договором №01/06-21 про надання правової допомоги від 01.06.2021, складність та якість складених документів, співмірність розміру витрат витраченому адвокатом часу, ціні позову.
Відтак апелянт вважає, що оскаржуване додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 23.11.2021 у справі №914/1991/21 підлягає скасуванню.
Відводів суддям в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Судове засідання не проводилось. Учасники провадження не викликались.
Фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.
02.07.2021 на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява вих..№1/06 від 25.06.2022 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-гірка» до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання прийняти рішення.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.07.2021 відкрито провадження у справі №914/1991/21 за правилами загального позовного провадження.
В подальшому, відповідно до ухвал суду першої інстанції розгляд справи неодноразово відкладався.
19.10.2021 позивачем подано заяву про закриття провадження у цій справі у зв'язку з прийняттям Дрогобицькою міською радою рішення №634 від 23.09.2021 «Про надання в оренду земельну ділянки на вул.Трускавецькій», тобто відповідачем фактично задоволено позовні вимоги ТзОВ «Агро-гірка». Також просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати та витрати на правову допомогу.
Ухвалою суду від 09.11.2021 у цій справі закрито провадження у справі №914/1991/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-гірка» до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання прийняти рішення на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у звязку з відсутністю предмета спору.
12.11.2021 позивачем подано заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просить стягнути з відповідача 14 500 гривень витрат на професійну правову правничу допомогу.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і надавали пояснення, не ухвалено рішення. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
За змістом ст. 244 ГПК України додаткове рішення - це засіб виправлення неповноти основного судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За положеннями ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Крім того, п.2 ч. 2 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
За положеннями ч.3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
Крім того, слід звернути увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного суду від 08.04.2020 у справі 922/2685/19, в якій зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, у розуміння положень ч.5 ст.126 ГПК України, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи.
Відповідачем, під час розгляду справи судом першої інстанції, клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку ч. 5 ст. 126 ГПК України не заявлялося.
Відтак, у суду першої інстанції було відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, також відсутні заперечення щодо співмірності таких.
На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивач надав суду: копію Договору надання правової допомоги №01/06-21 від 01.06.2021, Ордер на надання правової допомоги від 06.09.2021, копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001019 від 06.06.2018 та Опис надання правової допомоги на суму 14500,00 грн.
Договором про надання правової допомоги №01/06-21 від 01.06.2021 (пунктом 1.1.) передбачено, що Довіритень (позивач) доручає, а адвокат (Дякон Б.Р.), бере на себе зобов'язання надати довірителю необхідну йому правову допомогу та виконати наступне доручення: здійснювати представництво інтересів довірителя у справі за позовом довірителя до Дрогобицької міської ради про визнання незаконної бездіяльності та зобов'язання прийняти рішення та надавати довірителю інші види правової допомоги в обсягах та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно з пунктом 2.1.-2.2 Договору, Сторони домовились, що своєчасна підготовка та надання довірителю акту виконаних доручень покладається на адвоката. Довіритель зобов'язаний надати адвокату підписаний акт або мотивувати відмову від прийняття виконаних доручень у письмовій формі з відправкою такої мотивованої відмови на адресу адвоката протягом 2 робочих днів з дня надання довірителю акта.
Після ухвалення Господарським судом Львівської області ухвали справі по №914/1991/21, 10.11.021 року між Адвокатом Дяконом Б.Р. та ТзОВ «Агро-гірка» підписано Опис обсягу наданої правової допомоги, який містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, на суму 14500,00 грн у відповідності до вимог ч. З ст. 126 ГПК України. На документі міститься підпис і печатка ТзОВ «Агро-гірка» у графі «погоджено».
Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Гірка» у справі №914/1991/21 у Господарському суді Львівської області, адвокат - Дякон Б.Р. здійснював на підставі ордеру серії ВС №1095457 від 06.09.2021.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі про правову допомогу, правова допомога - це юридичні (правові) послуги, а адвокатура є лише одним з суб'єктів, що надають в Україні правничу професійну допомогу. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Крім того, в ухвалі від 04.11.2019 у справі 9901/264/19 зазначена наступна позиція Верховного суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме, пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Колегія суддів зазначає, що позивачем надано належні докази в підтвердження його витрат на оплату послуг адвоката, а саме: копію Договору надання правової допомоги №01/06-21 від 01.06.2021, Ордер на надання правової допомоги від 06.09.2021, копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001019 від 06.06.2018 та Опис надання правової допомоги на суму 14500,00 грн.
Крім того, слід звернути увагу на позицію, викладену Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, зокрема, за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Приймаючи до уваги те, що саме бездіяльність відповідача стала наслідком звернення позивачем до суду з позовом, та той факт, що Рішення №634 «Про надання в оренду земельну ділянки на вул. Трускавецькій» Дрогобицькою міською радою було прийнято 21.09.2021, тобто після відкриття провадження у справі №914/1991/21, колегія суддів вважає, що судові витрати, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України, правомірно покладено на відповідача.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.
Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи викладені в апеляційній скарзі та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному додатковому рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).
Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, а також те, що на території України запроваджено воєнний стан, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Судові витрати.
Апелянтом при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 6 810 грн.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674-VI (в редакції Закону № 465-IX від 16.01.2020, далі - Закон №3674-VI) Судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів; у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Апелянтом оскаржується додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 23.11.2021. А відтак, вимога апеляційної скарги не пов'язана з позовними вимогами і не стосується суті спору.
Законом №3674-VI встановлено вичерпний перелік об'єктів справляння судового збору. Оскільки Законом №3674-VI прямо не передбачено, що за оскарження рішення суду в частині розподілу судових витрат, має бути сплачено судовий збір, то в сторін судового процесу відсутні підстави такий судовий збір сплачувати.
Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону №3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за доцільне роз'яснити апелянту його право на звернення до суду апеляційної інстанції з клопотанням про повернення судового збору, сплаченого відповідно до платіжного доручення №1720 від 14.12.2021 в сумі 6 810 грн.
Керуючись ст.ст. 8, 126, 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Апеляційну скаргу Дрогобицької міської ради Львівської області вих..№3-35/11431 від 13.12.2021 (вх. № 01-05/4222/21 від 20.12.2021) залишити без задоволення.
2. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 23.11.2021 у справі №914/1991/21 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий-суддя Плотніцький Б.Д.
Судді Марко Р.І.
Скрипчук О.С.