Справа № 640/15797/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
29 червня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Кучми А.Ю., Черпіцької Л.Т.
за участю секретаря судового засідання: Матвєєвої С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -
У червні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про звільнення ОСОБА_2 » від 16.04.2021 №153 «ОС»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області;
- стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: за період з 16.04.2021 по дату ухвалення судового рішення;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не доведено обставини, які суд першої інстанції вважав встановленими.
Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідачем було порушено приписи статті 87 Закону № 889-VIII, оскільки на момент звільнення позивача із займаної посади - 16.04.2021 року - вона все ще знаходилась на лікарняному.
Ліквідація відноситься до терміну змін в організації виробництва і праці, що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попережєенням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Апелянт вказує, що попереджаючи позивача про звільнення, відповідач не запропонував позивачу жодної посади в Державній сервісній службі містобудування України або Державній інспекції містобудування України, а також не вжив жодних заходів з метою працевлаштування, що свідчить про порушення встановленого Кодексом законів про працю України та Законом № 889-VIII порядку звільнення.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19 січня 2022 року.
28 грудня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про залучення співвідповідача та уточнення апеляційних вимог.
Також, 28 грудня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення представника позивача по справі.
У відкрите судове засідання 19 січня 2022 року сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено. Призначено наступне судове засідання у справі № 640/15797/21 на 09 лютого 2022 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Записного Дениса Юрійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року відкладено розгляд справи на 16 березня 2022 року.
Визнано обов'язковою явку Державної архітектурно-будівельної інспекції України та ОСОБА_1 та/або її представника в судове засідання, що відбудеться 16 березня 2022 року в приміщенні Шостого апеляційного адміністративного суду.
Витребувано у Державної архітектурно-будівельної інспекції України: довідку про розмір середньомісячної та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , видану відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (за повні два попередні до звільнення місяці, коли ОСОБА_1 працювала).
Призначений на 16 березня 2022 року розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2021 року не здійснювався, у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану та відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, оприлюднених 02 березня 2022 року і наказу голови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.03.2022 року №16 «Про встановлення особливого режиму роботи Шостого апеляційного адміністративного суду в умовах воєнного стану».
У подальшому, учасників справи повістками про виклик повідомлено про апеляційний розгляд справи, призначений на 29 червня 2022 року.
21 червня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли пояснення Державної інспекції архітектури та містобудування, якане є учасником справи, щодо правонаступництва між ДАБІ і ДІАМ.
У відкритому судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив вимоги останньої задовольнити в повному обсязі.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про розгляд справи, в судове засідання не з'явились, про причини неявки суду не повідомили.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до Закону України «Про державну службу», Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.1994 №423 «Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України «Про державну службу», Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 08.09.2015 №972 «Про введення в дію структури Держархбудінспекції», наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 08.09.2015 №973 «Про введення в дію штатного розпису Держархбудінспекції» з 08 серпня 2015 року наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 08.09.2015 №633 «ОС» наказано ОСОБА_3 , головного спеціаліста відділу по роботі з дозвільними документами, перевести на посаду головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами, зі збереженням посадового окладу, присвоєного рангу державного службовця та встановлених надбавок за ранг державного службовця і за вислугу років.
Надалі відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1-1 частини 1, частини 4, частини 5 статті 87 Закону України «Про держану службу» наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 16.04.2021 №153 «ОС» «Про звільнення ОСОБА_3 » наказано звільнити ОСОБА_1 з посади головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області у зв'язку із повною ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ).
Пунктом 2 спірного наказу наказано вважати датою звільнення ОСОБА_3 перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової працездатності, зазначеним у документі про тимчасову працездатність.
Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 12.05.2021 №197 «ОС» «Про остаточний розрахунок з ОСОБА_3 » відповідно до частини 5 статті 87 Закону України «Про державну службу» наказано вважати 11 травня 2021 року датою звільнення ОСОБА_1 з посади головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області.
Вважаючи звільнення із займаної посади протиправним, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що Законом України «Про державну службу», який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб'єкта призначення, а не його обов'язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов'язкового проведення конкурсу.
Станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини 5 статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України «Про державну службу», оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України «Про державну службу», що передбачає не обов'язок, а право суб'єкта призначення за рішенням суб'єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до ч.ч.1 - 3 ст. 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають, у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (ст. 87, 87-1 цього Закону).
Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, чинній на момент повідомлення про наступне вивільнення, визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, чинній на момент повідомлення про наступне вивільнення,суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.п. 1 та 1-1 ч.1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, яким внесено зміни до ст.49-2 Кодексу законів про працю України та викладено її у новій редакції.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 цього Кодексу не застосовуються положення ч.2 ст. 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Оскаржуваним у даній справі наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про звільнення ОСОБА_2 » від 16.04.2021 №153 «ОС» позивача звільнено з посади головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області у зв'язку із повною ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України, що узгоджується з приписами п. 1-1 ч. 1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
При цьому, про наступне вивільнення у зв'язку з ліквідацією державного органу позивача було персонально попереджено 25.03.2020, тобто, не пізніше ніж за 30 календарних днів до звільнення, що також свідчить про дотримання відповідачем вимог Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України (т. 1, а.с. 49).
Щодо обставин припинення юридичної особи відповідача, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1 Положення «Про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 294, Державна архітектурно-будівельна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 13.03.2020 № 218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова № 218), згідно з пунктом 1 якої ліквідовано Державну архітектурно-будівельну інспекцію.
При цьому, пунктом 4 Постанови № 218 встановлено, що Державна архітектурно-будівельна Інспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування.
Пунктом 5 Постанови № 218 утворено комісію з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції та затверджено головою зазначеної комісії заступника начальника відділу методології та нагляду за здійсненням декларативних процедур департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції Федоренка Б.О.
Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів визначений Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі - Порядок № 1074), згідно з пунктом 2 якого, органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються або ліквідуються Кабінетом Міністрів України за подання Прем'єр-міністра України.
Пунктом 5 Порядку № 1074 визначено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1074, права та обов'язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Так, з 20.03.2020 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться дані про перебування в стані припинення юридичної особи Державної архітектурно-будівельної інспекції України, код ЄДРПОУ 37471912.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1339 Урядом відновлено дію постанови від 23.05.2011 № 553 «Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», у зв'язку з цим, визнано таким, що втратив чинність п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 219 року «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду», проте, оскаржуваним у даній справі наказом позивача звільнено, у зв'язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 218, ця постанова є чинною та ніким не скасована.
Державна сервісна служба містобудування, утворена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №218, постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 №1340 ліквідована та утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
За таких обставин, колегія суддів вважає необгрунтованими твердження позивача щодо того, що відбулась реорганізація державного органу, а не його ліквідація.
Щодо звільнення позивача із займаної посади під час її тимчасової непрацездатності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 87 Закону № 889-VIII наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною 1 цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Таким чином, згідно наведених вимог Закону України «Про державну службу», у період тимчасової непрацездатності може бути лише складений наказ про звільнення особи, а датою звільнення повинна бути дата, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач не спростовує того факту, що під час видання наказу про звільнення позивача, остання була відсутня на робочому місці, що також підтверджується наступним.
Так, згідно із листком непрацездатності серія АЛД №531717 позивач перебувала на лікарняному 23.03.2021. Стати до роботи - 10.04.2021; згідно з листком непрацездатності серія АДТ № 486712 перебувала на стаціонарі з 12.04.2021 по 23.04.2021, продовжує хворіти; згідно з листком непрацездатності серія АДТ № 486496 продовжує хворіти з 24.04.2021. Стати до роботи - 08.05.2021.
Тобто, першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, є 11.05.2021 року.
Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивача не було звільнено із займаної посади у період її тимчасової працездатності, а звільнено у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової працездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність - 11.05.2021, що, в свою чергу не суперечить положенням частини п'ятої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст виготовлено 01 липня 2022 року.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді А.Ю. Кучма,
Л.Т. Черпіцька