Справа № 580/11259/21 Суддя (судді) першої інстанції: Тимошенко В.П.
29 червня 2022 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
за участю секретаря Кірієнко Н.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року,
ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Звенигородської районної державної адміністрації, в якому просила:
- визнати неправомірними дії голови Шполянської районної державної адміністрації щодо встановлення позивачу неналежних посадових окладів за період з 27.07.2013 по 31.08.2015, та з 01.05.2016 по 31.12.2016;
- зобов'язати Звенигородську районну державну адміністрацію внести зміни до штатних розписів Шполянської районної державної адміністрації за 2013 - 2016 роки, та встановити посадовий оклад в 2013 році в розмірі 1365 грн, 2014 році - 1365 грн, з 01.01.2015 по 31.08.2015 - 1365 грн, та з 01.05.2016 по 31.12.2016 - 4480 грн;
- зобов'язати Звенигородську районну державну адміністрацію здійснити перерахунок заробітної плати за період з 25.07.2013 по 31.12.2016;
- стягнути з Звенигородської районної державної адміністрації на користь позивача невиплачену заробітну плату за період з 25.07.2013 по 31.12.2016 в розмірі 49727,66 грн;
- рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання;
- зобов'язати Звенигородську районну державну адміністрацію надати до Пенсійного Фонду України інформацію про зміну розміру заробітної плати за період з 25.07.2013 по 31.12.2016;
- стягнути з Звенигородської районної державної адміністрації на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, яка з урахуванням індексу інфляції становить 21704,28 грн.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апелянта обґрунтовані зокрема тим, що судом першої інстанції порушено положення процесуального та матеріального законодавства при поверненні позовної заяви у справі, порушивши права та законні інтереси апелянта, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.
Апелянт в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів, з урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без представника відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року позовну заяву повернуто з тих підстав, що при зверненні 22.12.2021 до суду з даним позовом, позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 122 КАС України.
Оцінюючи правомірність дій та висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з приписами ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведених норм вбачається, що за загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Апелянт посилається на те, що відповідно до ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Поряд з цим, суд першої інстанції вірно вказав, що позивач звернулася з позовом не про стягнення належної їй заробітної плати, а про визнання неправомірними дій щодо встановлення неналежних посадових окладів за період з 27.07.2013 по 31.08.2015, та з 01.05.2016 по 31.12.2016, зобов'язання Звенигородську районну державну адміністрацію здійснити перерахунок заробітної плати за період з 25.07.2013 по 31.12.2016 відповідно до наданих розрахунків, а тому в межах спірних правовідносин не підлягають до застосування положення ст. 233 Кодексу законів про працю України, з чим погоджується судова колегія.
Крім того, судом вірно вказано, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України як норми спеціального процесуального закону, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка висловлена у постановах від 04.12.2019 у справі №815/2681/17, від 23.12.2020 у справі №560/4006/19.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивачкою в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відтак, колегія суддів приходить до переконання, що оскільки апелянтом при зверненні до суду не було дотримано строк оскарження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Поряд з наведеним, колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії», заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки апелянтом при зверненні до суду не було дотримано процесуальний строк оскарження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідком розгляду спірного питання.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, позаяк не спростовують висновків суду першої інстанцій, а також не свідчать про дотримання процесуального строку звернення з позовом до адміністративного суду.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко
Повний текст постанови складено 01.07.2022.