04 липня 2022 року № 320/9272/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з урахуванням уточненої позовної заяви до Житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 (АДРЕСА_1), в якому просить суд:
визнати протиправними та скасувати рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 згідно протоколу №4 від 30 квітня 2020 року затверджене наказом №237ад від 30 квітня 2020 року;
зобов'язати відповідача провести позивачу розрахунок виплати грошової компенсації за належне для отримання жилого приміщення відповідно до Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жилого приміщення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №728.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Конституцією України, абзацом 1 пункту 18 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі Закон №3551 ХІІ), абзацом 2 пункту 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 (далі Порядок №1081), пунктом 2 розділу IV Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380 (далі - Інструкція №380), Порядком визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №728 (далі Порядок №728) визначено його право на отримання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.
Водночас комісією було прийнято рішення про відмову у наданні грошової компенсації. На думку позивача, вказані дії відповідача порушують вимоги чинного законодавства України, які гарантують позивачу та членам його сім'ї право на забезпечення житлом або виплату грошової компенсації за належне житло.
У зв'язку з невідповідністю поданої позовної заяви вимогам процесуального законодавства, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою суду від 12.10.2020 позовна заява залишена без руху із наданням позивачеві строку для усунення її недоліків.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.
31 грудня 2020 року через канцелярію суду від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки черга позивача на отримання житла або грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення не настала. З огляду на зазначене, відповідач зазначає, що правових підстав для звернення позивача із заявою про виплату грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення немає.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем і третьою особою аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом встановлено таке.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно протоколу житлової комісії № 1 від 20.01.2000 ОСОБА_1 був зарахований на квартирний облік для одержання житлового приміщення в загальну чергу з 20.01.2020.
26 червня 2018 року на підставі заяви позивача, згідно протоколу № 85 від 26.06.2019 засідання житлової комісії військової частин НОМЕР_1 у зв'язку із звільненням з військової служби позивача, останній був зарахований з 26.06.2018 до пільгової черги «позачергова».
Відповідно до пояснень відповідача, що не було спростовано позивачем, з 26.06.2018 перебуває у списках черги «позачергова» за № 96 та у загальній черзі за № 121.
23 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав на ім'я Голови житлової комісії військової частини НОМЕР_1 заяву про виділення йому грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення. Як вбачається із змісту заяви, позивач керувався положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 719 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280 «Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України».
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, приписи наведених положень не поширюють свою дію на дані правовідносини, оскільки позивач не відноситься до категорії таких осіб.
Жодних доказів зворотнього матеріали справи не містять.
Оскільки право позивача на отримання грошової компенсації не настало на момент його звернення до відповідача, останній прийняв рішення, оформлене протоколом від 30.04.2020, який затверджений наказом № 237ад від 30.04.2020, про відмову у позачерговому наданні позивачеві грошової компенсації за належні для отримання житла приміщення.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у виплаті грошової компенсації, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 КАС України, де завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Приписами статті 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регульовано відносини у цій галузі.
Згідно із частиною 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Механізм визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей, що перебувають разом з ними на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, який ведеться у військових частинах, органах, підрозділах, загонах, військових навчальних закладах, установах (далі - військові частини), а у разі їх розформування - у військових комісаріатах та квартирно-експлуатаційних установах (організаціях), за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення (далі - компенсація) установлено Порядком визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. №728 (ділі Порядок №728).
Приписами пункту 3 Порядку №728 визначено, що військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, мають право отримати компенсацію один раз протягом усього часу проходження військовослужбовцями військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Відповідно до пункту 5 Порядку №728, визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, черговість надання компенсації визначається за часом взяття військовослужбовця та членів його сім'ї на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та/або включення до списків осіб, які мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень.
Згідно із пунктом 6 Порядку №728, підставою для відмови у наданні військовослужбовцю та членам його сім'ї компенсації є їх зняття з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або виключення із списків громадян, що мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень.
Пунктом 10 Порядку №728 передбачено, що житлові комісії військових частин, військових комісаріатів та квартирно-експлуатаційних установ (організацій) письмово інформують військовослужбовців та членів їх сімей, у яких настала черга на отримання жилих приміщень у поточному році, про їх право на отримання компенсації та про її орієнтовний розмір.
Пунктом 11 Порядку №728 передбачено, що для отримання грошової компенсації та визначення її остаточного розміру житловій комісії подаються такі документи: - рапорт військовослужбовця (заява особи, звільненої з військової служби в запас або у відставку, або члена сім'ї, зазначеної в абзацах четвертому і п'ятому пункту 2 цього Порядку) та нотаріально посвідчена згода членів його сім'ї на отримання компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення; - довідка про склад сім'ї та реєстрацію місця проживання (перебування); - копії паспорта військовослужбовця і повнолітніх членів сім'ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов; - копія свідоцтва про шлюб (за наявності); - копія свідоцтва про народження дитини (за наявності); - копія облікової картки фізичної особи - платника податків (військовослужбовця та членів його сім'ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов); - копія свідоцтва про право власності на житло за його наявності (військовослужбовця та членів його сім'ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов); - довідка про отримання (неотримання) житла військовослужбовцем з колишнього місця перебування його на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов; - документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; - витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про належне військовослужбовцю та членам його сім'ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, нерухоме майно; - дозвіл органу опіки і піклування на отримання неповнолітнім членом сім'ї компенсації у випадках, визначених законодавством.
Житлові комісії розглядають рапорти військовослужбовців (заяви, зазначені в пункті 11 цього Порядку) щодо надання компенсації та приймають рішення про її надання або відмову в наданні (п.12 Порядку №728).
З аналізу наведених положень слідує, що військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, мають право отримати компенсацію один раз протягом усього часу проходження військовослужбовцями військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла та перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та/або включені до списків осіб, які мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень.
При цьому, житлові комісії спочатку письмово інформують військовослужбовців та членів їх сімей, у яких настала черга на отримання жилих приміщень у поточному році, про їх право на отримання компенсації та про її орієнтовний розмір та у разі настання відповідної черги підставою для відмови у наданні військовослужбовцю та членам його сім'ї компенсації є їх зняття з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або виключення із списків громадян, що мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень.
Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081, Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року №450, та Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №728, з метою вдосконалення забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, наказом Міністерства оборони України 31 липня 2018 року №380, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018р. за №1020/32472, затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі Інструкція №380).
Ця Інструкція визначає зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей) (пункт 1 розділу І Інструкції №380).
Пунктом 2 розділу І Інструкції №380 визначено, що забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок: новозбудованого, вивільненого або придбаного житла; надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця); переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами).
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції №380, військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Згідно з пунктом 1 розділу VIIII Інструкції №380 військовослужбовці та члени їх сімей, які перебувають на обліку, мають право отримати грошову компенсацію за належне їм для отримання житлове приміщення (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пункту 2 розділу VIIII Інструкції №380 визначення і надання розміру грошової компенсації здійснюються відповідно до Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №728.
Пунктом 4 розділу VIIII Інструкції №380 передбачено, що житлові комісії військових частин (об'єднані житлові комісії) інформують листом з повідомленням військовослужбовців та членів їх сімей, у яких настала черга на отримання житлових приміщень, про їх право на отримання грошової компенсації, її орієнтовний розмір та перелік документів, необхідних для її отримання, або надають таке повідомлення особисто під підпис.
Відтак системний аналіз приписів чинного законодавства свідчить про те, що при звільненні з військової служби, позивач має право на забезпечення житлом, шляхом надання житла для постійного проживання але в порядку черговості, або, за бажанням, при настанні черги на отримання житла та наявності відповідних кошторисних призначень - на виплату грошової компенсації.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач має право на позачергове отримання житлового приміщення, однак станом на дату звернення позивача до відповідача із заявою про отримання грошової компенсації він перебував у списку таких же осіб, тобто громадян які користуються аналогічними правами, за № 96.
Жодних доказів того, що всі особи, які перебували в цій же черзі, а відтак також мали право на позачергове отримання житла, та як наслідок, грошової компенсації, за списком №№1-95 відмовились від отримання таких пільг та гарантій, матеріали справи не містять.
Суд також звертає увагу і на інший аспект даних правовідносин.
Дійсно, згідно із пунктом 6 Порядку №728, підставою для відмови у наданні військовослужбовцю та членам його сім'ї компенсації є наявність двох умов, а саме: зняття з обліку громадян або виключення із списків громадян, що мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень.
Водночас, дане положення підлягає застосуванню виключно у випадку, коли у заявника виникло таке право, а саме настання черги на отримання житла. Однак, як вже було зазначено судом, позивач перебував у черзі лише за № 96, а відтак позивачем не доведено факту настання черги на отримання житла та, як наслідок, підстав для застосування до нього таких положень.
У контексті оцінки доводів суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін суд вважає, що ключові аргументи доводів та міркувань учасників процесу отримали достатню оцінку.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваного рішення.
Водночас докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані відповідачем.
За вказаного вище правового врегулювання, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач - заперечуючи проти них, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог та відсутністю витрат відповідача, пов'язаних із розглядом справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
повний текст рішення складено 04.07.2022
Суддя Панченко Н.Д.