04 липня 2022 року Справа № 280/2464/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),
15.02.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд: визнати протиправними та скасувати вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 14.06.2021 за №Ф-428-17У в сумі 22169,13 грн. та від 09.08.2021 № Ф-428-17У в сумі 11062,17 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі також єдиний внесок, ЄСВ) як фізичній особі-підприємцю нарахована відповідачем безпідставно, оскільки, зареєструвавшись у 2010 році, позивач регулярну підприємницьку діяльність не здійснювала та не отримувала дохід від такої діяльності. Позивач вважає, що доказом наявності заборгованості зі сплати єдиного внеску можуть бути лише факти, встановлені за результатами перевірки позивача. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 21.02.2022 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
03.05.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що з 19.03.2010 позивач перебувала на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, а з 01.01.2012 по 01.01.2016 перебувала на спрощеній системі оподаткування. 16.02.2022 до ЄДР внесено запис щодо рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності. Вказує, що в порушення положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивачем з 2017 року не сплачувався єдиний внесок, у зв'язку з чим виникла недоїмка, що зумовило формування та направлення на адресу позивача оскаржуваних вимог. Просить в задоволенні позову відмовити.
На підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів судом встановлено такі обставини.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 22.05.2003 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем та 12.12.2006 офіційно припинила підприємницьку діяльність на підставі власного рішення.
Також за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , дата запису: 18.03.2010, номер запису: 21030000000056800, перебуває на податковому обліку у відповідача з 19.03.2010.
Позивач надала копію трудової книжки від 12.01.2001 серії НОМЕР_2 відповідно до якої в період з 11.09.2020 по 26.10.2020 працювала на посаді комплектувальника товарів у ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет».
14.05.2021 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-428-17 У від 14.06.2021, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, в т.ч. штрафу та пені, становить 22 169,13 грн.
09.08.2021 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-428-17 У від 09.08.2021, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати заборгованості, яка складається зі штрафу та пені, становить 11 062,17 грн.
Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:
- за 4 квартал 2015 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 19.01.2016 - 1434,51 грн.;
- за 2017 рік автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 09.02.2018 в сумі 8448 грн.;
- за 1 квартал 2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн.;
- за 2 квартал 2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн.;
- за 3 квартал 2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.;
- за 4 квартал 2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 21.01.2019 - 2457,18 грн.;
- за 1 квартал 2019 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн.;
- за 2 квартал 2019 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 19.07.2019 - 2754,18 грн.;
- за 3 квартал 2019 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 19.10.2019 - 2754,18 грн.;
- за 4 квартал 2019 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 20.01.2020 - 2754,18 грн.;
- за 1 квартал 2020 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 21.04.2020 - 2078,12 грн.;
- за 2 квартал 2020 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 20.07.2020 - 1039,06 грн.;
- за 3 квартал 2020 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 19.10.2020 - 3178,12 грн.;
- за 4 квартал 2020 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 19.01.2021 - 2200 грн.
Згідно даних ІТС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника єдиного внеску винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0131284907 від 25.09.2018 в сумі 199,93 грн.
Згідно даних ІТС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника єдиного внеску винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 74702405 від 26.05.2021 в сумі 11 062,17 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття ГУ ДПС у Запорізькій області вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-428-17 У від 14.06.2021 та №Ф-428-17 У від 09.08.2021, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” від 21.12.2016 №1801-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200,00 грн.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” від 07.12.2017 №2246-VIII установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3723,00 грн.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” від 23.11.2018 №2629-VIII установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2019 - 4173,00 грн.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 №294-IX установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з у місячному розмірі: з 1 січня - 4 723,00 грн;, з 1 вересня - 5000,00 грн.
Як зазначалось вище, відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI, для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Отже, з 01.01.2017 року мінімальний страховий внесок становив на місяць 704,00 грн. (3 200,00 грн. х 22%), з 01.01.2018 - 819,06 (3 723,00 грн. х 22%), з 01.01.2019 - 918,06 грн. (4 173,00 грн. х 22%), з 01.01.2020 - 1 039,06 грн. (4 723,00 грн. х 22 %), з 01.09.2020 - 1 100,00 грн. (5 000,00 х 22%).
Під час судового розгляду, судом встановлено, що позивач в період з 11.09.2020 по 26.10.2020 працювала на посаді комплектувальника товарів у ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет», при цьому, роботодавець позивача у період з 11.09.2020 по 26.10.2020 сплачував страхові внески згідно положень чинного законодавства у розмірі, не менше мінімального страхового внеску.
Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Крім того, як зазначалось вище, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з абзацом 1 пункту 1, пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №440/2149/19.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах предметом оскарження є вимоги контролюючого органу, сформовані за з січня 2017 року по грудень 2020 року.
При цьому, як встановлено судом, в період з 11.09.2020 по 26.10.2020 позивач працювала як найманий працівник, за нього сплачувалися страхові внески згідно положень чинного законодавства як за застраховану особу. Доказів отримання позивачем у вказаний період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем не надано.
Отже, суд дійшов висновку, що у період з 11.09.2020 по 26.10.2020 (включно) позивач не мав обов'язку зі сплати єдиного внеску у статусі фізичної особи-підприємця.
Разом з тим, позивачем не надано до суду доказів, які підтверджують, що у період з січня 2017 року до 10.09.2020 та з 27.10.2020 по 31.12.2020 позивач була працевлаштована та роботодавець сплачував за неї єдиний внесок.
Таким чином, оскільки за період з січня 2017 року до 10.09.2020 та з 27.10.2020 по 31.12.2020 відсутні відомості про сплату позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ураховуючи те, що особа, яка провадить підприємницьку діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, суд дійшов висновку про те, що недоїмка з єдиного внеску за вказаний період нарахована обґрунтовано.
Крім того, не надано доказів погашення недоїмки, сформованої органами Пенсійного фонду до внесення відповідних змін до Закону №2464-VI про передачу повноважень з адміністрування єдиного внеску органам доходів і зборів.
Отже, по строку сплати 19.01.2016 позивач мала обовязок сплатити єдиний внесок, за період з 01.01.2017 по 31.08.2020 та за період листопад-грудень 2020 року.
Враховуючи, що за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК -5) наявні відомості про перебування у трудових відносинах та сплату роботодавцями страхових внесків за позивача у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць, у тому числі за період вересень-жовтень 2020 року, суд дійшов висновку, що контролюючий орган неправомірно визначив позивачу недоїмку з єдиного внеску за оскаржуваною вимогою від 14.06.2021 № Ф-428-17 У за період вересень-жовтень 2020 року у розмірі 2200 грн. (21969,20 грн. - 2200 грн.).
Таким чином, недоїмка з єдиного внеску за період за вересень 2020 року у розмірі 2200 грн. сформована безпідставно, оскільки у вказаний період позивач була працевлаштована як найманий працівник, у зв'язку з чим єдиний внесок за нього сплачував роботодавець, а тому підстави для визначення недоїмки у статусі фізичної особи-підприємця відсутні.
Щодо доводів позивача про те, що доказом наявності заборгованості зі сплати єдиного внеску можуть бути лише факти, встановлені за результатами перевірки позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі - Інструкція) у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Згідно з абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Як зазначено у абзаці 6 пункту 3 розділу VI Інструкції, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Як передбачено абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою відповідно до додатку 6 (для юридичної особи) або за формою відповідно до додатку 7 (для платника - фізичної особи).
Отже, проведення документальної перевірки не є обов'язковою підставою для формування вимоги зі сплати недоїмки, оскільки Інструкція №499 передбачає декілька підстав формування вимоги, серед яких зокрема облікові дані з інформаційних систем органу доходів і зборів.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо визначення недоїмки з єдиного внеску виключно за результатами перевірки, Верховний Суд у постанові від 03.12.2020 у справі №440/1256/19 зазначив, що положеннями законодавства не передбачено обов'язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту.
Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов'язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, від 10.12.2019 у справі №826/25425/15.
Водночас, судом встановлено, що оскаржувана Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-428-17 У від 09.08.2021 включає в себе суму штрафу у розмірі 3257,82 грн. та пені у розмірі 7804,35 грн., згідно з рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 26.05.2021 №74702405 на загальну суму 11 062,17 грн.
Разом з тим оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.06.2021 № Ф-428-17 У, окрім суми нарахованої недоїмки, також включає суму штрафу та пені згідно з рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 25.09.2018 №0131284907 на загальну суму 199,93 грн.
Відповідно до ч. 10 ст. 25 Закону № 2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Згідно з п. 2 ч.11 ст. 25 Закону № 2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
В ч. 14 ст. 25 Закону № 2464-VI передбачено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску або на єдиний рахунок. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до податкового органу вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято це рішення.
Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов'язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів.
Наведенні норми свідчать про те, що податковим органом виноситься окреме від вимоги про сплату боргу (недоїмки) рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яке є самостійним індивідуальним актом та може бути оскаржено платником.
Однак, виходячи з позовних вимог, позивач не наводить аргументів протиправності рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, доказів оскарження такого рішення до матеріалів справи не надано.
Враховуючи, що рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 26.05.2021 №74702405 на загальну суму 11 062,17 грн. та № 0131284907 від 25.09.2018 на загальну суму 199,93 грн. позивачем не оскаржувались, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-428-17 У від 09.08.2021 та Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.06.2021 № Ф-428-17 У в частині визначеної таким рішенням суми штрафу та пені, отже в цій частині позов не підлягає задоволенню.
За таких підстав суд дійшов висновку, що оскаржувана Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.06.2021 № Ф-428-17 є протиправною та підлягає скасуванню в частині нарахування недоїмки на суму 2200 грн.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, в розмірі 992,40 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 496,20 грн..
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-428-17 У від 14 червня 2021 року, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, в частині визначення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 2200 грн. (дві тисячі двісті гривень).
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 04.07.2022.
Суддя А.В. Сіпака