04 липня 2022 року Справа № 160/7339/22
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Голобутовський Р.З., перевіривши матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби про визнання протиправними дій та стягнення шкоди,
23.05.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (вул. Академіка Белелюбського, буд. 7, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 00659101) до Державної податкової служби України (Львівська площа, буд. 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393), Державної казначейської служби (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної податкової служби України, яка полягає у невиконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 року у справі № 160/4519/21 в частині нездійснення коригування загальної суми поповнення рахунку Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" в системі електронного адміністрування податку на додану вартість шляхом її збільшення на суму 10000000,00 грн.;
- стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" завдану шкоду у розмірі 3000000,00 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2022 року позовну заяву залишено без руху.
Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) робочих днів, з моменту отримання копії ухвали, шляхом надання до суду оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 24810,00 грн., сплаченого на реквізити: одержувач - ГУК у Дн-кiй обл/Чечел.р/22030101, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код ЄДРПОУ 37988155, рахунок отримувача - UA368999980313141206084004632, МФО - 899998, код класифікації доходів бюджету - 22030101.
06.06.2022 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій зазначено, що 23.02.2022 року, 10.03.2022 року, 11.03.2022 року, 13.03.2022 року, 18.03.2022 року, 22.03.2022 року а також 30.03.2022 року на адресу Державної податкової служби України та Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками були надіслані листи з вимогою щодо виконання податковим органом рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 року у справі № 160/4519/21. Однак, станом на 23.05.2022 року, жодних дій, направлених на виконання судового рішення у справі № 160/4519/21, податковим органом вчинено не було. Крім того, 18.04.2022 року ПрАТ «ДТРЗ» надіслало до податкового органу через електронний кабінет платника заяву про повернення надміру сплачених коштів з ПДВ на електронний рахунок ПДВ у розмірі 10 млн.грн., як того вимагає ст. 43 Податкового кодексу України. Однак, і після цієї заяви Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками не було здійснено повернення таких коштів. Відтак, враховуючи бездіяльність ДПС України та необхідність провадження підприємством безперервної діяльності, зокрема, в частині виконання податкових зобов'язань, ПрАТ «ДТРЗ» 28.02.2022 року та 10.03.2022 року перерахувало власні кошти на рахунок в системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі 3000000,00 грн. Позивач вважає, що бездіяльністю податкового органу ПрАТ «ДТРЗ» завдано шкоду у вигляді понесення додаткових витрат на сплату податкових зобов'язань, в той час, коли ПрАТ «ДТРЗ» фактично має переплату з ПДВ та має повне право нею розпоряджатися, але протиправна бездіяльність ДПС України позбавляє платника податків такої можливості. Завдання шкоди підприємству у вигляді понесення додаткових витрат таким підприємством прямо узгоджується з приписами Податкового кодексу України. Таким чином, фактично ДПС України поклав на підприємство, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, надмірний фінансовий тягар у вигляді необхідності підприємству сплачувати податкові зобов'язання «живими» коштами, коли у такого підприємства наявна переплата у досить великій сумі. На думку позивача, гарантоване та, перш за все, охоронюване право ПрАТ «ДТРЗ» на мирне володіння своїм майном, є найвищою цінністю, а органи державної влади зобов'язані вчинити усі можливі дії, направлені на відновлення порушених прав громадян. На підставі викладеного, ПрАТ «ДТРЗ» вважає необґрунтованим залишення позовної заяви без руху.
Розглянувши подану представником позивача заяву на усунення недоліків позову, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
З аналізу ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що повноваження суду обмеженні вичерпним переліком питань, які вирішує суд на стадії відкриття провадження у справі. Суд вправі надати правову оцінку лише оформленню позовної заяви, додатків до неї, предметній та територіальній юрисдикції та дотриманню строків звернення до суду.
Реалізуючи надані процесуальним законодавством повноваження, судом в ухвалі суду від 30.05.2022 року про залишення позовної заяви без руху встановлено недотримання вимог щодо оформлення позовної заяви в частині несплати судового збору, роз'яснено суми та реквізити сплати, а також надано оцінку заявленим позивачем підставам звільнення від сплати судового збору.
Проте, позивачем вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху не виконані, доказів сплати судового збору не надано, однак подано заяву, в якій позивач повторно зазначає про те, що підприємство звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якого судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Надаючи правову оцінку доводам представника позивача про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, суд зважає на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.11.2021 року №910/11820/20, відповідно до якого:
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та місцевого самоврядування, а також для посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Утім цими нормами не заперечується обов'язковість інших елементів складу цивільного правопорушення, доказування наявності яких є необхідним у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
За ст. 1 ПК України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 ст. 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Шкода, заподіяна платнику податків внаслідок податкового правопорушення контролюючого органу, відшкодовується за рішенням суду (пункт 114.4 ст. 114 ПК України).
Пункт 114.1 ст. 114 ПК України відтворює загальне право платника податків на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їхніх посадових (службових) осіб, зазначаючи, що особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, а шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб.
За пунктом 114.2 ст. 114 ПК України шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до цього Кодексу, відшкодовується в повному обсязі в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди.
Податковими правопорушеннями контролюючих органів є протиправні рішення, дії або бездіяльність контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, вчинення яких є підставою для відшкодування шкоди особі, чиї права порушені, відповідно до закону (пункт 128.1 ст. 128 ПК України).
У разі якщо платник податків не скористався цим правом наданим пунктом 114.2 ст. 114 ПК України, то при тих самих обставинах, визначених у пункті 128.2 ст. 128 ПК України, він може претендувати на повне відшкодування шкоди (понад розмір однієї мінімальної заробітної плати), довівши при цьому увесь необхідний склад цивільного правопорушення: протиправність дій держави, факт порушення прав чи законних інтересів, наявність шкоди, а також причиново-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправними діяннями.
З аналізу постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №910/11820/20, судом зроблено висновок, що питання завдання позивачу шкоди податковим органом входить до предмету доказування та вирішення справи по суті заявлених позовних вимог, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Під час розгляду позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності Державної податкової служби України, яка полягає у невиконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 року у справі № 160/4519/21 в частині нездійснення коригування загальної суми поповнення рахунку Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" в системі електронного адміністрування податку на додану вартість шляхом її збільшення на суму 10000000,00 грн.; стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" завданої шкоди у розмірі 3000000,00 грн., суду необхідно дослідити склад правопорушення: протиправність дій держави, факт порушення прав чи законних інтересів, наявність шкоди, а також причиново-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправними діяннями.
Суд не має повноважень на здійснення дослідження складу правопорушення у вигляді заподіяної, за твердженням позивача, шкоди підприємству на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, а тому суд не вправі звільнити Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якого судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
В протилежному випадку, відповідне звільнення від сплати судового збору, свідчитиме про фактичне визнання судом завдання позивачу шкоди податковим органом, без розгляду відповідного питання по суті заявлених позовних вимог, що не відповідає меті адміністративного судочинства та усталеній судовій практиці, сформованій Великою Палатою Верховного Суду.
Таким чином, вимога позивача щодо звільнення від сплати судового збору через заподіяння шкоди без встановлення складу правопорушення у вигляді заподіяної, за твердженням позивача, шкоди підприємству, є передчасною, та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі в матеріалах, доданих до позовної заяви, відсутні беззаперечні докази завдання позивачу шкоди у розмірі 3000000,00 грн., встановлення відповідних обставин є повноваженнями суду під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто, позивачем під час усунення недоліків позову, не враховано позицію суду щодо необхідності сплати судового збору.
Отже, вимоги ухвали суду від 30.05.2022 року позивачем не виконані.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що недоліки, встановлені ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2022 року не усунуто, тобто позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись ст. ст. 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби про визнання протиправними дій та стягнення шкоди - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський