30 травня 2022 року Справа № 160/4826/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській област про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
25.03.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, поданий представником позивача - адвокатом Дмитрук Оксаною Миколаївною, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4215-53У від 18 лютого 2021 року, що складена Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області.
В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено, що позивач, не отримував вимоги про сплату боргу (недоїмки), направленої йому Відповідачем, - відтак був позбавлений можливості своєчасного оскарження у визначений порядок та строк, про існування оскаржуваних вимог дізнався 20.02.2022.
Позивач наголошує, що від бухгалтера підприємства (де він працює, як найманий працівник), він узнав про те, що 02.11.2021р. відкрите виконавче провадження №67350809 за Вимогою про сплату боргу (недоїмки), яка видана Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, про стягнення з нього заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску (Постанови про звернення стягнення на заробітну плату від 26.01.2022р.).
Раніше вказану Вимогу позивач не отримував, будь-яких даних стосовно заборгованості йому не було відомо.
20.02.2022р. на адвокатський запит отримана відповідь відповідача №7575/6/04-36-24-07-14 від 27.01.2022р. Згідно даної відповіді ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 05.04.2000р.; має стан «Знято з обліку за основним місцем обліку», так як 25.08.2004р. податковим органом платнику було видано довідку про зняття з податкового обліку за Формою 12-ОПП.
При цьому запису про реєстрацію ФОП та припинення діяльності ФОП в державному реєстрі немає.
Щодо податкової звітності - вказано, що така звітність, як ФОП, не подавалась.
За період з 01.01.2017р. по 31.12.2020р. нарахована сума ЄСВ за відсутності доходу.
За позицією ДПС, з 01.01.2017р. фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, згідно ст. 7, 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464 зобов'язані сплачувати мінімальну суму єдиного соціального внеску в усякому випадку навіть, якщо дохід не отримувався, розмір якого в 2017 році складає 704,00 грн. (помісячно); в 2018 році - 819,06 грн. (помісячно); в 2019 році - 918,06 грн. (помісячно); в 2020 році - 1039,06 грн. (помісячно).
Заборгованість згідно даних інтегрованої картки платника складає 37 788, 74 грн.
За наростанням заборгованості складені декілька Вимог за №Ф-4215-53. Жодна вимога не отримана.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в адміністративній справі №160/4826/22; встановлено відповідачу 15-денний строк на подання відзиву на позов та витребувано від відповідача додаткові докази у справі.
Копію ухвали направлено позивачеві та представнику позивача засобами поштового зв'язку та відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано позивачем - 18.04.2022, представником - 15.04.2022. Згідно з наявною у матеріалах справи розпискою копію ухвали про відкриття провадження та копію позову з додатками в паперовому вигляду отримано представниками відповідачів особисто 12.04.2022.
02.05.2022 від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що починаючи з 01.01.2018 року, у зв'язку з внесеними змінами до Закону № 2464-VI та з метою здійснення контролю за сплатою єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, Державною податковою службою України розроблено алгоритм автоматичного нарахування єдиного внеску, які щоквартально відображаються в інтегрованій картці платників по коду бюджетної класифікації 71040000 (далі - ІКІІ).
Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, і,
За даними інформаційної системи податкового органу, станом на теперішній час року щодо ОСОБА_1 в інтегрованій картці платника (далі - ІКП) обліковуються загальна сума боргу(недоїмки) станом на 31.01.2021 року у розмірі 37788,74 грн.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень
Так, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Тому, доводи позовної заяви в цій частині є безпідставними.
Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - в органі доходів і зборів.
Відповідно до вимог ст.25 Закону № 2464-VI та Інструкції №449 та враховуючи наявність у позивача заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі даних ІКП, Відповідач в межах повноважень та на виконання вимог законодавства України сформував та о надіслав позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимогу від 18.02.2021 №4215-53 У на суму 37788,74 грн.
Враховуючи вищевикладене, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області щодо винесення оскаржуваної вимоги про сплаті боргу (недоїмки) від 18.02.2021 №4215-53 У на суму 37788,74 грн.. діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
13.05.2022 до суду надійшла заява представника позивача про сплату витрат на правничу допомогу з відповідними доказами, оскільки в позові зазначено про стягнення судових витрат в попередньому (орієнтовному) розмірі.
За положеннями ст.262 КАС України адміністративна справа мала бути розглянута до 29.04.2022, проте у зв'язку з перебуванням головуючого судді Юхно І.В. у відпустці з 25.04.2022 по 27.05.02.2022, а 28.05.2022-29.05.2022 були вихідними днями , суд на підставі ч.6 ст.120 КАС України розглядає справу по суті в перший робочий день - 30.05.2022.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 05.04.2000.
З 05.04.2000 по теперішній час позивач перебуває за основним місцем обліку в Новомосковській ДПІ ГУ ДПС (м. Новомосковськ) як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування (далі - ФОП ОСОБА_3 ).
25.08.2004 податковим органом платнику було видано довідку про зняття з податкового обліку за Формою 12-ОПП, має стан - «Знято з обліку за основним місцем обліку», що підтверджується листом ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 27.01.2022 №7575/6/04-36-24-07-14 (копія міститься в матеріалах справи).
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань жодного запису щодо позивача не міститься.
Відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу за технологічним кодом класифікації 71040000 відбулись автоматичні нарахування єдиного внеску: Починаючи з 01.01.2018 року, у зв'яну з внесеними змінами до Закону № 2464-VI та з метою здійснення контролю за сплатою єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, Державною податковою службою України розроблено алгоритм автоматичного нарахування єдиного внеску, які щоквартально відображаються в інтегрованій картці платників по коду бюджетної класифікації 71040000 (далі - ІКІІ).
Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, і,
За даними інформаційної системи податкового органу, станом на теперішній час року щодо ОСОБА_1 в інтегрованій картці платника (далі - ІКП) обліковуються наступні нарахування єдиного внеску, які складаються з автоматичних нарахувань:
- по строку 09.02.2018 нарахований єдиний внесок у сумі 8448,00 грн. за 2017 рік,
- по строку 19.04.2018 нарахований єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за перший квартал 2018 року,
- по строку 19.07.2018 нарахований єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за другий квартал 2018 року,
- по строку 19.10.2018 нарахований єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за третій квартал 2018 року,
- по строку 21.01.2019 нарахований д єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за четвертий
квартал 2018 року,
- по строку 19.04.2019 нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за перший квартал 2019 року,
- по строку 19.07.2019 нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за другий квартал 2019 року,
- по строку 21.10.2019 нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за третій квартал 2019 року,
- по строку 20.01.2020 нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за четвертий квартал 2019 року,
- по строку 21.04.2020 нарахований єдиний внесок у сумі 2078,12 грн. за перший квартал 2020 року,
- по строку 20.07.2020 нарахований єдиний внесок у сумі 1039,06 грн. за другий квартал 2020 року,
- по строку 19.10.2020 нарахований єдиний внесок у сумі 3178,12 грн. за третій квартал 2020 року,
- по строку 19.01.2021 нарахований єдиний внесок у сумі 2200,00 грн. за четвертий квартал 2020 року.
Загальна сума боргу(недоїмки) станом на 31.01.2021 року в ІКП ОСОБА_1 складає 37788,74 грн.
Відповідно до вимог ст.25 Закону № 2464-VI та Інструкції №449 та враховуючи наявність у позивача заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі даних ІКП, Відповідач в межах повноважень та на виконання вимог законодавства України сформував та о надіслав позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимогу від 18.02.2021 №4215-53 У на суму 37788,74 грн., проте остання повернута на адресу податкового органу із відміткою “за закінченням терміну зберігання”.
В подальшому, про оскаржувану вимогу позивач дізнався з відповіді ГУ ДПС в Дніпропетровській області №7575/6/04-36-24-07-14 від 27.01.2022р. на адвокатський запит.
Матеріалами справи також підтверджується, що у зв'язку з несплатою нарахованого єдиного внеску в ІКП ФОП ОСОБА_1 по коду класифікації 71040000 обліковується недоїмка у розмірі 37788,74 грн.
Вважаючи протиправними вимогу про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI; тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Виключно Законом №2464-VI визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами першим, третім - п'ятим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція № 449.
Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).
Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
При цьому, пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.
Верховним Судом у вказаній справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, Верховним Судом з урахуванням наведеного було зазначено, що суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З аналізу вищенаведеного можна зробити висновок, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи довідок форми ОК-5 Індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за позивача було сплачено страхові внески наступними страхувальниками:
- лютий - квітень 2017 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Курорт Орлівщина» (код ЄДРПОУ 32286611);
- травень - грудень 2017, 2018, 2019, 2020 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрєврокровля» (код ЄДРПОУ 3384123);
- 2019, січень - травень 2020 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гріфіт» (код ЄДРПОУ 36053114).
Тобто, у період з 01.01.2017 року по 31.12.2020 року (за який відповідачем нараховано позивачу до сплати єдиний соціальний внесок) роботодавцями позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету.
Отже, у зазначений період саме роботодавець мав сплачувати за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується наданими суду документами.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у Дніпропетровській області у відзиві про наявність таких доходів не зазначено, у зв'язку з чим відповідно до частини 1 статті 78 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2020 років доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих вищевказаних підприємств-роботодавців, доказуванню не підлягають.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у період часу 2017-2020 років, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску по коду бюджетної класифікації 7104000 у сумі 37788,74 грн., був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.
Неврахування відповідачами вказаних сум єдиного внеску, відрахованих позивачем, як найманим працівником, фактично призвело до невірного розрахунку суми виставленої оскаржуваної вимоги, а тому вимога є такою, що прийнята відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Як передбачено п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Водночас, судом встановлено, що за даними Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) не було внесено жодного запису.
Суд зазначає, що у справі, що розглядається, позивачем зазначається. Що спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2020 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
При цьому, в ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом №755-IV. Разом із тим, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог Закону №755-IV.
Так, відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Закон № 755-IV у первинній редакції).
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 05.04.2000. Податковим органом 25.08.2004 платнику було видано довідку про зняття з податкового обліку за Формою 12-ОПП, має стан - «Знято з обліку за основним місцем обліку». Жодних відомостей щодо ОСОБА_1 не включено до ЄДР.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VIна практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:
1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;
2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Суд вважає за необхідне зазначити, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Суд також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому, застосовними в даному випадку мають висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відсутність за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Вищезазначене правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20), яка неодноразово підтримана Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постанові від 14.07.2021 у справі №1.380.2019.002699.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові та заяві про зміну предмету позову доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 139 КАС України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у загальному розмірі 992,40 грн, сплачений позивачем при поданні до суду адміністративного позову відповідно до квитанції від 14.02.2022 №МР_АВ081201GOV_23318154 підлягає стягненню з Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Крім того, суд враховує, що 13.05.2022 до суду надійшла заява про долучення документів на підтвердження витрат на правничу допомогу та стягнення з відповідача таких витрат у розмірі 8000,00 грн.
Згідно з частиною 7 статті 137 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До матеріалів справи позивачем додано:
- ордер серії АЕ №1106962 віл 29.12.2021;
- копію договору про надання професійної правової допомоги від 29.12.2021 №б/н;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1574 від 17.07.2006;
- копію акту приймання послуг від 30.04.2022 №б/н;
- копію квитанції до прибуткового касового ордера №30-04/1 від 30.04.2022.
Матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_1 (Замовник) та Адвокатом Дмитрук Оксаною Миколаївною (Адвокат) було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 29.12.2021 №б/н, предметом якого є надання Замовнику правової допомоги на умовах, передбачених цим Договором, а саме: провести консультування, сформувати правову позицію, збирати докази, скласти позов та інші процесуальні документи, представляти інтереси Замовника в суді (Дніпропетровському окружному адміністративному суді, Третьому апеляційному адміністративному суді) та інших державних органах (в тому числі в Головному управлінні Державної податкової служби у Дніпропетровській області, органах виконавчої служби в справі про визнання протиправною(ими) та скасування Вимоги (Вимог) про сплату боргу (недоїмки) щодо єдиного соціального внеску, що видана(і) Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області (п.1.1).
У розділі 3 Договору визначено порядок оплати та розрахунків, згідно з яким загальна сума гонорару в даній справі складає 8 000 грн. 3а даним Договором Замовник оплачує Адвокату гонорар у розмірі 8 000 грн. в якості передплати. Перелік наданих послуг визначається актом приймання наданих послуг.
30.04.2022 Сторонами підписано Акт приймання наданих послуг, відповідно до якого згідно Договору про надання правової допомоги від 29.12.2021р., Адвокатом було надано, а Замовником прийнято правову допомогу в справі №160/4826/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки № Ф-4215-53У від 18 лютого 2021 року, яка розглядається в Дніпропетровському окружному адміністративному суді, а саме:
- ознайомлення з матеріалами справи (виконавчого провадження), попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, консультування, збір доказів, складання та направлення Адвокатського запиту, аналіз Відповіді - 4000,00 грн.;
- формування правової позиції та доказової бази, складання Позовної заяви - 4000,00 грн.
Крім того в Акті зазначено, що сторонами узгоджено наступний розрахунок вартості послуг: загальна кількість годин обслуговування відповідно до Акту за №1,2 Змісту наданих послуг становить 8.0 годин вартістю 8 000,00 грн. (1 година - 1 000.,0 гри.), з яких: Ознайомлення з матеріалами справи (виконавчого провадження), попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, консультування, збір доказів, складання та направлення Адвокатського запиту, аналіз Відповіді (4 години) - 4 000,00 грн.; Формування правової позиції та доказової бази, складання Позовної заяви (4 години) - 4 000, 00 грн.
Оплата ОСОБА_1 послуг адвоката Дмитрук О.М. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №30-04/1 від 30.04.2022 на 8000,00 грн.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом із тим, з огляду на умови договору про надання правової допомоги суд вважає за необхідне звернути увагу, на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 28.12.2020 № 640/18402/19, згідно з якою норма частини 4 статті 134 КАС України запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
При цьому, суд звертає увагу, що Договором дійсно передбачено гонорар Адвоката у фіксованому розмірі 8000,00 грн, проте за умовами п.1.1 вказаного Договору Адвокат зобов'язаний в межах надання правової допомоги позивачу: провести консультування, сформувати правову позицію, збирати докази, скласти позов та інші процесуальні документи, представляти інтереси Замовника в суді (Дніпропетровському окружному адміністративному суді, Третьому апеляційному адміністративному суді) та інших державних органах (в тому числі в Головному управлінні Державної податкової служби у Дніпропетровській області, органах виконавчої служби в справі про визнання протиправною(ими) та скасування Вимоги (Вимог) про сплату боргу (недоїмки) щодо єдиного соціального внеску, що видана(і) Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області.
Проте, суд зазначає, що відшкодування витрат на представлення Адвокатом інтересів Замовника в Третьому апеляційному адміністративному суді не може розглядатися судом першої інстанції. Крім того, в розмір гонорару Адвоката також включено представництво інтересів Замовника інших державних органах, що не є витратами, пов'язаними із розглядом справи у суді.
Водночас, попереднє опрацювання матеріалів, збір доказів, формування правової позиції та доказової бази в силу вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не є окремим видом адвокатської діяльності, а є частиною підготовки позовної та подачі позовної заяви, тому суд не вбачає підстав для виділення їх в окремий вид послуг.
Разом із тим, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy)», №34884/97).
Суд враховує, що заявлений до розгляду спір відносений до категорії справ не значної складності, підлягає розгляду в порядку встановленому ст.262 КАС України, розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, представник позивача не приймав участь судових засіданнях, та не подавав заяв по суті справи, окрім позовної заяви.
З огляду на викладене, заявлена позивачем сума щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. є необґрунтованою.
У Практичній рекомендації «Вимоги щодо справедливої сатисфакції», яка видана Головою ЕСПЛ 28.03.2007 року відповідно до правила 32 Регламенту ЕСПЛ, витрати (до яких зазвичай відносять вартість юридичної допомоги), повинні бути дійсними, тобто вони мають бути справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов'язаний їх сплатити, відповідно до юридичних чи договірних зобов'язань. Витрати мають бути необхідними, тобто їх сплата мала бути необхідною для запобігання порушенню чи для отримання компенсації після того, як воно сталося. Їх сума повинна бути обґрунтованою. Суду мають бути надані докази, такі як докладні розрахунки та фактури. Вони повинні бути достатньо детальними або Суд міг визначити, наскільки вищенаведені вимоги були дотримані.
Враховуючи надані до суду докази, складність справи, надані адвокатом послуги, час, витрачений адвокатом на підготовку позовної заяви до суду, обсяг наданих послуг та предмет позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а; код ЄДРПОУ ВП 44118658) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2021 № Ф-4215-53У.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Юхно