м. Вінниця
01 липня 2022 р. Справа №120/18847/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Мурафської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення в частині,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Мурафської сільської ради.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначили, що звернулися до відповідача із заявами про надання їм дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Мурафської сільської ради (кадастровий номер ділянки 0525388000:02:003:0181).
Рішенням Мурафської сільської ради №589 від 03 листопада 2021 року позивачам відмовлено у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з тих підстав, що земельна ділянка площею 12,5318 га з кадастровим номером 0525388000:02:003:0181 відноситься до земель історико-культурного призначення, адже на такій ділянці розташована пам'ятка археології місцевого значення "Поселення черняхівської культури" ІІІ-IV ст. н.е., охоронний номер №81, яка взята на облік розпорядженням Вінницької облдержадміністрації від 16 червня 1992 року №148.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивачі звернулися до суду із цим позовом з вимогами визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також зобов'язати Мурафську сільську раду надати позивачам такі дозволи.
Ухвалою від 28 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою витребувано у Мурафської сільської ради докази того, що земельні ділянки, щодо яких позивачі звернулися із заявами про надання відповідних дозволів, відносяться до земель історико-культурного призначення.
15 лютого 2022 року на адресу суду від Мурафської сільської ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Такий обґрунтований тим, що відповідно до пункту "в" частини 4 статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0525388000:02:003:0181 відноситься до земель історико-культурного призначення, адже на ній розташована пам'ятка археології місцевого значення «Поселення черняхівської культури» ІІІ-IV ст. н.е., яка взята на облік розпорядженням Вінницької облдержадміністрації від 16 червня 1992 року №148. За наведених обставин просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази, суд встановив наступне.
18 жовтня 2021 року позивачі звернулися до відповідача із заявами про надання їм дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташовані на території Мурафської сільської ради (кадастровий номер ділянки 0525388000:02:003:0181).
До заяв заявники долучили копії паспортних документів, реєстраційних номерів облікової картки платника податків, а також викопіювання із публічної кадастрової карти з бажаним місцем розташування земельної ділянки.
Проте, рішенням Мурафської сільської ради №589 від 03 листопада 2021 року позивачам відмовлено у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з підстав того, що земельна ділянка площею 12,5318 га з кадастровим номером 0525388000:02:003:0181 відноситься до земель історико-культурного призначення, адже на такій ділянці розташована пам'ятка археології місцевого значення "Поселення черняхівської культури" ІІІ-IV ст. н.е., охоронний номер №81, яка взята на облік розпорядженням Вінницької облдержадміністрації від 16 червня 1992 року №148.
Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до пункту “б ” частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відтак, підставами для відмови у наданні відповідного дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмовляючи позивачам у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, відповідач обґрунтував оскаржуване рішення тим, що земельна ділянка площею 12,5318 га з кадастровим номером 0525388000:02:003:0181 відноситься до земель історико-культурного призначення, адже на такій ділянці розташована пам'ятка археології місцевого значення "Поселення черняхівської культури" ІІІ-IV ст. н.е., охоронний номер №81, яка взята на облік розпорядженням Вінницької облдержадміністрації від 16 червня 1992 року №148.
При цьому, доказом того, що земельна ділянка з кадастровим номером 0525388000:02:003:0181 належить до земель історико-культурного призначення, є лист Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної державної адміністрації від 16 серпня 2021 року вих. №07-03-1726, зі змісту якого слідує, що на такій ділянці у селі Федорівка, на південній околиці, знаходиться пам'ятка археології місцевого значення «Поселення черняхівської культури» ІІІ-IV ст. н.е.
Отже, на земельній ділянці з кадастровим номером 0525388000:02:003:0181, частину з якої позивачі мають намір отримати у власність, знаходиться пам'ятка археології місцевого значення «Поселення черняхівської культури» ІІІ-IV ст. н.е.
Так, статтею 53 ЗК України визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Як зазначено у статті 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини” землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. При цьому зміна цільового призначення земельної ділянки, зміна функціонального призначення території, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, не є підставою для припинення обмежень у використанні земель, встановлених у зв'язку з наявністю таких об'єктів.
Відповідно до статті 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини” на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Більше того, виходячи із положень статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, територія пам'ятки археології не може надаватися у приватну власність. Наведене узгоджується із приписами статей 83, 84 ЗК України, згідно із якими землі під об'єктами історико-культурного призначення, що мають історико-культурну цінність, не можуть бути передані у приватну власність.
За таких обставин суд погоджується із доводами відповідача, що у зв'язку із розташуванням на земельній ділянці з кадастровим номером 0525388000:02:003:0181 пам'ятки археології місцевого значення, що, в свою чергу, свідчить про належність такої ділянки до земель історико-культурного призначення, що унеможливлює передання такої у власність для ведення особистого селянського господарства.
При цьому суд критично оцінює твердження позивачів, що бажана ними земельна ділянка відповідно до інформації з Державного земельного кадастру відноситься до земель сільськогосподарського призначення, адже неприйняття сільською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі, тощо), яка є пам'яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі №813/4701/16.
Окрім того, заслуговують на увагу положення частини 2 статті 14 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, відповідно до якої об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).
В даному випадку Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної державної адміністрації на виконання вказаних положень Закону України “Про охорону культурної спадщини” своїм листом від 16 серпня 2021 року вих. №07-03-1726 повідомило Мурафську сільську раду про наявність на її території пам'ятки археології місцевого значення, що вказує на необхідність охорони такого об'єкта відповідно до вимог цього Закону, в тому числі і застосування щодо нього відповідних заборон та обмежень у використанні.
Тому відсутність доказів включення об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України не впливає на віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 0525388000:02:003:0181 до категорії земель історико-культурного призначення.
Будь-яких доказів зняття обмеження щодо такої земельної ділянки матеріали справи не містять.
За наведених вище обставин суд вважає, що положення частини 7 статті 118 ЗК України є застосовними до спірних правовідносин, оскільки розташування бажаної для позивачів земельної ділянка не відповідає наведеним вище приписам ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Відтак, суд дійшов висновку, що за таких обставин Мурафською сільською радою правомірно відмовлено позивачам в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.
Окрім того, варто звернути увагу на положення статті 79-1 ЗК України, згідно із якими формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки, у тому числі шляхом поділу чи об'єднання у разі зміни цільового призначення.
Водночас, у статті 1 Закону України “Про землеустрій” наведено визначення понять “проект землеустрою” та “технічна документація із землеустрою”.
Так, під проектом землеустрою розуміється сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
При цьому, технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
За правилами статті 25 Закону України “Про землеустрій” документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема й технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, а також не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Тобто, згідно з положеннями ЗК України способами формування земельної ділянки є, зокрема, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина2 статті 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
В ході судового розгляду установлено, що земельна ділянка, за рахунок якої позивачі бажають отримати безоплатно у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, є сформованою та їй присвоєно кадастровий номер 0525388000:02:003:0181.
За таких обставин, оскільки земельна ділянка, за рахунок частини якої позивачі мають намір отримати ділянки у власність, є сформованою (їй присвоєно кадастровий номер), тому така може передаватися у власність лише на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо поділу такої ділянки, а не за розробленим та затвердженим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Разом із тим, позивачі 18 жовтня 2021 року звернулися до відповідача із заявами щодо надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що унеможливлювало надання такого дозволу, адже в даному випадку слід було звертатися із клопотаннями про надання дозволу на виготовлення (розроблення) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0525388000:02:003:0181.
Відтак, наведене вище також свідчить про відсутність у відповідача підстав для надання позивачам відповідних дозволів.
Також на неможливість набуття позивачами у власність земельних ділянок за рахунок частини ділянки з кадастровим номером 0525388000:02:003:0181 свідчить й те, що долученим до позовної заяви витягом із Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 0525388000:02:003:0181 має обмеження у використанні, адже є прибережною захисною смугою вздовж річок, навколо водойм та на островах, що відповідно до статті 83 ЗК України унеможливлює набуття такої ділянки у приватну власність.
За наведених вище обставин суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Мурафської сільської ради від 03 листопада 2021 року №589 прийняте в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а тому підстави для його скасування в частині, що стосується відмови у наданні позивачам відповідного дозволу, відсутні.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому відсутні підстави для відшкодування позивачам понесених ними судових витрат, що пов'язані із сплатою судового збору.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивачі:
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 )
ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 )
Відповідач: Мурафська сільська рада (місцезнаходження: 23530, Вінницька обл., Жмеринський р-н, с. Мурафа, вул. Коцюбинського, буд. 23; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04325495)
Рішення суду у повному обсязі складено 01.07.2022
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович