Справа № 127/700/22
Провадження № 22-ц/801/1096/2022
Категорія: 36
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач:Матківська М. В.
01 липня 2022 рокуСправа № 127/700/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2022 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання,
Рішення ухвалила суддя Романюк Л. Ф.
Рішення ухвалено у м. Вінниця
Повний текст судового рішення складено 24 березня 2022 року,
Встановив
В грудні 2021 року Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання.
Позов мотивований тим, що відповідачі, які проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 порушують умови надання послуг, визначених Правилами надання послуг населенню з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Законом України «Про житлово-комунальні послуги». В зв'язку з чим за період з серпня 2018 року по липень 2021 року заборгували за надані послуги з централізованого теплопостачання в сумі 25 672,13 грн., яка із урахуванням індексу інфляції та 3% річних становить 26 030, 56 грн, з яких: 25 672,13 грн. - сума заборгованості за спожиті послуги, 181,04 грн - 3 % річних, 177,39 грн. - інфляційні втрати, яку позивач просить стягнути з відповідачів. Також, просив стягнути з відповідачів судові витрати, що складаються із судового збору понесеного позивачем у сумі 2270,00 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2022 року позов КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання в розмірі 26 030,56 грн. з яких: 25 672,13 грн. - основний борг, 177,39 грн. - інфляційні втрати, 181,04 грн. - 3% річних.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» 2270,00 грн. судового збору по 1135, 00 грн. з кожного.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , пославшись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» відмовити.
Зазначила, що суд в порушення вимог цивільного процесуального законодавства України не вжив всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного з'ясування фактичних обставин справи, не зробив належного аналізу добутих у судовому засіданні доказів та не дав їм належної оцінки, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки договору від 15 січня 2011 року №14020148(41020148), який діяв на протязі року, і з того часу коли строк дії договору закінчився відповідач його не продовжувала та новий не підписувала, а згідно ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» вказано, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Крім того, квартира за адресою АДРЕСА_1 , де зареєстровані та мешкають відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з жовтня 2013 року від'єднана від мережі центрального опалення та постачання гарячої води, та обладнана системою індивідуального опалення, про що свідчать копії листів від органів міської ради, які додані до апеляційної скарги.
Також судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 матеріали позовної заяви не отримувала, так як у зв'язку з військовим станом перебувала за межами України та повернулась лише 22 квітня 2022 року, а тому була позбавлена можливості надати відзив на позов та відповідні документи, які підтверджують заперечення позовних вимог.
Відповідач КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» надав відзив на апеляційну скаргу, яким доводи апеляційної скарги заперечує, вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Заперечує проти того, що відповідач не могла надати відзив на позовну заяву у зв'язку з воєнним станом та, відповідно, перебуванням за межами України, оскільки ухвалу про відкриття провадження від 25 січня 2022 року та копію позовної заяви було належним чином надіслано відповідачам за місцем їх проживання ще до введення воєнного стану. Доводи апеляційної скарги в тому, що помешкання ОСОБА_1 від'єднано від мережі централізованого опалення, не знаходить підтвердження, оскільки КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» не має відомостей щодо виготовленої необхідної проектно-технічної документації та її погодження у порядку передбаченому чинним законодавством, а тому фактично має місце самовільне, незаконне відключення від мереж централізованого опалення, що суперечить «Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання», затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22 листопада 2005 року. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, при цьому не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру особових рахунків житлового фонду КП ОЦ Житлово-комунального господарства м. Вінниця (а. с. 6).
Квартира за адресою АДРЕСА_1 забезпечується послугами централізованого теплопостачання, які надаються КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», що підтверджується копією договору № 14020148 (41020148) від 15 лютого 2011 року (а. с. 9-10).
Згідно оборотної відомості за період з серпня 2018 року по липень 2021 року та розрахунку суми заборгованості по приміщенню за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідачів виникла заборгованість у сумі 25 672,13 грн. (а. с. 7-8).
Задовольняючи вимоги КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , являючись споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, зобов'язані належним чином оплачувати такі надані їм послуги. Свого зобов'язання відповідачі в період з серпня 2018 року по липень 2021 року не виконували, допустивши заборгованість з оплати за надані їм послуги з централізованого теплопостачання в сумі 25 672,13 грн., яка з урахуванням 3% річних в сумі 181,04 грн. та інфляційних витрат в сумі 177,39 грн., складає 26 030,56 грн., яка підлягає до стягнення із відповідачів на користь позивача.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції.
Між сторонами існують договірні відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (пункт 5).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (пункт 2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 12 Закону «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Статтею 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживачів. Згідно частини 2 цієї статті індивідуальний споживач зобов'язаний, у тому числі: 5) оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Стаття 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає порядок оплати житлово-комунальних послуг, згідно вимог якої споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина 1). За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг (частина 2).
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 901 і ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (частина перша статті 509 ЦК України).
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі N 6-59цс13.
Крім того, оскільки на правовідносини, що виникли із зазначеного договору про надання послуг, поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Згідно із ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Статтею 179 ЖК України передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992, власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом та укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору.
Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до п. 8 Договору № 14020148 (41020148) про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, укладеного 15 лютого 2011 року з ОСОБА_1 споживач зобов'язаний вносити плату за надані послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим(а. с. 9).
Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлене договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (стаття 540 ЦК України).
Натомість, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (стаття 541 ЦК України).
Тобто, відповідачі солідарно відповідають за виконання обов'язку зі сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивач надавав послуги з централізованого теплопостачання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у якій зареєстровані та спільно проживають відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
За відсутності договору, який визначає індивідуальне зобов'язання або домовленості між відповідачами щодо порядку несення витрат за отримані послуги та не визначення уповноваженого власника квартири, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за отримані послуги з централізованого теплопостачання.
Як встановлено матеріалами справи, ухвала про відкриття провадження судом першої інстанції винесена 25 січня 2022 року (а. с. 24) та направлена відповідачам по справі 31 січня 2022 року (а. с. 26).
Згідно ухвали суду про відкриття провадження у справі, судом першої інстанції прийнято рішення про проведення розгляду справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) осіб та запропоновано відповідачам надати суду (в копії позивачу) протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження відзив на позов з наданням усіх доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів, якщо такі докази не надані позивачем (а. с. 24).
Як вбачається із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 2105022887967, яким є: копія ухвали, позовна заява із додатками, дана кореспонденція здане судом на пошту 17 лютого 2022 року і вручена адресатам: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 22 лютого 2022 року, про що свідчить дата і підпис ОСОБА_1 (а. с. 27).
Термін 15 днів, визначений судом для подачі відзиву на позов у відповідачів закінчився 09 березня 2022 року.
Воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено Указом Президента України № 64/2022 починаючи з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, тобто виконати ухвалу суду і надати вчасно відзив на позов відповідачі були позбавлені можливості, тому доводи апеляційної скарги, про те, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості надати відзив на позов, оскільки матеріали позовної заяви не отримувала, так як у зв'язку з військовим станом перебувала за межами України та повернулась лише 22 квітня 2022 року, частково заслуговують на увагу, зваживши на те, що копію ухвали суду від 25 січня 2022 року разом із матеріалами позовної заяви вона отримала 22 лютого 2022 року, проте була позбавлена можливості надати відзив на позов протягом 15 днів.
З урахуванням таких обставин та керуючись приписами частини 3 статті 367 ЦПК України, надані відповідачем ОСОБА_1 докази до апеляційної скарги, у підтвердження обставин, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти позову, приймаються апеляційним судом і оцінюються за правилами статті 89 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги, у тому, що квартира, у якій зареєстровані та мешкають відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 2013 року від'єднана від мережі центрального опалення і постачання гарячої води, та обладнана системою індивідуального опалення не заслуговують на увагу, оскільки таке від'єднання не підтверджується матеріалами справи.
Дослідивши надані до апеляційної скарги документи, апеляційний суд встановив, що згідно заяви ОСОБА_1 від 16 квітня 2015 року, поданої нею до Вінницької міської ради, вона в жовтні 2013 встановила у своїй квартирі індивідуальне опалення (а. с. 60); згідно листа Вінницької міської ради від 23 липня 2015 року № П-01-53795/01-18 Департамент міського господарства повідомив про те, що в ході опрацювання звернення ОСОБА_1 з'ясовано, що квартира АДРЕСА_2 системою індивідуального опалення, дозвільні документи на від'єднання від централізованого опалення відсутні (а. с. 61); згідно витягів Міжвідомчої комісії з питань від'єднання споживачів від мереж ЦО і ГВП від 25 червня 2019 року та 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 надано дозвіл на від'єднання від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання (а. с. 62-63).
Згідно з положеннями Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22 листопада 2005 року відповідач мала вчинити наступні дії:
2.1 Для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП.
2.2 Комісія розглядає надані документи лише за наявності затвердженої органом місцевого самоврядування в установленому порядку оптимізованої схеми перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту та у відповідності до неї. Комісія, після вивчення наданих власником (власниками) документів, у місячний строк приймає рішення щодо відключення від мереж ЦО і ГВП, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації.
2.2.1 При позитивному рішенні Комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП.
2.4.2 Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж.
2.5 Відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.
2.6 По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
2.7 Після затвердження акта на черговому засіданні Комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.
Вказані дії вчинені не були, а тому від'єднання від мереж централізованого опалення якщо і було здійснено, то було здійснено самочинно. Крім того, відсутні будь які докази фактичного від'єднання від мереж централізованого опалення.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що договір від 15 січня 2011 року №14020148(41020148) діяв на протязі року, і з того часу коли строк дії договору закінчився відповідач його не продовжувала та новий не підписувала, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно п. 34 Договору встановлено, що якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не висловила наміри внести в нього зміни або доповнення, він вважається щорічно пролонгованим на наступний термін.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано належних доказів на спростовування факту надання їй послуг з централізованого теплопостачання позивачем або ж на підтвердження факту належного способу відключення від мереж централізованого теплопостачання. Також відповідачем не було надано доказів на спростування наявної заборгованості по сплаті комунальних послуг, а також розрахунку наявної заборгованості та компенсаційних виплат за несвоєчасну оплату комунальних послуг, або ж доказів на погашення заборгованості, яка утворилася у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг.
З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції повно й всебічно дослідив ті докази, які були додані до позовної заяви, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог і постановив законне рішення.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 389 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий:М. В. Матківська
Судді:Ю. Б. Войтко
І. В. Міхасішин