Справа № 130/2637/21
Провадження № 22-ц/801/998/2022
Категорія: 44
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.
Доповідач:Сало Т. Б.
28 червня 2022 рокуСправа № 130/2637/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., секретар Ліннік Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 07 квітня 2022 року, ухвалене суддею Шепелем К.А., повне рішення суду складено 25 квітня 2022 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби, Жмеринської окружної прокуратури, Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Головного управління національної поліції у Вінницькій області про відшкодування шкоди,,
встановив:
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:
- визнати, що предмет, підстави, відповідачі в позові - ті ж самі, що в позовах, по яким постановами апеляції стягнуто шкоду;
- визнати, що нова підстава позову - продовжувача та інша дата бездіяльності відповідачів;
- визнати, що статус позивача в кримінальних справах згідно вимог ст.60 КПК не дозволяє йому ст. 303 КПК оскаржувати бездіяльність будь-яких осіб правоохоронних органів та отримати рішення суду про визнання бездіяльності відповідачів;
- стягнути з держави України в особі держказначейства України 1 000 000 грн в його користь з кожного.
У позові зазначив обставини: з 2016 року відповідачі, в порушення вимог КПК України про швидке, неупереджене слідство, незважаючи на його звернення до них проявляють повну бездіяльність за станом досудового слідства та відсутність контролю за слідством.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 07 квітня 2022 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позов.
В скарзі зазначив, що суддя першої інстанції відмовився застосувати норми матеріального права, на підставі яких він подав позов, які застосовані у постанові суду від 20.09.2019 у справі № 130/728/19, в якій скасоване рішення Жмеринського міськрайонного суду саме з тих підстав, по яким суд першої інстанції відмовив йому в позові.
На виконання вимог ухвали від 10 травня 2022 року, якою апеляційну скаргу залишено без руху, апелянт додав доповнення, в якому вказав норми права, які повинен був застосувати суд першої інстанції, і, вказуючи нові обставини, які підлягають встановленню, просив встановити, що висновки постанов вищих судів, яким являється Вінницький апеляційний суд, повинні виконуватись місцевим судом. Докази, які підлягають дослідженню при розгляді його апеляційної скарги - постанова Вінницького апеляційного суду від 20.09.2019 у справі № 130\728\19 в якій зазначено підстави скасування рішення від 25.06.2019.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ГУНП у Вінницькій області просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив розглянути скаргу і не викликати його (а.с.137).
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна не підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що обов'язок відповідача відшкодовувати позивачу моральну шкоду відсутній через ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги щодо відшкодування такої шкоди в порядку, визначеному ч. 1 ст. 1176 ЦК України. Підстав для застосування статей 1173, 1174 ЦК України не має.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду, виходячи з наступного.
У першу чергу апеляційний суд звертає увагу, що частина вимог позову (перша - третя та п'ята вимоги), які викладені в прохальній частині, за своїм змістом не є способами захисту прав та інтересів позивача, оскільки не передбачені законом, тому не має правового значення надавати їм аналіз.
Єдиною вимогою, яка відповідає законові, зокрема п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є вимога про відшкодування моральної шкоди.
Проаналізувавши зміст позовної заяви ОСОБА_1 та інших його заяв слідує, що останній просить відшкодувати шкоду, яку заподіяно йому внаслідок бездіяльності відповідачів.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що така вимога не підлягає задоволенню.
Бездіяльність, про яку говорить позивач не може бути абстрактною, описаною загальними поняттями.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №160/6885/19 зробив висновок, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій.
Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
Потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Позивач повинен довести, що відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
ОСОБА_1 в даному позові не обґрунтовано в чому полягала бездіяльність кожного із відповідачів. ОСОБА_1 не зазначає, які дії повинні були вчинити кожен із відповідачів, але не вчинили.
ОСОБА_1 не вказав тривалість такої бездіяльності, а лише зазначив, що з 2016 року відповідачі проявляють бездіяльність за станом досудового слідства.
Однак, в даному випадку, твердження про бездіяльність відповідачів з 2016 року не може лягти в основу періоду бездіяльності (тривалість) при розгляді даної справи, зокрема, вимоги про відшкодування моральної шкоди, адже, ОСОБА_1 раніше звертався з аналогічними позовами, які розглядались судами, і в тих справах вказував інші періоди бездіяльності відповідачів.
У цьому позові ОСОБА_1 вказує, що він раніше подавав 200 аналогічних позовів в яких вказував ті ж самі обставини, змінюючи іншу нову дату продовжуючи бездіяльності на день реєстрації позову. Отже, в даному випадку позивачу слід було зазначити останнє судове рішення за аналогічними справами щодо бездіяльності цих же відповідачів, як початок терміну бездіяльності у спірних правовідносинах, щоб в повні мірі оцінити дії (бездіяльність) кожного із відповідачів від початку і по день подання позову.
За наявними матеріалами справи, при наявності судових рішень в аналогічних справами за позовами ОСОБА_1 і за відсутності законної можливості, суд самостійно не може встановити термін бездіяльності відповідачів у цій справі.
Але і цього не достатньо для вирішення вимоги по суті, адже ОСОБА_1 , вказавши в клопотанні (а.с.2) сім кримінальних проваджень, повинен був розписати в чому полягала бездіяльність кожного із відповідачів у кожному із згаданих кримінальних проваджень.
Суд першої інстанції витребував всі кримінальні провадження, зазначені в клопотанні ОСОБА_1 , описав в оскаржуваному рішенні процесуальні документи та рішення, які містяться в них, однак, не зробив висновок щодо дій чи бездіяльності відповідачів. Суд і не міг зробити цього, тому що позивач не обґрунтував бездіяльність кожного із відповідачів у кожному кримінальному провадженні.
Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не обґрунтував в позові бездіяльність відповідачів.
Оскільки у справі, що розглядається йдеться про шкоду, спричинену ОСОБА_1 внаслідок бездіяльності відповідачів, яка не пов'язана з випадками, передбаченими частиною першою ст. 1176 ЦК України, серед яких є орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, орган досудового розслідування та прокуратура, то відповідно до положень частини шостої цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, яка вказує на підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, спочатку необхідно встановити вину відповідачів у згаданій позивачем бездіяльності, а лиш потім розглядати питання в чому полягала моральна шкода і який справедливий розмір її компенсації.
Однак, ОСОБА_1 , який не обґрунтував бездіяльність відповідачів та наявність вини відповідачів, не намагався в позові обґрунтувати в чому саме полягає моральна шкода, яка була йому заподіяна, та обґрунтувати розмір такої шкоди.
Узагальнюючи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції позбавлений був в повній мірі дослідити обставини справи та об'єктивно розглянути вимоги позову, адже позивач, нехтуючи всіма вимогами процесуального закону, зокрема, щодо вимог, які ставляться до позовної заяви, подав цей позов, зміст та форма якого виражає явне зневажливе ставлення до відповідачів та суду.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, врахувавши форму та зміст позовної заяви ОСОБА_1 , повинен був, як мінімум, зобов'язати позивача привести позов до вимог процесуального закону, як максимум - визнати звернення ОСОБА_1 з таким позовом зловживанням його правами та застосувати правові наслідки. Однак, суд першої інстанції прийняв позовну заяву, відкрив провадження у справі і розглянув справу по суті.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, ОСОБА_1 отримує моральне задоволення, звертаючись до суду з безліччю аналогічних позовів, оскільки йому приємно спілкуватись з «грамотними суддями», і цього не заперечував останній.
Враховуючи те, що під час розгляду справи позивачем не було обґрунтовано вину кожного із відповідачів у бездіяльності, суть якої теж ним не розкрита, а також не доведено наявність завданої йому моральної шкоди, не можливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачів та шкодою, а відтак відсутні правові підстави для задоволення вимог позову.
Враховуючи викладене та абстрактність мотивів апеляційної скарги (без зазначення конкретних обставин, які б підтверджували незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції), апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 07 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 липня 2022 року.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.Ю. Береговий
О.В. Ковальчук