01 липня 2022 року
м. Київ
справа №572/2342/21
адміністративне провадження № К/990/15600/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 23 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 572/2342/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України, інспектора роти №2 батальйону УПП у Волинській області Айсанова Артура Ігоровича про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції України (далі - відповідач 1), інспектора роти №2 батальйону УПП у Волинській області Айсанова Артура Ігоровича (далі - відповідач 2), в якому просила скасувати постанову серії ДП18 №341473 від 10 липня 2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в атоматичному режимі; визнати протиправними дії та рішення інспектора роти №2 батальйону УПП у Волинській області Айсанова Артура Ігоровича, що виніс оскаржувану постанову.
Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 23 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі частини 3 статті 123 КАС України.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 328 КАС України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пункті 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.
Залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачкою пропущений встановлений частиною другою статті 286 КАС України десятиденний строк звернення до суду, а вказані причини пропуску строку звернення до суду визнані неповажними, оскільки вони не зумовлені особливими і непереборними обставинами, які б дали суду підстави для поновлення строку на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування касаційної скарги позивачка вказала, що рішення судів попередніх інстанцій є незаконними, винесені з порушенням норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами частини другої статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом судового оскарження в цій справі є постанова по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, копію якої позивачка отримала 10 липня 2021 року, а з цим позовом звернулася до суду лише 09 серпня 2021 року.
Від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
При цьому позивачка в позовній заяві просила поновити строк оскарження постанови ДП18 №311473 від 10 липня 2021 року, у зв'язку із тим, що намагалася врегулювати дане питання в позасудовому порядку шляхом звернення до вищестоящого органу, з огляду на що нею було пропущено строк на звернення до суду із позовом.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивачки, судами попередніх інстанцій встановлено, що зі скаргою до начальника Управління патрульної поліції у Волинській області позивачка звернулася 19 липня 2021 року, а з адміністративним позовом лише 09 серпня 2021 року. Суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача про те, що після отримання спірної постанови вона оскаржувала її в досудовому порядку, а потім звернулася з позовом до суду, оскільки звернення позивача до вищестоящого органу зі скаргою не є визначеним досудовим порядком вирішення спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав у даній категорії справ. Отже, позивач безумовно пропустила десятиденний строк, установлений статтею 286 КАС України.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що причини пропуску строку звернення до суду з позовом, вказані позивачем, є неповажними, а тому наявні підстави для залишення позову без розгляду відповідно до частини третьої статті 123 КАС України.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що наведені позивачкою обґрунтування не доводять поважності причин пропуску строку звернення до суду із даним позовом, з огляду таке.
За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України").
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі "МШ "Голуб" проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Водночас можливість своєчасного звернення до адміністративного суду з цим позовом залежала виключно від волевиявлення самої позивачки, тобто мала суб'єктивний характер. Будь-яких поважних причин, що перешкоджали позивачці своєчасно особисто або через представника звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого порушеного права, судами у цій справі не встановлено.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що причини пропуску строку звернення до суду з позовом, вказані позивачем, є неповажними, а тому наявні підстави для залишення позову без розгляду відповідно до частини третьої статті 123 КАС України.
Реагуючи на доводи скаржника про необхідність врахування правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 210/3915/17 та від 26 червня 2018 року у справі № 473/653/17, колегія суддів зазначає, що обставини цієї справи та справ № 210/3915/17, № 473/653/17 виникли за відмінних обставин та їх правового регулювання.
Так у справах № 210/3915/17, № 473/653/17, судом касаційної інстанції надавалася оцінка поважності причин пропуску строку на звернення до суду та можливість його поновлення, що врегулювалося КАС України, у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.
Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій надавали оцінку наявності поважності причин пропуску позивачкою встановленого частиною другою статті 286 КАС України десятиденного строку звернення до суду (у редакції, що діє з 15 грудня 2017 року), де позивачка посилалася на вчинення активних дій та наявність права на досудове врегулювання спору.
При цьому колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 757/48987/18-а за схожих обставин, надаючи оцінку доводам позивача щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду на підставі пункту 4 статті 122 КАС України, зазначив, що звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав, що підтверджує відсутність підстав для встановлення тримісячного строку для звернення до суду із вказаним позовом.
Отже, подана касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їхнього застосування чи тлумачення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів першої інстанції та прийняті за їх наслідками постанови суду апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині другій статті 328 КАС України.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 23 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 572/2342/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України, інспектора роти №2 батальйону УПП у Волинській області Айсанова Артура Ігоровича про визнання протиправною та скасування постанови.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк О.В. Калашнікова