01 липня 2022 року
м. Київ
справа №640/23204/19
адміністративне провадження №К/990/15951/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі №640/23204/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду міста Києва позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - відповідач, ГУ НП у місті Києві), в якому просив:
- визнати протиправними дій та бездіяльність відповідача щодо не присвоєння позивачу спеціального звання - "старший лейтенант поліції";
- зобов'язати відповідача присвоїти позивачу спеціальне звання - "старший лейтенант поліції" з часу поновлення на службі в поліції, а саме з 04 листопада 2017 року;
- зобов'язати відповідача перерахувати позивачу грошове забезпечення з врахуванням окладу поліцейського за спеціальним званням "старший лейтенант поліції" з часу поновлення на службі в поліції, а саме з 04 листопада 2017 року;
- зобов'язати відповідача виплатити різницю між нарахованим позивачу грошовим забезпеченням з врахуванням окладу поліцейського за спеціальним званням "старший лейтенант поліції" та виплаченим грошовим забезпеченням з врахуванням окладу поліцейського за спеціальним званням "рядовий поліції" з часу поновлення на службі в поліції, а саме з 04 листопада 2017 року;
- зобов'язати відповідача внести зміни до послужного списку позивача стосовно присвоєння спеціального звання "старший лейтенант поліції", видати завірений витяг з послужного списку особової справи та інші документи, необхідні для переоформлення пенсії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ НП у місті Києві щодо не присвоєння ОСОБА_1 спеціального звання "старший лейтенант поліції". Зобов'язано ГУ НП у місті Києві присвоїти ОСОБА_1 спеціальне звання "старший лейтенант поліції" з моменту повторного прийняття на службу в поліції, а саме з 04 листопада 2017 року. Зобов'язано ГУ НП у місті Києві перерахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням окладу поліцейського за спеціальним званням "старший лейтенант поліції" з моменту повторного прийняття на службу в поліції, а саме з 04 листопада 2017 року. Зобов'язано ГУ НП у місті Києві виплатити різницю між нарахованим ОСОБА_1 грошовим забезпеченням з урахуванням окладу поліцейського за спеціальним званням "старший лейтенант поліції" та виплаченим грошовим забезпеченням з урахуванням окладу поліцейського за спеціальним званням "рядовий поліції" з моменту повторного прийняття на службу в поліції, а саме з 04 листопада 2017 року. Зобов'язано ГУ НП у місті Києві внести зміни до послужного списку ОСОБА_1 стосовно присвоєння спеціального звання "старший лейтенант поліції". В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ НП у місті Києві подало апеляційну скаргу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2022 року апеляційну скаргу ГУ НП у місті Києві задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року скасовано та винесено нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ НП у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що вказана справа має виняткове значення для позивача.
Варто зауважити, що за правилами частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові підстави, передбачені цією нормою (а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково) учасники справи мають наводити в обґрунтуванні касаційних скарг у випадках оскарження рішень судів, які не підлягають касаційному оскарженню, тобто судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів про те, що касаційна скарга має виняткове значення для позивача не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 червня 2020 року у справі №826/8310/18.
Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Водночас скаржник лише цитує норми законодавства, які застосовані у постанові Верховного Суду, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Посилання касатора на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Оскільки законодавець вказав саме на вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, зазначення у касаційній скарзі в якості підстави касаційного оскарження пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України не може зводитись лише до формального цитування цієї норми та наведення переліку постанов Верховного Суду висновки яких застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу та висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню вказаних норм скаржником не наведено.
Натомість, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що у цій справі та у справі № 826/8310/18 правовідносини не є подібними і суд апеляційної інстанції безпідставно застосував висновки Верховного Суду, викладені у вищеозначеній постанові.
Вказане свідчить, що заявник помилково тлумачить пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, вірне застосування якого передбачає, що суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні правильно застосовує висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду, однак особа, яка подає касаційну скаргу вважає, що наявні підстави для відступлення від цього висновку та вмотивовано обґрунтовує необхідність такого відступу.
У разі ж якщо, особа, яка подає касаційну скаргу вважає, що суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними (тобто такі висновки не підлягали застосуванню у розглядуваній справі), посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, є безпідставним.
Отже посилання скаржника не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України за наявності обов'язкової умови - подібність правовідносин у справах, яка заперечується самим скаржником.
Також, у касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Проте такі посилання не відповідають правовому змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.
Суд звертає увагу скаржника, що формальне посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням вимог такого пункту щодо його обґрунтування.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі №640/23204/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
М.В. Білак
Судді Верховного Суду