30 червня 2022 року
м. Київ
справа №405/7538/16-а
адміністративне провадження № К/9901/21638/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Кравчук В.М., Єзеров А.А.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кропивницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області на постанову Ленінського районного суду міста Кіровограда від 31.01.2017 (суддя - Шевченко І.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 (судді - Шлай А.В.. Прокопчук Т,С., Чабаненко С.В.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2016 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила:
-визнати незаконною бездіяльність Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області при здійсненні їй перерахунку пенсії з 01 вересня 2015 року та з 01 травня 2016 року;
-зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком із зазначених дат, встановивши її на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, що були встановлені Законами України «Про Державний бюджет на 2015, 2016 рік» та провести індексацію.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонеркою, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком, призначену з 16.12.2014 року за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас їй знижено розмір пенсії за достроковий вихід на пенсію згідно з п.7-2 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого до 1 січня 2015 року право дострокового виходу на пенсію за віком мають жінки, яким виповнилось 55 років за наявності страхового стажу не менше 30 років та за умови звільнення з роботи. В даному випадку розмір пенсії, обчисленої відповідно до ст. 27 вищевказаного Закону та з урахуванням ст. 28 цього ж Закону зменшується на 0,5 відсотка за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію.
Позивач має 36 років 11 місяців 5 днів загального страхового стажу і розмір її пенсії зменшено на 21%, таким чином розмір пенсії складає 949, 00 грн.
Відповідачем проведено перерахунок її пенсії з 01.09.2015 по 30.04.2016 та з 01.05.2016, при здійсненні якого підвищились деякі показники, але розмір призначеної пенсії залишився незмінним, індексація відсутня, що підтверджується листом відповідача №280/К-11 від 04.08.2016.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду цим позовом.
В обгрунтування позовних вимог посилалась на протиправність дій відповідача щодо не проведення перерахунок розміру її пенсії за віком в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що були встановлені Законами України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та «Про Державний бюджет України на 2016 рік», а також щодо не проведення індексацію пенсії.
Постановою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31.01.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017, позов задоволено частково.
Визнано незаконною бездіяльність Кіровоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області при здійсненні ОСОБА_1 перерахунку пенсії з 01.09.2015 року по 30.04.2016 року та з 01.05.2016 року.
Зобов'язано Кіровоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2015 року по 30.04.2016 року та з 01.05.2016 року, встановивши дану на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, що були встановлені Законами України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та провести індексацію пенсії ОСОБА_1 за вказаний період та виплату індексації пенсії, з урахуванням виплачених сум пенсій за вказаний період.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що до спірних правовідносин мають застосовуватись положення ст. 46 Конституції України з метою дотримання принципу верховенства права та принципу законності, відповідно до ч. 3 якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В обгрунтування касаційної скарги відповідач покликався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.
Покликається на те, що Пенсійним органом позивачу на законних підставах призначена та виплачується пенсія в порядку та у розмірі, що передбачений чинним законодавством.
Крім того покликався на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо необхідності проведення індексації пенсії позивача, оскільки пенсії, призначенні в мінімальному розмірі, індексації не підлягають.
Заперечуючи протикасаційної скарги позивач просить у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Предметом спору є правомірність відмови у проведенні, з урахуванням індексації, перерахунку пенсії за віком, у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 28 Закону №1058-IV визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.
Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Відповідно до частини першої ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на дату звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 55 років.
Відповідно до пункту 7-2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV до 1 січня 2015 року право дострокового виходу на пенсію за віком мають жінки, яким виповнилося 55 років, за наявності страхового стажу не менше 30 років та за умови звільнення з роботи. У цьому випадку розмір їх пенсії, обчислений відповідно до статті 27 та з урахуванням статті 28 цього Закону, зменшується на 0,5 відсотка за кожний
Зменшення розміру пенсії за віком застосовується протягом усього періоду отримання пенсії незалежно від її виду.
У разі коли жінка, якій достроково призначено пенсію, до досягнення віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працевлаштувалася, виплата дострокової пенсії на час роботи припиняється. У цьому випадку після досягнення віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, відсоток, на який зменшено розмір пенсії, переглядається з урахуванням кількості повних місяців страхового стажу, набутого за період роботи після дострокового виходу на пенсію.
Відсоток, на який було зменшено розмір пенсії, також може бути переглянуто з урахуванням відповідної кількості повних місяців страхового стажу, якщо особа після досягнення віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, продовжує працювати і відмовилася від отримання пенсії.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що розмір пенсії, призначеної внаслідок дострокового виходу на пенсію за віком у відповідності до вимог пункту 7-2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначається у декілька етапів: перший - визначення розміру пенсії відповідно до статті 27 Закону №1058; другий - визначення розміру пенсії згідно із статтею 28 Закону №1058 (йдеться про мінімальний розмір пенсії); третій - зменшення обчисленого відповідно до статті 27 та статті 28 Закону №1058 розміру пенсії на 0,5 відсотка за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію.
Тобто, при достроковому виходу на пенсію, зменшенню підлягає і розмір пенсії, обчислений у мінімальному розмірі згідно із статтею 28 Закону №1058.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.08.2019 у справі №576/1112/17, від 18.03.2020 у справі №576/26/17-а, від 27.08.2020 у справі №576/145/17-а.
Питання правомірності дій пенсійних органів під час призначення та виплати пенсії в меншому розмірі, ніж відповідний прожитковий мінімум, уже було предметом розгляду Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 31.10.2018 у справі №148/625/17, обставини якої є подібними, Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов наступних висновків:
«Частиною першою статті 28 Закону №1058- ІV визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.
Частиною другою названої статті передбачено, що за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
Отже, наведеними нормами встановлено право на отримання особою мінімальної пенсії за віком за умови виконання двох умов - досягнення пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу. Поєднання вказаних умов передбачає об'єктивно обґрунтоване застосування механізму загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з позицій настання визначених страхових ризиків (непрацездатність за віком) та економічної забезпеченості функціонування самоврядної солідарної системи фінансування (страхового стажу як періоду (строку) сплати страхових внесків для капіталізації страхової системи).
Недосягнення пенсійного віку зумовлює відмову у призначенні пенсії за відсутністю відповідного права, а наявність страхового стажу меншої тривалості тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч. 3 ст. 28 Закону №1058-ІV).
<…> Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 №265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», у редакції, чинній до 24 квітня 2014 року, передбачалася виплата щомісячної державної адресної допомоги, у разі, якщо щомісячний розмір пенсійних виплат не досягав прожиткового мінімуму. І така щомісячна адресна допомога виплачувалася у сумі, що не вистачає саме до прожиткового мінімуму.
Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 року №112 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 №265, та встановлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім інвалідів I та II груп (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.
Такі зміни набрали чинності 24 квітня 2014 року.
<…> Щодо посилання позивача та судів першої та апеляційної інстанцій на порушення відповідачем ст. 46 Конституції України слід зазначити наступне.
Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом». Вказане положення повторюється у ч. 2 ст. 7 Закону №1058-IV.
Їхнє застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат («пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування»), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов'язань перед особою.
Таким чином, законодавством розмежовано поняття «пенсійні виплати» від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.
Держава взяла на себе зобов'язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.
Саме на виконання своїх зобов'язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови КМУ №265, Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» тощо.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать один одному та ч. 3 ст. 46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік».
Згодом цей висновок було підтримано Верховним Судом у постановах від 20.12.2018 у справі №576/802/17, від 20.03.2019 у справі №127/16981/17, від 17.04.2019 у справі № 165/2676/16-а, від 17.05.2019 у справі №709/2410/16-а, від 19.08.2019 у справі №576/1112/17, від 31.10.2019 у справі №401/1543/17 (2-а/401/130/17), від 26.02.2020 у справі №452/2894/16-а, від 18.03.2020 у справі №576/26/17, від 27.01.2021 у справі №285/1974/16-а та інших.
Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
Враховуючи викладене, висновок судів про протиправність дій відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу пенсію на рівні не нижчому прожитковому мінімуму та зобов'язання здійснити нарахування та виплату в розмірі, не меншому ніж мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням проведених виплат, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Враховуючи викладене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Кропивницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області - задовольнити.
Постанову Ленінського районного суду міста Кіровограда від 31.01.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук