23 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/16070/21 пров. № А/857/4681/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів : Носа С.П., Обрізка І.М.
з участю секретаря судового засідання: Кахнич Г.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Матяшука Владислава Костянтиновича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року (ухвалене головуючою-суддею Лунь З.І., час проголошення рішення 10 год 22 хв у м. Львові, повний текст судового рішення складено 26 січня 2022 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові) про визнання протиправним та скасування рішення,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Державного бюро розслідувань (далі -ДБР, відповідач) (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Територіальне управління ДБР, розташоване у м. Львові) (далі - ТУ ДБР, третя особа), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Конкурсної комісії №24 з проведення конкурсу на зайняття посад працівників ДБР, оформлене протоколом №7 від 22.01.2021 в частині не визнання його переможцем конкурсу на посади слідчого, старшого слідчого 1, 2, 3, 4, 5 слідчих відділів у ТУ ДБР.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оспорюване рішення не було оприлюднене на офіційному Веб-сайті ДБР, що не дало йому змоги дізнатися про негативний результат конкурсу щодо нього. У протоколі №7 від 22.01.2021 Конкурсної комісії №24 з проведення конкурсу на зайняття посад працівників ДБР (далі - Конкурсна комісія) не зазначено жодних відомостей про кількість набраних балів особами, які брали участь в співбесіді, а також відсутні відомості про відкрите голосування членами комісії за кандидатури переможця. Оспорюване рішення не відповідає визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, оскільки його зміст фактично констатує факт не проходження ним конкурсу без наведення відповідного обґрунтування такого висновку. Крім того, оспорюване рішення об'єктивно не містить мотиви та посилання на відповідні докази, на підставі яких таке було прийняте. Вважає, що Конкурсна комісія порушила встановлений Порядок, зокрема, не оцінила та не зазначила в протоколі відомості про кандидатів після проходження співбесіди, не зазначила відомості про голосування за кандидатів та не розмістила результати конкурсу на офіційному Веб-сайті ДБР.
У відзиві на апеляційну скаргу ДБР просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, апелянта - ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача ОСОБА_2 (поза межами приміщення суду) та представника третьої особи - Онищака М.П., які заперечили проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 20.11.2020 на офіційному сайті ДБР було розміщено інформацію про проведення конкурсу на посади слідчих ТУ ДБР у м. Львові відповідно до наказу ДБР №742 від 18.11.2020.
03.12.2020 позивач скерував до Конкурсної комісії №24 заяви про участь у конкурсі на посади слідчого, старшого слідчого 1-5 слідчих відділів ТУ ДБР у м. Львові (10 посад).
Відповідно до протоколу №3 засідання Конкурсної комісії №24 від 23.12.2020 ОСОБА_1 було допущено до участі у конкурсі та до проходження кваліфікаційного іспиту.
Відповідно до протоколу №6 засідання Конкурсної комісії №24 від 18.01.2021 ОСОБА_1 отримав прохідний бал та був допущений до наступного етапу конкурсу співбесіди. Згідно з додатком до цього протоколу ОСОБА_1 отримав середній арифметичний бал «4».
Відповідно до протоколу №7 засідання Конкурсної комісії №24 від 22.01.2021 позивач взяв участь у співбесіді, однак за результатами голосування його не було визначено переможцем конкурсу, відтак щодо нього не було внесено подання директору ТУ ДБР, розташованого у м. Львові для погодження та призначення на посаду. Дана обставина підтверджується додатком до цього протоколу.
Наказом директора ТУ ДБР у м. Львові №54 о/с від 19.02.2021 було припинено державну службу ОСОБА_1 та звільнено з посади з 01.03.2021 у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Призначення на посади слідчих відбулися 01.03.2021, однак позивача не було призначено на жодну із вакантних посад.
Не погоджуючись з тим, що його не визначено переможцем конкурсу, позивач вважає, що відповідач діяв протиправно, оскільки порушив порядок проведення конкурсу, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, відхиляючи доводи позивача про те, що комісія не оцінила та не зазначила в протоколі відомості про кандидатів після проходження співбесіди, не зазначила відомості про голосування за кандидатів, а також не розмістила результати конкурсу на офіційному Веб-сайті ДБР, врахувавши положення Порядку проведення відкритого конкурсу на зайняття посад працівників ДБР, затвердженого наказом ДБР №22 від 24.01.2020 (далі - Порядок №22), дійшов висновку, що обрання переможцем конкурсу здійснює Конкурсна комісія шляхом голосування особисто, незалежно, згідно з власним рішенням (дискреційно) кожним членом комісії з наступною фіксацією у протоколі комісії. При цьому, Порядок №22 не передбачає фіксування результатів голосування «за» чи «проти», виставлення балів щодо того чи іншого кандидата кожним із членів комісії, натомість передбачає лише одне з передбачених п.8.2 цього Порядку рішень про визначення переможця конкурсу. І лише щодо такого рішення може бути вирішено його опублікування на офіційному Веб-сайті ДБР. Відтак, наведені позивачем підстави, які він вважає визначальними для висновку про порушення відповідачем процедури проведення конкурсу, не передбачені нормами Порядку №22. Стосовно доводів позивача про неодноразову зміну тексу Порядку№22, то на їх підтвердження, ним не було надано жодних доказів. Також, суд першої інстанції вказав, що позивач не оскаржував наказ ДБР, яким було затверджено Порядок №22, як нормативно-правовий акт. Не погоджуючись з доводами позивача з покликанням на невідповідність положень Порядку №22 положенням Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №246 від 25.03.2016 (далі - Порядок №246), суд першої інстанції вказав, що такі стосуються незгоди позивача зі змістом, методами, способами правового регулювання спірних правовідносин, а не з помилковим застосуванням тої чи іншої норми.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» №794-VIII від 12.11.2015 (далі - Закон №794-VIII), ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
ДБР організовується і діє, в тому числі, на засадах верховенства права, законності, неупередженості, незалежності та єдиноначальності у реалізації повноважень ДБР (стаття 3 Закону №794-VIII).
Колегія суддів зазначає, що на час проходження позивачем конкурсу, діяв Закон України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини третьої статті 14 якого було зазначено, що на службу до ДБР приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Прийняття громадян України на службу до ДБР без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах ДБР затверджуються Директором ДБР. Призначення на посади у ДБР, крім посад Директора ДБР, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь ДБР, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників ДБР. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор ДБР.
Механізм проведення відкритого конкурсу для призначення та заміщення посад у центральному апараті та територіальних управліннях регулювався Порядком проведення конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого наказом ДБР №22 від 24.01.2020 (далі - Порядок №22), який визначає правові та організаційні засади проведення відкритого конкурсу на зайняття посад працівників ДБР (далі Конкурс), крім посад Директора ДБР, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату ДБР та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь ДБР, принципи та умови відбору для призначення на посади в ДБР, внесення суб'єкту призначення за результатами Конкурсу подання про призначення кандидата на посаду в ДБР.
Відповідно до розділу 2 Порядку №22 Конкурс складається з таких етапів : прийняття рішення про оголошення Конкурсу; оприлюднення оголошення про проведення Конкурсу; прийняття та розгляд документів від кандидатів; кваліфікаційний іспит; психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа; співбесіда; визначення переможців та оприлюднення результатів Конкурсу.
Згідно п. 8.1 Порядку №22, конкурсна комісія обирає переможця на кожну окрему посаду шляхом відкритого голосування. Переможцем Конкурсу вважається кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів.
Конкурсна комісія може визначити другу та третю особу з числа кандидатів, що брали участь у Конкурсі на відповідну посаду та можуть бути призначені на цю посаду протягом року у разі непризначення на посаду переможця Конкурсу або його звільнення (переведення) після призначення. В такому випадку друга, третя особа почергово вважаються переможцями конкурсу на відповідну посаду.
Пунктом 8.2 Порядку №22 визначено, що за результатами проведення ОСОБА_3 комісія може прийняти наступні рішення : про визначення переможця Конкурсу; про відсутність переможця Конкурсу; про відсутність визначених Конкурсною комісією кандидатур.
При проведенні голосування про визначення переможця кожен член Конкурсної комісії голосує, виходячи виключно з власної оцінки кандидата, яка складена за результатами проведеної співбесіди, незалежно від думки інших членів Конкурсної комісії. У разі набрання кандидатами рівної кількості голосів переможець Конкурсу визначається Конкурсною комісією після додаткового обговорення інформації та відомостей про кандидатів. У разі набрання кандидатами рівної кількості голосів після додаткового обговорення, вирішальним є голос Голови Конкурсної комісії (пункт 8.3 Порядку №22).
Відповідно до п.8.4 Порядку №22, рішення Конкурсної комісії про визначення переможця Конкурсу фіксується у протоколі засідання Конкурсної комісії, який може бути оприлюднений на офіційному Веб-сайті ДБР.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що обрання переможця конкурсу здійснює Конкурсна комісія шляхом голосування особисто та незалежно, згідно з власним рішенням (дискреційно) кожним членом Конкурсної комісії з наступною фіксацією у протоколі Конкурсної комісії саме рішення про визначення переможця конкурсу, яке може бути оприлюднено на офіційному веб-сайті ДБР.
Колегія суддів зазначає, що Порядок №22 передбачає лише фіксування у протоколі засідання Конкурсної комісії рішення про визначення переможця Конкурсу. Таке може бути ухвалене про його опублікування на офіційному веб-сайті ДБР і не встановлює відповідного обов'язку для суб'єкта владних повноважень.
Отже, важливими та вирішальним, на думку колегії суддів, при визначенні результатів конкурсу є виключно власне рішення кожного із членів Конкурсної комісії.
Таким чином, у Конкурсної комісії відсутній обов'язок щодо зазначення в протоколі відомостей про кандидатів після проходження співбесіди, відомостей про голосування за кандидатів, а також розміщення результатів конкурсу на офіційному сайті ДБР, на чому зокрема наголошує позивач, як підставу для скасування оспорюваного рішення Конкурсної комісії.
Аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що ДБР дотримано всіх передбачених Законом №794-VIII та Порядком №22 норм проведення конкурсного відбору.
Стосовно доводів позивача з покликанням на те, що вказаний Порядок №22 неодноразово змінювався з моменту його оприлюднення до завершення конкурсу, то в матеріалах справи такі дані відсутні, а позивачем протилежного не доведено.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскаржуване судове рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Матяшука Владислава Костянтиновича залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року по справі №380/16070/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
І. М. Обрізко
Повне судове рішення складено 01.07.2022