30 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 595/308/22 пров. № А/857/7921/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пасічника Андрія Зіновійовича на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2022 року, ухвалене суддею Тхорик І.І. у м. Бучач Тернопільської області у справі № 595/308/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
04 квітня 2022 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому просив скасувати постанову поліцейського СРПП ВП №2 (м.Бучач) Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області Боднара В.Б. серії БАБ № 704025 від 24 березня 2022 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.126 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 24.03.2022 жодним транспортним засобом він не керував та жодних Правил дорожнього руху не порушував.
Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до ненадання відповідачем належних доказів на підтвердження події та складу правопорушення у діях позивача. Згідно доводів скаржника, оскільки оскаржувана постанова містить вказівку про долучення «фото-відео на вимогу», що, на думку скаржника, не є належним посиланням на технічний засіб, яким здійснено фото- чи відеофіксацію, наданий на розгляд суду відеозапис не може вважатись належним та допустим доказом вчинення позивачем адміністративного правопопушення.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, винесеної інспектором СРПП відділення поліції №2 (м. Бучач) Чортківського РВП ГУНП в Тернопільській області Боднаром В.В., серії БАБ № 704025 від 24.03.2022 встановлено, що ОСОБА_1 24.03.2022 о 18 год. 50 хв. керував транспортним засобом марки ВАЗ 2106 в с. Бариш по вул. Черемшини Чортківського району за відсутності посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив пп.а) п. 2.1 Правил дорожнього руху (а.с.5).
Вказаною постановою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.
ОСОБА_1 , вважаючи постанову серії серії серії БАБ № 704025 від 24 березня 2022 року протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху України (далі - ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (із змінами та доповненнями).
Відповідно до п.1.1 ПДР України - ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з ст.14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пп. “а” п.2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, настає в разі керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством та тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ст.222 цього Кодексу органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч.2 ст.126 КУпАП.
Відповідно до п.10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.ч. 2, 3 ст. 90 КАС України).
Судом встановлено що позивач керував транспотним засобом марки ВАЗ 2106 по вул.Черемшини у м. Бариш Чорківського району Тернопільськовї області та на вимогу працівника поліції не пред'явив посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
В обгрунтування протиправності оскаржуваної постанови в апеляційній скарзі представник позивача покликається на відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення.
Однак, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.126 КУпАП, підтверджується доданим до матеріалів справи записом відеофіксацієї адміністративного правоворушення - додатком до оскаржуваної постанови.
Натомість, пояснення позивача, спрямовані на уникнення несприятливих для нього наслідків у зв'язку із притягненням до адміністративної відповідальності, не є беззаперечним доказом неправомірності дій інспектора.
Щодо правомірності врахування згаданого доказу, наданого відповідачем на розгляд суду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 40 Закону України “Про Національну поліцію” (далі - Закон №580-VIII) передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання Правил дорожнього руху.
Згідно ст.31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Однак, вказівка інспектором про наявність "фото-відео фіксації на вимогу" не свідчить про відсутність події такого адміністративного правопорушення та не може бути самостійною підставою для звільнення позивача від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
Судом встановлено, що відповідачем було встановлено всі фактичні дані справи, у повному обсязі досліджені обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, як це передбачено ст. 252 КУпАП, при винесенні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, а доводами позивача не спростовуються висновки інспектора.
Слід зазначити, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, розмір штрафу відповідає санкції ч.2 ст.126 КУпАП.
Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено. Підстав для сумніву щодо об'єктивності відповідача щодо позивача не вказано.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 242, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пасічника Андрія Зіновійовича залишити без задоволення, а рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 03 травня 2022 року у справі № 595/308/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель