30 червня 2022 року м.Дніпросправа № 160/8421/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі №160/8421/21 (суддя Серьогіна О.В., рішення прийнято в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» Караченцева Артема Юрійовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) було задоволено. Судом:
- визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» внести дані про ОСОБА_1 до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «ЗЛАТОБАНК», за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором строкового банківського вкладу "Класичний” (депозиту) №080803, за яким банк отримав від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 5 000,00 доларів США.
28 грудня 2021 року суд ухвалив додаткове рішення у справі № 160/8421/21, яким стягнув з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 3178,00грн..
Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу, в якій просить додаткове рішення скасувати, як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі та вирішити належним чином питання про судовий збір. Також просить стягнути з позивача на користь скаржника судові витрати, понесені у зв'язку з подачею апеляційної скарги.
Скарга обґрунтована тим, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат не є належним підтвердженням оплати правової допомоги. Судом неправомірно, в порушення норм ст. 134 КАС України, стягнуто з третьої особи у справі - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб судові витрати. Уповноважена особа Фонду, діючи як суб'єкта владних повноважень, використовує для реалізації покладених на неї функцій та завдань фінансовий інструмент підконтрольного банку.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу третьої особи. У відзиві стверджує, що відсутні підстави для скасування додаткового рішення у справі, оскільки порушень норм процесуального чи матеріального права з боку суду першої інстанції при його винесенні допущено не було.
Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.
Розгляд справи здійснювався у відповідності до ст. 311 КАС України, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до початку розгляду справи по суті заявлялося клопотання про вирішення судом питання відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 12547,50 грн. (в уточненій позовній заяві). Разом з позовною заявою додавалися докази понесення позивачем передбачуваних витрат на правничу допомогу в сумі 12,547,50 грн. (т.1 а.с. 98-102).
Так, з наданих доказів вбачається, що 23 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Олійником Д.В. укладено договір про надання правової допомоги (т.1 а.с. 100).
Також, 23 лютого 2021 року укладено додаткову угоду №1 до Договору від 23.02.2021р., якою сторони визначили вартість наданих адвокатом послуг на загальну суму 12547,50 гривень (т.1 а.с.101-102).
На виконання договірних умов позивачем 17.12.2021 року оплачено послуги з надання правничої допомоги, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №2 (т.1 а.с.209а) та сторонами підписано акт виконаних робіт від 17.12.2021 (т.1 а.с. 209).
Додатковим рішенням на користь позивача присуджено до стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб суму у розмірі 6000 грн. за понесені витрати на правову допомогу.
Також суд стягнув з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь держави судовий збір в сумі 3 178грн. (т.1 а.с. 227-231).
Приймаючи таке рішення, суд виходив із того, що відповідач - уповноважена особа Фонду згідно пункту 17статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, тому понесені позивачем судові витрати та судовий збір належить стягнути саме з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як суб'єкта владних повноважень. Щодо заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що така сума підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України, і виходячи з критерію пропорційності, становить 6000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідачем у даній справі є Уповноважена особа Фонду, яка в силу приписів Закону № 4452-VI є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Тому витрати на судовий збір, як і витрати позивача на правову допомогу підлягають стягненню саме з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.
Згідно із частиною першою статті 47 БК України, відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.
Проте, Фонд не зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який формується відповідно до Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22 грудня 2011 року № 1691 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 січня 2012 року за № 33/20346), тобто цей орган не отримує бюджетні асигнування.
Згідно з приписами пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 № 2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за № 1581/12/21893), оплата витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору.
Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 29.05.2019 у справі № 826/9960/15.
Таким чином, суд першої інстанції вірно визначив, що при задоволенні позовних вимог під час розподілу судових витрат, стягнення останніх має відбуватися саме з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Скаржник не оспорює в скарзі визначену судом суму судового збору, яка підлягає стягненню на користь держави.
Щодо витрат на правову допомогу.
Так, норми статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України регулюють питання, пов'язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд заяву позивача про розподіл судових витрат задовольнив частково, визнавши співмірною суму до стягнення на користь позивача 6000грн.. При цьому, судом враховано предмет спору у справі, тривалість затраченого адвокатом часу на виготовлення процесуальних документів, враховано всі необхідні для визначення такої суми критерії.
Сама позивач додаткове рішення в частині суми, визначеної судом до стягнення на її користь, не оскаржує.
Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи. Детальний опис наданих послуг, понесених позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги, інших доказів щодо сум, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, подавалися суду у встановлені строки.
Дослідивши обставини та матеріали справи, аргументи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Розподіл судових витрат на користь скаржника, як про це вимагається в апеляційній скарзі, судом, з урахуванням вимог ст. 139 КАС України, не здійснюється
Керуючись ст. 311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі № 160/8421/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак