справа№380/6408/22
30 червня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1. Позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 19.06.2020 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ та постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2012 року №702 за 2014-2020 роки;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ та постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2012 року №702 за 2014-2020 роки.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді оперативного чергового запасного командного пункту військової частини НОМЕР_1, у військовому званні підполковник. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2020 року №132 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Миколаївського РВК Львівської області. За час проходження служби позивачу не надавалася додаткова оплачувана відпустка, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702. У день звільнення позивачу не було здійснено виплату компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2014 - 2020 роки. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою судді від 22.04.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги заперечує повністю. Зазначає, що ОСОБА_1 у 2019 році приймав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та луганських областях у зв'язку з чим набув статус учасника бойових дій. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №132 від 19.06.2020 у зв'язку із виключенням із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 йому слід виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Відповідно до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій з 2019-2020 роки ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію, а тому він скористався правом вибору одного виду додаткової відпустки. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді оперативного чергового запасного командного пункту військової частини НОМЕР_1 у військовому званні підполковник.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2020 року №132 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 19.06.2020 і направлено для зарахування на військовий облік до Шевченківського РВК м. Львова. Також наказом зобов'язано виплатити компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 12.09.2019 по 19.06.2020.
Відповідно до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2020 роки ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію в розмірі 19372,17 грн.
Позивач звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки згідно з Постановою Кабінету Міністрів №702 від 01.08.2012.
Відповідач листом від 28.08.2021 №350/138/448 повідомив, що додаткова відпустка військовослужбовцям, зазначеним у пункті 1-157 додатку 2 вищезазначеної постанови, надається, якщо вони проходять військову службу в умовах та на перелічених посадах. Посада ОСОБА_1 значиться у переліку посад, але військова частина НОМЕР_1 не зазначена у переліку місцевостей. Тому, з вищезазначених підстав ОСОБА_1 не набув права на зазначену відпустку.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо відмови йому у нарахуванні та виплаті недоотриманої грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки протиправною, відтак звернувся до суду із цим позовом на захистом своїх порушених прав.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі по тексту - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з абз. 1-2 ч. 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Як встановлено судом, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1, у тому числі з 2014 по 2020 роки займав посади виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням.
Відповідно до пунктів 8, 14, 17-19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Відповідно до абзацу 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Дійсно, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 №702 , що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.
Однак, відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якого військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Враховуючи те, що згідно з цією нормою військовослужбовець має право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за його вибором, суд вважає, що і компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку здійснюється лише за однією підставою.
Тому суд, взявши до уваги аргументи відповідача, що позивачу вже було нараховано та виплачено компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2019 по 2020 роки, дійшов висновку, що у випадку нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не може здійснюватися компенсація за невикористані дні відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за вказаний вище період (2019-2020).
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №520/7314/2020 та постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021 у справі № 260/2542/20.
Зі змісту листа від 28.08.2021 №350/188/439 слідує, що позивачу з 2014 року по 2020 рік не надавалась відпустка за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я. При цьому, факт перебування позивача на посаді зазначеній в переліку посад визначених в додатку 2 підтверджується відповідачем у вказаному листі. Факт несення позивачем бойового чергування з січня 2014 року по момент звільнення відповідачем не оспорюється та підтверджується виплатою винагороди за бойове чергування.
Тобто, враховуючи усе наведене вище, суд вважає, що позивач має право на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702, за 2014-2018 роки.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності своєї бездіяльності щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Підсумовуючи наведене суд приходить до переконання що позов слід задовольнити частково, а саме : визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 2018 рік та зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволені решти позовних вимог слід відмовити, з огляду на відсутність права на подвійну компенсацію відпусток, бо таке право надане позивачу на вибір, і таким уже скористався, отримав компенсацію за додаткову відпустку як учасник бойових дій.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 262, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за період з 2014 по 2018 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за період з 2014 по 2018 роки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гулкевич І.З.