справа № 380/3201/22
27 червня 2022 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді О.Желік розглянувши у в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ,-
встановив:
Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить:
- визнання протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12.01.2022 в межах виконавчого провадження № 66590655.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.01.2022 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинською Оксаною Миколаївною в межах виконавчого провадження №66590655, відкритого 20.08.2021 на виконання виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 № 380/2827/21, неправомірно винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення у розмірі 5100 грн., оскільки державним виконавцем не враховано поважність причин несвоєчасного виконання рішення, яке передбачає проведення відповідної виплати у спосіб передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 №280.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін, витребувано у відповідача докази по справі.
Відповідач проти позову заперечив, зазначає, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 66590655, відкрите 20.08.2021 на виконання виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 № 380/2827/21 про зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації перерахувати ОСОБА_1 кошти, в сумі визначеній у рішенні комісії щодо розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України по Постанові Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 року №280. Станом на 12.01.2022 у державного виконавця була відсутня інформація щодо виконання боржником рішення суду, відповідно державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації у розмірі 5100 грн., та надано строк про виконання виконавчого документу у строк до 10 днів. Вважає вимоги позивача безпідставними, відтак просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою від 31.05.2022 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .
В судовому засіданні призначеному на 27.06.2022, за відсутності заперечень з боку представників сторін, судом здійснено перехід в письмове провадження для подальшого розгляду справи.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено:
20.08.2021 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 66590655 на виконання виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 № 380/2827/21 про зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації перерахувати ОСОБА_1 на спеціальний рахунок кошти, в сумі визначеній у рішенні комісії щодо розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України по Постанові Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 року №280.
Державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено про необхідність боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
10.09.2021 Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації звернувся до відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з листом № 20-4642/0/2-21, в якому повідомив відповідача, що виконати дане судове рішення, а саме здійснити перерахунок на спеціальний рахунок кошти в сумі, визначеній у рішенні комісії щодо розгляду заяв про виплату разової грошової компенсації за належні за отримання жилі приміщення, для осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність по Постанові Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280 немає можливості, так як, зобов'язання визначені у виконавчому листі залежить від обсягу, передбаченому в державному бюджеті на відповідний рік, а виплата здійснюється відповідно до інформації сформованої на відповідний рік в порядку черговості взяття на квартирний облік.
Окрім того, Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду. Ухвалою Львівського окружного суду від 20.09.2021, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2021 у задоволенні заяви Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про відстрочення виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 року у справі №380/2827/21 відмовлено. Зокрема, у вищенаведеній ухвалі суд зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
12.01.2022 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинською Оксаною Миколаївною в межах виконавчого провадження №66590655 винесено постанову про накладення штрафу на Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації за невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 № 380/2827/21 у розмірі 5100 грн.
Позивач вважає постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12.01.2022 року про накладення штрафу протиправною, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується наступним.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 3 Закону № 1404-VIII до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону віднесено виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;.
Статтею 18 Закону № 1404-VІІІ передбачено обов'язки і права виконавців.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 5, 6 Закону № 1404-VІІ, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону № 1404-VІІ, сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до ч. 5, 6 Закону № 1404-VІІ, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 75 Закону № 1404-VІІ визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
З аналізу вказаних норм вбачається, що Законом № 1404-VІІІ встановлено відповідальність боржника за невиконання судового рішення. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником рішення суду, з приводу якого здійснюються заходи на його виконання, без поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в обґрунтування поважності причин невиконання судового рішення посилається на те, що зобов'язання визначені у виконавчому листі залежать від обсягу, передбаченому в державному бюджеті на відповідний рік, а виплата здійснюється відповідно до інформації сформованої на відповідний рік в порядку черговості взяття на квартирний облік.
Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Окрім того слід зазначити, що у відповідності до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.2 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Згідно з ч.2,3 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Крім того, згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (п. 40 Рішення від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції») право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у Рішенні від 15.03.2001 року у справі «Піалопулос та інші проти Греції», якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.
Згідно з п. 66 Рішення Європейського Суду у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Також в Рішенні від 29.06.2004 року у справі «Войтенко проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.
Отже, суд приходить до висновку, що невиконання боржником судового рішення, що набрало законної сили, може свідчити про порушення права особи, гарантованих пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Таким чином, на думку суду, доводи позивача з приводу поважності причин невиконання рішення суду є необґрунтованими, відповідно дії відповідача щодо виконання судового рішення відповідають та повністю узгоджуються із наведеними нормами закону. Накладення арешту є наслідком відповідних рішень відповідача, докази скасування чи оскарження яких в матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною і скасування постанови від 12.02.2022 про накладення штрафу в межах виконавчого провадження № №66590655 відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Желік О.М