ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" червня 2022 р. справа № 300/891/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району (надалі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 13.02.2018 по 29.12.2018 та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 13.02.2018 по 29.12.2018, із застосуванням січня 2008 року як базового місяця.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач у період з 13.02.2018 по 29.12.2018 проходив службу у Збройних Силах України, а саме в Івано-Франківській квартирно-експлуатаційній частині району, однак, на думку ОСОБА_1 , під час проходження військової служби йому, з 13.02.2018 по 29.12.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Відтак, відповідачем протиправно, в порушення вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 1078 від 17.07.2003 року, не проведено з позивачем повного розрахунку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 13.02.2018 по 29.12.2018, право на отримання якої позивач набув під час проходження військової служби. На звернення позивача щодо виплати такої компенсації, відповідачем відмовлено у її виплаті. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 21.04.202 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив вказавши, що відповідно до роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 року № 248/1485, у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому -2018 року у Міноборони не було. Крім того, згідно роз'яснень Міністерства соціальної політики України, щодо механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та визначення базового місяця за попередні періоди немає. Також, представник відповідача зазначає, що в березні 2018 року у військовослужбовців посадові оклади збільшилися і обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розраховувалось з квітня 2018 року. Таким чином, базовим місяцем став березень 2018 року, а право військовослужбовців на індексацію настало у грудні 2018 року. Відтак, індексацію позивачу було виплачено в груді 2018 році в повному обсязі. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю(а.с. 24-27).
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 13.02.2018 по 29.12.2018 проходив службу у Збройних Силах України, а саме в Івано-Франківській квартирно-експлуатаційній частині району, що не заперечується сторонами та підтверджується довідкою №1 від 02.02.2022 (а.с.13).
Як свідчить копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.02.2015 позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.9).
На думку ОСОБА_1 , під час проходження військової служби з 13.02.2018 по 29.12.2018 йому не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, в зв'язку із чим він звернувся до начальника Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району із заявою від 18.01.2022, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення отримуваного у період з 13.02.2018 по 29.12.2018 (а.с.10).
Листом від 02.02.2020 №3/190 відповідачем повідомлено позивачу, що у Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району немає змоги, оскільки виплати в березні 2018 року у військовослужбовців посадові оклади збільшилися і обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розраховувалось з квітня 2018 року. Таким чином, базовим місяцем став березень 2018 року, а право військовослужбовців на індексацію настало у грудні 2018 року. Відтак, індексацію позивачу було виплачено в груді 2018 році в повному обсязі (а.с.11).
Згідно довідки №1 відповідача від 02.02.2022, вперше грошове забезпечення було нараховано у березні 2018 року а індексацію позивачу було нараховано та виплачено в грудні 2018 в сумі 71,08 грн (а.с.13).
Вважаючи протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 13.02.2018 по 29.12.2018 із врахуванням базового місяця січень 2008 року, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі, також Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі, також Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При цьому, абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (надалі, також Закон №1282-XII).
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до положень статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі, також Порядок №1078).
Так, пунктом 11 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно зі змістом абзаців 1, 2, 6 пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Абзацами 1 та 2 пункту 5 Порядку №1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Крім того, пунктом 6 Порядку №1078 не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення військовослужбовців.
Відтак, аналізуючи зазначені норми закону, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція застосована у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 638/9697/17, від 30.09.2019 року у справі № 750/9785/16-а, від 20.11.2019 року у справі № 522/11257/16-а.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 13.02.2018 по 29.12.2018 проходив службу у Збройних Силах України, а саме в Івано-Франківській квартирно-експлуатаційній частині району, що не заперечується сторонами та підтверджується довідкою №1 від 02.02.2022 (а.с.9).
Суд зазначає, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Разом з тим, суд зауважує, що розрахунок індексації грошового забезпечення, зокрема визначення базового місяця, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення з визначенням вихідних величин для такого обрахунку. Суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
З наведеного видно, що під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах індексація та заробітна плата взагалі не були нараховані та виплачені позивачу з 13.02.2018 по 28.02.2018, що підтверджується довідкою №1 від 02.02.2022.
На час розгляду справи судом, нарахування та виплата на користь позивача грошового забезпеченні і як наслідок її індексації за період з 13.02.2018 по 28.02.2018 не здійснена, а тому відсутні порушені права позивача щодо правильного нарахування на його користь відповідачем індексації грошового забезпечення, які підлягають захисту в судовому порядку.
Щодо періоду з 01.03.2018 по 29.12.2018, за який позивачу не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, під час проходження військової служби, то суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (надалі, також Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови №1294.
Втім, позивач не довів можливість застосування базового місяця січень 2008 при розрахунку його індексації, оскільки у вказаний період не перебував на службі у відповідача, відтак вищевказана постанова № 1294 щодо встановлення базового місяця у січні 2008 року не поширюється в часі на позивача з огляду на перебування його на службі в період з 13.02.2018 по 29.12.2018, що є підставою для відмови судом у встановленні такого (січня 2008) як базового місяця при проведенні індексації.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Згідно пункту 4 цієї постанови, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відтак, постановою Кабінету Міністрів України № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Суд зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України за № 704 від 30.08.2017 набрала чинності з 01.03.2018.
Відповідно до абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 за № 141, чинної з 15.03.2018 року, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Абзацом 2 вказаного пункту передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Згідно абзацу 3 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078).
У відповідності до абзацу 5 пункту 5 Порядку № 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Згідно абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Так, з огляду на положення Порядку № 1078, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, суд вважає, що березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Відтак, оскільки березень 2018 року є базовим місяцем, а тому значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків то індексація грошового забезпечення відповідно не нараховується.
Отже, "базовим" місяцем вважається місяць підвищення посадового окладу - березень 2018 і розрахунок коефіцієнтів для поточної індексації розпочнеться з "чистого аркуша".
Крім того, зважаючи на приписи абзацу 3 пункту 5 Порядку №1078, оскільки сума підвищення основних видів грошового забезпечення позивача в березні 2018 року перевищила суму індексації, немає правових підстав для нарахування суми індексації у місяці підвищення грошового доходу ОСОБА_1 .
Більш того, статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться лише в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відтак, з огляду на положення Порядку №1078 та враховуючи приписи Постанови №704, базовим місяцем для визначення у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 29.12.2018 є березень 2018 року, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення посадового окладу позивача. У березні 2018 року індекс споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків.
Згідно з інформацією, оприлюдненою Держстатом України про індекси споживчих цін за 2018 рік (http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2019/zb/03/zb_ISC_2018.pdf):
- індекс споживчих цін у березні 2018 року склав 101,1 %;
- індекс споживчих цін у квітні 2018 року склав 100,8 %;
- індекс споживчих цін у травні 2018 року склав 100,0 %;
- індекс споживчих цін у червні 2018 року склав 100,0 %;
- індекс споживчих цін у липні 2018 року склав 99,3%;
- індекс споживчих цін у серпні 2018 року склав 100,0 %;
- індекс споживчих цін у вересні 2018 року склав 101,9 %;
- індекс споживчих цін у жовтні 2018 року склав 101,7 %.
Відповідно до положень Порядку №1078, розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.
Оскільки березень 2018 року, у якому відбулось збільшення грошового забезпечення позивача, є базовим місяцем, індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 103,7 (1,008*1,00*1,00*0,993*1,00*1,019*1,017*100).
Отже, індекс споживчих цін не перевищував 103% з квітня 2018 року до листопада 2018 року, у зв'язку з чим відсутні законні підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018.
У листопаді ж 2018 року індекс споживчих цін за вказаний місяць складав 103,7%.
З урахуванням положень Порядку № 1078, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 103,7%, грошове забезпечення військовослужбовців підлягало індексації у наступному місяці, тобто з грудня 2018 року.
При цьому судом встановлено, що Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району виплатила ОСОБА_1 індексацію за грудень 2018 року в розмірі 71,08 грн, що підтверджується довідкою №1 від 02.02.2022 (а.с.13).
В зв'язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку про відсутність ознаки протиправності в діях відповідача щодо не нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 13.02.2018 по 29.12.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця.
Разом з цим, суд вважає необхідним роз'яснити позивачу, що нарахування сум індексації грошового забезпечення є виключними дискреційними повноваженнями відповідача. Так, з аналізу норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення вбачається, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який виплачується військовослужбовцю належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
В зв'язку із вищенаведеним, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району протиправною та зобов'язання нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 13.02.2018 по 29.12.2018 є безпідставними, належним чином не обґрунтованими, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з частини 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, згідно приписів статті 139 КАСУ підстави для стягнення судових витрат з відповідача у суду відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
відповідач: Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району (код ЄДРПОУ 08494013, вул. Національної гвардії, 14-Г, м. Івано-Франківськ, 76014).
Суддя Микитин Н.М.