30 червня 2022 року м. Ужгород№ 260/4195/21
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації (90500, Закарпатська область, м. Тячів, вул. Незалежності, 29, код ЄДРПОУ 0319292) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
16 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації, якою просить: 1) визнати дії Тячівського управління соціального захисту населення щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення війни неправомірними; 2) зобов'язати Тячівське управління соціального захисту населення надати ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.
15 листопада 2021 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін.
13 грудня 2021 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 до Тячівського управління соціального захисту в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - залишено без розгляду.
12 травня 2022 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №260/4195/21 - скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
23 травня 2022 року справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду. Внаслідок автоматизованого розподілу справ, справу передано на розгляд судді Скраль Т.В.
30 травня 2022 року ухвалою суду прийнято до свого провадження адміністративну справу. Розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін.
1. Позиції сторін.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач безпідставно відмовив йому у видачі посвідчення та встановленні статусу інваліда війни, оскільки є належне та достатнє підтвердження його участі у складі формувань Цивільної оборони, що відповідає вимогам пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зазначив, що згідно з довідкою Тячівського АТП № 103 від 25.03.1993 та наказу Тячівського АТП НОМЕР_3 № 116/1 від 05.07.1989 року з 11.07.1989 по 12.08.1989 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. При цьому, відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ №661408, йому встановлено 2 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
10 грудня 2021 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять у задоволенні позову відмовити. Відзив обґрунтовано тим, що заявнику надано письмове роз'яснення від 28.04.2021 року №823, що статус учасника бойових дій встановлюється районними територіальними центрами Міністерства оборони України. Підставою для встановлення статусу інваліда війни ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є накази з особового складу та основної діяльності стосовно прийняття участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, довідки в яких зазначено, що особа приймала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, Чернігівської, Житомирської та Київської областей та виконували роботи у 30-кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. Оскільки, заявником документально не підтверджено факт залучення до складу формувань Цивільної оборони Тячівського АТП НОМЕР_3, він не може бути віднесений до осіб, що підпадають під дію п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1989 році категорія 1 (посвідчення серії НОМЕР_2 ), (а.с. 3).
05 червня 1989 року відповідно до наказу Тячівського АТП № НОМЕР_3 № 116/1 «Про направлення водіїв для перевезення будівельників Чорнобильської АЕС», наказано направити для роботи в м. Чорнобиль, в тому числі, ОСОБА_1 , (а.с. 10).
Відповідно до довідки Тячівського АТП № НОМЕР_3 від 25 березня 1993 року № 103, ОСОБА_1 з 11 липня 1898 року по 13 серпня 1898 року брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, виконував автобусні (вантажні) перевезення у 30 км. зоні, в населеному пункті Чорнобиль, (а.с. 11).
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії від 01 квітня 2020 року № 9717 за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 на засіданні №75 від 30 березня 2020 року, захворювання ОСОБА_1 визнано таким, що пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, (а.с. 6).
Відповідно до повідомлення закладу охорони здоров'я про рішення МСЕК від 29 травня 2020 року позивачу встановлено 2 групу інвалідності довічно внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, (а.с. 8).
28 квітня 2021 року Тячівське управління соціального захисту населення листом № 823 «Про розгляд звернення» повідомило ОСОБА_1 , що статус учасника бойових дій встановлюється районними територіальними центрами Міністерства оборони України. Згідно з п.9 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та п.10 Положення від 12.04.1994 № 302 визначено, що «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, відповідно працівники, які залучались для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від інших міністерств і відомств і стали інвалідами війни внаслідок пов'язаних з цим захворювань, не можуть бути віднесені до осіб, що підпадають під дію п.9 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в зв'язку з чим соціальний захист зазначеної категорії осіб здійснюється на загальних підставах, відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», (а.с. 12).
Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до частини другої статті 4 цього Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Частиною першою статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Суд звертає увагу, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підпадають під дію наведеної статті.
Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зі змісту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Таким чином, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
У справі, що розглядається судом, встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») окрім факту настання у особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Судом встановлено, що документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Верховний Суд у постанові від 7 червня 2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на наведене вище, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020 року у справі №537/5039/16-а, від 15 квітня 2021 року у справі № 377/27/17.
Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами частини другоїстатті 77 КАС Українипередбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України та зважаючи на доводи адміністративного позову, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та у задоволенні яких слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до статті 139 КАС України, не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Тячівського управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 30 червня 2022 року.
СуддяТ.В.Скраль