30 червня 2022 року ЛуцькСправа № 140/3681/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шацької селищної ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Шацької селищної ради про визнання протиправним рішення від 27 січня 2022 року №20/34.87 та зобов'язання повторно розглянути заяву від 14 грудня 2021 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована на території села Світязь, та за наслідками розгляду заяви прийняти рішення.
В обґрунтування позову позивач вказала, що 01 квітня 2020 року звернулася до Світязької сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва. Проте рішенням Світязької сільської ради від 04 червня 2020 року №63/106 їй було відмовлено у наданні такого дозволу на підставі частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а саме з підстав невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянки затвердженій у встановленому законом порядку Схемі планування території Світязької сільської ради: земельна ділянка віднесена до території житлової забудови.
Як зазначила позивач, врахувавши інформацію Світязької сільської ради про те, що ділянка, на яку вона претендує, віднесена до території житлової забудови, 14 грудня 2021 року вона звернулася до Шацької селищної ради (до якої була приєднана Світязька сільська рада) із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення тієї ж земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га, але вже для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Однак рішенням Шацької селищної ради від 27 січня 2022 року №20/34.87 їй знову відмовлено в наданні такого дозволу вже з інших підстав - на підставі статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в зв'язку з відсутністю містобудівної документації).
Позивач із таким рішенням Шацької селищної ради не погоджується, оскільки воно не відповідає вимогам законодавства й не містить підстав, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України для такої відмови, а стаття 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містить лише заборону передачі (надання у власність чи користування) земельних ділянок до затвердження відповідної містобудівної документації, водночас вказана норма не містить заборони у наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, при тому, що надання такого дозволу не означає позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність. Поряд з тим у даному випадку відсутня невідповідність місця розташування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка віднесена до території житлової забудови.
З наведених підстав позивач просила позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити повністю (а.с.33-35). В обґрунтування цієї позиції вказав, що розташування земельної ділянки, на яку претендує позивач, не відповідає позиціям Генерального плану села Світязь та знаходиться поза межами його дії. Крім того, жодної містобудівної документації, визначеної частиною третьою статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», щодо даної території не розроблялось та відповідно не затверджувалось. Вирішення позитивно питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки саме за цільовим призначенням (код Класифікації видів цільового призначення земель - 02.01) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд буде порушенням чинного законодавства, а саме частини сьомої статті 118 ЗК України, частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
На думку відповідача, позовна вимога про зобов'язання Шацьку селищну раду повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є втручанням у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки усіх умов для прийняття рішення.
Також відповідач зазначив, що у зв'язку з веденням в Україні воєнного стану забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації під час дії воєнного стану.
Крім того, відповідач зауважив, що рішенням Шацької селищної ради від 27 січня 2022 року №20/27 «Про включення до переліку земельних ділянок для підготовки лоту для продажу на земельних торгах у формі аукціону» відповідно до вимог статей 134-139 ЗК України земельну ділянку, на яку претендує позивач, вирішено включити до переліку земельних ділянок комунальної власності для продажу прав на них на земельних торгах.
У відповіді на відзив (а.с.47-49) позивач не погодилася з доводами відповідача, підтримавши доводи позову. Одночасно просила з урахуванням введення в Україні воєнного стану зобов'язати відповідача після закінчення воєнного стану повторно розглянути її заяву від 14 грудня 2021 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність й за наслідками розгляду заяви прийняти рішення.
Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
01 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Світязької сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га в межах села Світязь Шацького району для ведення індивідуального садівництва (а.с.7). Рішенням Світязької сільської ради від 04 червня 2020 року №63/106 позивачу відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для індивідуального садівництва в селі Світязь Шацького району Волинської області з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки, на яку претендує ОСОБА_1 , Схемі планування території Світязької сільської ради Шацького району Волинської області, оскільки земельна ділянка віднесена до території житлової забудови (а.с.8).
14 грудня 2021 року позивач звернулась до Шацької селищної ради із заявою, у якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення тієї ж земельної ділянки в межах села Світязь Шацької об'єднаної територіальної громади площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.11). До заяви ОСОБА_1 додала графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.12-13).
Рішенням Шацької селищної ради від 27 січня 2022 року №20/34.87 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель споруд в селі Світязь на підставі статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» (у зв'язку з відсутністю містобудівної документації) (а.с.17).
Вважаючи рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправним, позивач звернулася до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Як передбачено пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
За приписами частин дев'ятої, десятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 4) затвердження проекту землеустрою відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, у двотижневий строк шляхом прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
Поряд з тим ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів або генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що розташування земельної ділянки, на яку претендує позивач, не відповідає позиціям діючого Генерального плану села Світязь та знаходиться поза межами його дії і що жодної містобудівної документації території, визначеної частиною третьою статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не розроблялось та відповідно не затверджувалось.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 7 частини першої статті 1 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI) генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій
Згідно з частиною першою статті 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Частиною першою статті 17 вказаного Закону передбачено, що генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у комплексних планах, генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій (частина перша статті 25 Закону №3038-VI).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі та відповідно до генерального плану розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, й план зонування території, детальний план території тощо.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №3038-VI передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель»; детальний план території.
Отже, частиною третьою статті 24 Закону №3038-VI визначені певні умови, за яких здійснюється передача (надання) земель у власність чи користування, що є завершальним етапом визначеної процедури приватизації земельних ділянок.
У розглядуваному випадку позивач зверталася із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який є одним з етапів процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян. Отримання зазначеного дозволу не означає позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність. З цих підстав посилання відповідача у спірному рішенні на норми частини третьої статті 24 Закону №3038-VI є необґрунтованими.
Обов'язок розробити та затвердити містобудівну документацію на місцевому рівні покладається на орган місцевого самоврядування, а тому невиконання ним цього обов'язку не може бути підставою для відмови громадянам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки такою підставою може бути тільки невідповідність місця розташування об'єкта вимогам уже затвердженої містобудівної документації.
Звернення позивача із заявою пов'язане із реалізацією нею права на отримання безоплатно у межах норм приватизації земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка, як було зазначено у рішенні Світязької сільської ради від 04 червня 2020 року №63/106, віднесена до території житлової забудови.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки не відповідає вимогам містобудівної документації, обмежившись лише подачею відзиву.
За наведених обставин суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Крім того, суд не бере до уваги доводи відповідача у відзиві на позовну заяву про відсутність підстав для надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку із включенням земельної ділянки, на яку претендує позивач, рішенням Шацької селищної ради від 27 січня 2022 року №20/27 до переліку земельних ділянок для підготовки лоту для продажу на земельних торгах у формі аукціону відповідно до вимог статей 134-139 ЗК України. Така підстава не була покладена в основу прийняття оскаржуваного рішення.
Зважаючи на те, що відповідач не перевірив заяву позивачки та додані до неї документи на дотримання усіх умов, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України, то позовні вимоги слід задовольнити повністю шляхом визнання протиправним та скасування рішення Шацької селищної ради від 27 січня 2022 року №20/34.87 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 грудня 2021 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована на території села Світязь, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд і за наслідками розгляду заяви прийняти мотивоване рішення відповідно до норм статті 118 ЗК України з урахуванням висновків суду.
Також суд вважає безпідставними твердження відповідача про те, що вимога позивача про зобов'язання Шацьку селищну раду повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є втручанням у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень, оскільки зазначені повноваження не є дискреційними, так як передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, а саме прийняти рішення, яким або надати дозвіл або не надати (відмовити) дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, якщо наявні підстави, визначені частиною сьомою статі 118 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
Судом враховано, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року на 30 діб, а Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».
Законом України від 24 березня 2022 року №2145-XI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЗК України.
Так вказаним Законом розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється (підпункт 5).
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
З урахуванням наведених положень суд дійшов висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні, а тому наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин - до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Порядок і правила розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач просила стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 992,40 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.
Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Також суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копію договору про надання правової допомоги від 26 квітня 2022 року №26/04/22, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Нестеруком Р.В. (а.с.27), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 01 серпня 2012 року №700 (а.с.29), копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1038618 (а.с.28).
Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору предметом договору є надання адвокатом правової допомоги у справі про визнання протиправним рішення Шацької селищної ради від 27 січня 2022 року №20/34.87 та зобов'язання вчинити дії.
Як обумовлено пунктами 3.1, 3.3 договору від 26 квітня 2022 року №26/04/22. вартість послуг адвоката (гонорар) встановлюється у розмірі 4000,00 грн. Сторони погодили, що послуги надані згідно з цим договором оплачуються замовником в термін не пізніше 14 днів з дня винесення рішення у справі.
Встановлений договором розмір гонорару є фіксованим та не залежить від кількості затраченого адвокатом часу та обсягом наданих послуг згідно з предметом договору.
Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, подається для визначення розміру витрат у тому випадку, коли договором передбачена погодинна оплата послуг адвоката.
Також за змістом положень статей 134, 139 КАС України відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Відповідач заперечив щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, покликаючись на те, що розмір таких витрат є суттєво завищеним (а.с.41-43).
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що розгляд цієї справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки ця справа є справою незначної складності; підготовка позовної заяви у справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви, були у позивача в наявності.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що заявлена до відшкодування сума 4000,00 грн є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частиною п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 1000,00 грн.
Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією від 04 травня 2022 року №27, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.6, 20).
Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 1992,40 грн (992,40 грн грн - витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, та 1000,00 грн - витрати на правничу допомогу адвоката).
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Шацької селищної ради (44000, Волинська область, селище міського типу Шацьк, вулиця 50 років Перемоги, будинок 1Б, ідентифікаційний код юридичної особи 04334235) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Шацької селищної ради від 27 січня 2022 року №20/34.87.
Зобов'язати Шацьку селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 грудня 2021 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на території села Світязь, та за наслідками розгляду заяви прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України з урахуванням висновків суду.
Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Шацької селищної ради судові витрати у сумі 1992,40 грн (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві грн 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк