Провадження № 2/760/2811/22
Справа № 760/6429/21
01 липня 2022 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,
за участю секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» /далі - АТ «КБ «ПриватБанк»/ (01001 м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) до ОСОБА_1 /далі ОСОБА_1 / (
АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,
Рух справи
17.03.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 25.01.2021, за підписом представника позивача - Єрмолова Є.М. (діє на підставі ордеру), в якій позивач просить стягнути з відповідача на його користь 356 073,70 грн заборгованості за кредитним договором від 21.02.2019.
З матеріалів вбачається, що така позовна заява була відправлена на адресу суду поштою 10.03.2021.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Відповідь на такий запит надійшла 20.03.2021.
Ухвалою Солом'янського районного суду від 25.03.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надійшло.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Обґрунтування позову
В обґрунтування позову, зокрема, вказується, відповідач звернувся до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 21.02.2019.
Позивач зазначає, що відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з (Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» , які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві.
Стверджує, що відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні, запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банку про їх затвердження.
На думку позивача, виконання відповідачем Договору вбачається також із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.
Також, позивач зазначає, що для користування кредитним картковим рахунком Відповідач отримав кредитну картку з кредитним лімітом до 400 000,00 грн.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
АТ КБ "ПРИВАТБАНК" стверджує, що свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Звертає увагу на те, що відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме згідно до п. 2.1.1.12.3.
Погашення Кредиту - поповнення Картрахунку Держателя, здійснюється шляхом внесення коштів у готівковому або безготівковому порядку і зарахування їх Банком на Картрахунок Держателя, а так само шляхом договірного списання коштів з інших рахунків Клієнта на підставі Договору.
Таким чином, як зазначає позивач, відповідач зобов'язався здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням грошів на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов'язковий платежу
В редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 згідно до п. 2.1.1.2.12. Сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов'язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі:
74,4% - для преміальних карток: Рlatinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, Visa Sugnature.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості Відповідач станом на 20.01.2021 має заборгованість - 356 073,70 грн, з яких:
316 433,85 грн - заборгованість за тілом кредита;
в т.ч.: 253 891,92 грн - заборгованість за поточним тілом кредита;
62 541,93 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита;
16 137,93 грн - заборгованість за нарахованими відсотками;
23 501,92 грн - заборгованість за простроченими відсотками;
0,00 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625;
0,00 грн - нарахована пеня;
0,00 грн - нараховано комісії.
При цьому позивачем звертається увага на те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг.
З огляду на вказане, просить позовні вимоги задовольнити.
Щодо правової позиції відповідача
Відповідач своїм правом подання відзиву не скористався. Копію ухвали про відкриття провадження та позовної заяви із доданими до неї матеріалами отримав 02.02.2022, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Жодних заяв, клопотань, пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача на адресу Солом'янського районного суду міста Києва не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити правову позицію відповідача щодо предмету спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 б/н від 21.02.2019 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка містить підпис зазначеної особи.
Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 засвідчив, що ознайомлений з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку і згоден з тим, що запропоновані банком Умови та Тарифи разом з цією заявою складають договір про надання банківських послуг.
В матеріалах справи міститься копія паспорту № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно наданої позивачем довідки про видачу кредитних карток (а.с. 13) ОСОБА_1 отримав:
- 21.02.2019 картку номер НОМЕР_2 з терміном дії до «02/22»;
- 30.09.2019 картку номер НОМЕР_3 з терміном дії до «09/22»;
- 30.09.2019 картку номер НОМЕР_4 з терміном дії до «09/23».
Позивачем долучено виписку з рахунку за договором б/н станом на 01.01.2021, клієнт - ОСОБА_1 , з якої вбачається, що остання операція по рахунку датована 01.01.2021 - «списання відсотків за використання кредитного ліміту. За ставкою 3 відсотка нараховано 9 809,33 грн» на суму 9 809,33 грн, із залишком після операції: «- 349 745,10 грн. Остання операція з розрахунку за допомогою картки мала місце 02.11.2020 на суму 805,00 грн, із залишком після операції: «-329 476,00».
До матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості за договором б/н від 21.02.2019, укладеним між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 20.01.2021
Згідно підсумку до розрахунку, клієнтом погашено:
- заборгованості за тілом кредиту - 374 509,09 грн,
- за простроченим тілом кредиту - 41 646,34 грн,
- по нарахованим відсоткам - 25 987,81 грн,
Заборгованість:
-за тілом кредиту - 316 433,85 грн;
в т.ч.
- поточним тілом кредиту 253 891,92 грн;
-простроченим тілом кредиту 62 541,93 грн;
за нарахованими відсотками - 16 137,93 грн;
за простроченими відсотками - 23 501,92 грн.
Загальна заборгованість за наданим кредитом 356 073,70 грн.
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з позовом, АТ «КБ «ПриватБанк» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Суд бере до уваги, відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти, що підтверджується випискою з рахунку.
Суд також враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.
При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд бере до уваги правові висновки, наведені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) за змістом яких:
«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами.
Проте, апеляційний суд не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку, не спростував належним чином викладені банком доводи апеляційної скарги.
Так, зазначаючи, що перша інформація у розрахунку заборгованості датована лише 01 березня 2020 року, апеляційний суд не звернув уваги на те, що це не перша дата, а остання дата, а перша дата стосується саме 04 липня 2016 року (а. с. 15-22). При цьому картка активувалася, перевипускалася за заявою саме ОСОБА_1 , нею кредит частково погашався.
Апеляційний суд не вказав на правові норми, які унеможливлюють брати до уваги кредитний ліміт, виходячи із суті правовідносин між сторонами.
Зазначаючи, що банк не надав доказів отримання відповідачем кредиту у вигляді кредитного ліміту на суму 16 884,64 грн, апеляційний суд не звернув уваги, що відповідач, згідно наданих позивачем доказів, погашала кредит, просила перевипустити картку. При цьому відповідач не заперечувала проти позову, а, будучи належним чином повідомленою про дату судового засідання, до суду ні першої, ні апеляційної інстанції не з'явилася.
Отже, апеляційному суду необхідно дослідити виписку по картковому рахунку у сукупності з іншими доказами та перевірити, чи було встановлено відповідачу кредитний ліміт, якщо було встановлено, то в якому розмірі, чи отримувала вона кредитну картку та строк її дії, чи користувалася остання кредитними коштами (чи отримувала готівку у банкоматі та відділенні банку, чи купувала товари та чи перерахувала кошти на інші рахунки), якщо користувалася, то в якому розмірі, чи здійснювала повернення кредитних коштів позивачу, якщо здійснювала, то в якому розмірі».
Як вбачається з матеріалів справи, за відповідачем станом на 20.01.2021 рахується заборгованість за кредитом у сумі 356 073,70 грн, яка складається з 253 891,92 грн - поточне тіло кредиту; 62 541,93 грн - прострочене тіло кредиту; 16 137,93 грн - нараховані відсотки; 23 501,92 грн - прострочені відсотки.
Водночас, суд зазначає, що відповідач доводів позивача про заборгованість не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів сплати заборгованості за кредитним договором не подав.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
Натомість позивачем доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог, в частині наявності підстав для стягнення заборгованості та тілом кредиту і його розміру.
Виходячи із наведеного, оскільки заборгованість за кредитом позичальником повернута не була, банк отримав право на задоволення своїх вимог кредитора шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту, яка згідно розрахунку заборгованості станом на 20.01.2021 складається з 253 891,92 грн за поточним тілом кредиту та 62 541,93 грн за протроченим тілом кредиту. Даний розмір заборгованості відповідачем не спростований, власного розрахунку ним не надано.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, наявні правові підстави для їх стягнення з відповідача.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, в обґрунтування вимог в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками - 16 137,93 грн та простроченими відсотками 23 501,92 грн АТ «КБ «ПриватБанк» зазначає, що суть договору приєднання, який було укладено сторонами, полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Однак, такі доводи позивача не приймаються судом, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт погодження сторонами всіх істотних умов договору.
Так, будь-яких заяв відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, діючих на момент видачі кредитних карток відповідачу, а також будь-яких Тарифів банку у цей період позивачем суду не надано, як не надано і доказів ознайомлення з ними відповідача.
За таких обставин суд не може з'ясувати зміст умов та тарифів надання банківських послуг за відповідними картками, вид та тип цих карток тощо.
При цьому, суд також приймає до уваги, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АК «КБ «ПриватБанк» від 21.02.2019 процентна ставка не зазначена. Також, у цій заяві відсутні умови договору щодо строку виконання зобов'язань з повернення кредиту, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Відсутність підпису відповідача на Умовах та Правилах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем.
Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 6-2320цс16.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що зазначено у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 у справі № 6-16цс15.
Враховуючи викладене, а також встановлені обставини про відсутність в матеріалах справи заяв відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в наступних редакціях і самих примірників Умов та Правил у нових редакціях, суд відхиляє доводи позивача про те, що підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг відповідач погодився з умовами та правилами надання банком послуг.
В редакції Умов та Правил надання банківських послуг, наявних в матеріалах справи, зазначені положення відсутні, а також не погоджені підстави і розмір нарахування штрафних санкцій, зокрема відсотків, які просить стягнути позивач.
Також, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, про те, що неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово змінювалися АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Крім того, суд бере до уваги правову позицію, викладену, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 161/5267/20 (провадження № 61-14015св20), за змістом якої:
«У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів містив умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами відповідно до вимог статті 625 ЦК України та неустойки у зазначеному банком розмірі.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (12 березня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (квітень 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами та визначеної відповідальності позичальника за порушення виконання взятих на себе зобов'язань, наданий банком витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Пред'являючи вимогу про стягнення 9 689, 88 грн заборгованості за процентами, нарахованим на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України, позивач порядок їх нарахування (починаючи із 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта) та розмір (86, 4 % для картки «Універсальна», 84 % для картки «Універсальна голд») обґрунтував посиланням на положення пункту 2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в редакції від 01 березня 2019 року, які за висновками судів не можна вважати складовою кредитного договору, укладеного між сторонами.
З огляду на відсутність в анкеті-заяві строку кредитування (строку повернення ОСОБА_1 кредиту) та ненадання суду доказів пред'явлення Банком в порядку статті 530 ЦК України відповідної вимоги щодо виконання позичальником обов'язку із повернення кредиту до подання цього позову, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за визначений банком у позові період».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 16 137,93 грн та простроченими відсотками у розмірі 23 501,92 грн - задоволенню не підлягають.
При цьому, вимог про стягнення процентів за користування коштами з підстав та у розмірі встановленому ст. 1048 ЦК України (на рівні облікової ставки Національного банку України) позивач не заявляв.
Щодо судового збору
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 746,50 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви (88,9 % від 5 341,11 грн).
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позов акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570; адреса: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) 253 891,92 грн (двісті п'ятдесят три тисячі вісімсот дев'яносто одну гривню дев'яносто дві копійки) - заборгованості за поточним тілом кредиту та 62 541,93 грн (шістдесят дві тисячі п'ятсот сорок одну гривню дев'яносто три копійки) - заборгованості за простроченим тілом кредиту за договором про надання банківських послуг від 21.02.2019.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ: 14360570; адреса: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) 4 746,50 грн (чотири тисячі сімсот сорок шість гривень п'ятдесят копійок) судового збору сплаченого за подання позовної заяви.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич