Ухвала
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 293/1886/19
провадження № 61-5664ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 рокуу складі судді Бруховського Є. Б. та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С., у справі за позовом ОСОБА_3 до Черняхівської селищної ради Черняхівського району Житомирської області про визнання права власності на майно за набувальною давністю,
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Черняхівської селищної ради Черняхівського району Житомирської області (далі - Черняхівська селищна рада) про визнання права власності на майно за набувальною давністю.
Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що він є рідним сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_5 , який був його дідом та, відповідно, батьком ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його баба ОСОБА_6 (дружина діда) померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За життя ОСОБА_5 на праві власності належало 4/9 ідеальної частини будинку АДРЕСА_1 .
Власником 5/9 ідеальної частини цього будинку значиться ОСОБА_7 , яка померла у 2009 році, спадкоємці після її смерті відсутні.
Після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_6 фактично прийняла спадщину та більше десяти років добросовісно, відкрито та безперервно володіла майном діда, а саме 4/9 ідеальної частини будинку АДРЕСА_1 . Також після смерті
ОСОБА_7 , ОСОБА_6 добросовісно володіла майном останньої, а саме 5/9 ідеальної частини вказаного будинку. Після смерті ОСОБА_6 прийняв спадщину його батько ОСОБА_4 , який добросовісно володів спірним будинком.
Вказував на те, що він як спадкоємець першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_4 , також добросовісно заволодів майном - житловим будинком АДРЕСА_1 та продовжує відкрито, безперервно володіти вказаним будинком та, відповідно, має право до часу свого володіння приєднати увесь час, протягом якого цим майном володів його батько.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_3 , посилаючись на положення статей 344, 1261 ЦК України, просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 добросовісно заволодів чужим майном, продовжує відкрито, безперервно користуватися житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , яким понад 10 років за життя добросовісно, відкрито, безперервно володів спадкодавець ОСОБА_4 , а тому на підставі статті 344 ЦК України дійшов висновку про визнання за позивачем права власності за набувальною давністю, оскільки незаконність набуття права власності не випливає із закону та прямо не встановлена судом.
ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 року, в якій просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Зазначила, що суд першої інстанції всупереч нормам статті 344 ЦК України не встановив та не дослідив, чи дійсно позивач добросовісно заволодів чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном житловим будинком протягом десяти років, доказів на підтвердження того, що батько позивача, який помер у 2018 році, як спадкодавець володів спірним житловим будинком, матеріали справи не містять. Вона з 1993 року зареєстрована у вказаному житловому будинку, а з 2007 року за цією ж адресою зареєстровані її неповнолітні доньки. Вони постійно проживали у цьому житловому приміщенні, яке у подальшому стало непридатним для проживання. Не маючи коштів на ремонт будинку, вона змушена була тимчасово проживати за іншою адресою, проте постійно здійснювала нагляд за цим нерухомим майном, є його одноосібним господарем, обробляє присадибну земельну ділянку. Після смерті ОСОБА_5 та
ОСОБА_4 ніхто у спірному житловому будинку не проживав, а висновок суду про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на це майно є безпідставним.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі ОСОБА_1 , яка разом з двома дітьми зареєстрована у спірному будинку, а також протягом тривалого часу була страхувальником спірного будинку, а тому суд оскаржуваним рішенням вирішив питання про права та інтереси ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі.
У травні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Житомирського апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 року жодним чином не вирішувалися та не зачіпалися права ОСОБА_1 . Питання реєстрації місця проживання чи будь-яких похідних або споріднених прав не порушувалося.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 01 грудня 2021 року касаційну скаргу
ОСОБА_3 задоволено, постанову Житомирського апеляційного суду від
28 квітня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова мотивована тим, що рішенням суду першої інстанції вирішувався спір між ОСОБА_3 та Черняхівською селищною радою про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок, права та обов'язки ОСОБА_1 не були предметом спору та не вирішувались судом при розгляді цієї справи, рішення суду не містить висновків про права та обов'язки ОСОБА_1 , також у резолютивній частині не зазначено про її права та обов'язки.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 закрито.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що питання щодо прав та обов'язків ОСОБА_1 не було предметом судового розгляду у цій справі, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не містить висновків про її права та обов'язки. Не зазначено про права та обов'язки заявниці й у резолютивній частині рішення, а тому відсутні підстави вважати, що оскарженими рішеннями порушуються права та інтереси ОСОБА_1
20 червня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року, просить скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Також вказує, що судові рішення стосуються її прав, інтересів та обов'язків, адже вона понад 30 років є добросовісним володільцем житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 року слід відмовити з таких мотивів.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Тлумачення частини другої статті 17, пункт 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України свідчить, що касаційному оскарженню підлягають рішення, ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Матеріали касаційної скарги та відомості Єдиного державного реєстру судових рішень свідчать, що рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 року в апеляційному порядку по суті не переглядалось, а отже не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції слід відмовити з таких мотивів.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) вказано, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 619/134/17 (провадження № 61-46029св18) зазначено, що «право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 липня 2017 року не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_3, яка не є стороною спірного договору та учасником спірних правовідносин».
Апеляційний суд встановив, що рішенням Черняхівського районного суду від 28 грудня 2020 року розглядався спір між позивачем та органом місцевого самоврядування право визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю й не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 .
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня
1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Черняхівської селищної ради Черняхівського району Житомирської області про визнання права власності на майно за набувальною давністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат