29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 465/6396/20
провадження № 61-5749ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2022 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
У жовтні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з зазначеним позовом.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 10 лютого 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
19 січня 2022 року АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 лютого 2021 року.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 31 січня 2022 року у задоволенні клопотання АТ КБ «Приватбанк» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 лютого 2021 року відмовлено. Апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 лютого 2021 року залишено без руху для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
На виконання вимог ухвали АТ КБ «Приватбанк» подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження в якій вказують, що в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання судового рішення від 10 лютого 2021 року та про особу, яка його отримала, відсутнє. Вказували, що копія повного тексту оскаржуваного судового рішення отримана представником банку 24 грудня 2021 року, відтак, строк на апеляційне оскарження рішення починає збігати 24 грудня 2021 року і закінчується 23 січня 2022 року.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2022 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 лютого 2021 року відмовлено.
У червні 2022 року АТ КБ «Приватбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявник просить оскаржуване судове рішення скасувати й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
За змістом касаційної скарги її обґрунтування полягає у тому, що суд апеляційної інстанції своїм рішенням унеможливив реалізацію заявником наданих процесуальних прав на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Предметом оскарження у цій справі, як вбачається зі змісту касаційної скарги, є судове рішення апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти підстави для поновлення строків для оскарження, які мають виправдовувати втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Апеляційним судом установлено, що повний текст судового рішення першої інстанції проголошено та складено 10 лютого 2021 року.
Отже апеляційна скарга мала бути подана, відповідно, до 12 березня 2021 року. Оскільки, скарга була подана 19 січня 2022 року, тобто майже через один рік з дня проголошення та складення повного тексту судового рішення, судом апеляційної інстанції правильно визначено, що така подана зі значним пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження.
Крім того судом апеляційної інстанції установлено, що дійсно у матеріалах цивільної справи відсутні дані про отримання апелянтом оскаржуваного рішення у межах процесуального строку на апеляційне оскарження. Однак, подаючи у вересні 2020 року до суду позовну заяву, позивач більше одного року не цікавився її розглядом, хоча мав таку можливість, зокрема, довідатися про постановлене у справі рішення у суді першої інстанції (шляхом ознайомлення з матеріалами справи, надіслання заяв, запитів, тощо) та з Єдиного державного реєстру судових рішень, на якому, згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України, відтак у суду апеляційної інстанції обґрунтовані підстави вважати, що АТ КБ «Приватбанк» недобросовісно здійснювало свої процесуальні обов'язки.
Отже правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що АТ КБ «Приватбанк» було обізнано про існування справи у суді, проте не скористалося своїми процесуальними правами на подання апеляційної скарги у строк, визначений чинним законодавством, хоча мало об'єктивну на це можливість.
Крім того, як було встановлено апеляційним судом, що АТ КБ «Приватбанк» не доведено наявність у заявника об'єктивних непереборних обставин, які б могли бути визнані судом як поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин. Так, заявником не надано будь-яких належних доказів про те, чому вони були позбавлені можливості звернутися до суду першої інстанції за отриманням рішення в межах строку на апеляційне оскарження, або хоча б у розумний строк, враховуючи, що такі були обізнані про розгляд справи в суді, оскільки є позивачами у цій справі.
Отже, указане свідчить про правильний висновок суду апеляційної інстанції, що АТ КБ «Приватбанк» не виявило належної зацікавленості у розгляді цієї справи, ураховуючи те, що апелянтом не наведено переконливих доводів, які б указували на поважність причин пропуску такого значного строку на апеляційне оскарження та не подано необхідних доказів на підтвердження обґрунтованості доводів клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, таке є необґрунтованим та його слід відхилити.
Відтак, зазначені обставини свідчать про відсутність у АТ КБ «Приватбанк» дійсного наміру на оскарження рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим спростовують його доводи щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, зокрема, у зв'язку з неотриманням копії судового рішення.
Оскільки, заявник не навів обґрунтованих причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження, належними та допустимим доказами пропуск процесуального строку не підтвердив, тому судом апеляційної інстанції правильно відмовлено у відкритті провадження у справі.
Такі дії не свідчать про готовність заявника брати участь у справі на всіх етапах розгляду та сприяти своєчасному розгляду цієї справи.
Відтак, ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом й не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.
ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.
Керуючись частиною четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 травня 2022 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара