Справа № 127/3522/22
Провадження № 2/127/499/22
29 червня 2022 рокумісто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошина С.В.,
за участі секретаря судового засідання Волхової М.А.,
представника позивача ОСОБА_1 , - адвоката Вишаровської В.К.,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ткачук В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення колишнього власника та зняття його з реєстрації місця проживання,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення колишнього власника ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 та зняття його з реєстрації місця проживання за вказаною адресою без надання іншого житлового приміщення. Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що вона на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів від 09.08.2021, видного приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1867, являється власником однокімнатної квартири АДРЕСА_2 . Її право на вказану квартиру 09.08.2021 належним чином зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Разом з тим, попри те, що прилюдні торги з реалізації вказаної квартири відбулись в вересні 2020, а в серпні 2021 вона зареєструвала своє право власності на вказану квартиру, колишній власник чинить позивачу перешкоди у володінні та користуванні майном - він і надалі не бажає звільнити квартиру кв. АДРЕСА_1 . На неодноразові вимоги позивача добровільно звільнити житло відповідач не реагує. Попри те, що відповідач пообіцяв звільнити спірну квартиру до 07.02.2022, своє зобов'язання не виконав, квартиру не звільнив, з реєстрації за вказаною адресою не знявся, що й обумовило звернення позивача до суду з цим позовом. Посилаючись як на підставу своїх вимог на норми ст. 47 Конституції України, ст.ст. 319, 383, 391, ЦК України, ст. 150 ЖК УРСР позивач просила позов задоволити та усунути їй перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення колишнього власника ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 та зняти його з реєстрації місця проживання за вказаною адресою без надання іншого житлового приміщення.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.04.2022 року було прийнято заяву до розгляду у загальному позовному провадженні. Встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Направлено судову кореспонденцію за адресою реєстрації відповідача, згідно відомостей, що містяться в довідці Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради - АДРЕСА_3 (а.с. 41, 42).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.05.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті. (а.с. 57)
27.06.2022 на адресу суду від представника відповідача - адвоката Мишковської Т.М. надійшов відзив на позовну заяву. Доводи відзиву зводяться до наступного. Представник відповідача вказує на те, що виселення відповідача може бути проведено виключно з дотриманням вимог ст. 109 ЖК України, тобто з наданням іншого житлового приміщення. Послалась з цього приводу на практику Верховного Суду та положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року та Протоколів до неї. Послалась також на те, що в процедурі реалізації майна з електронних торгів державним виконавцем мало бути повідомлено позивача про обтяження вказаного майна реєстрацією у ньому відповідача, та про те, що це є єдина житлова нерухомість, яка належить відповідачу на праві власності. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі ст. 109 ЖК України та ст. 40 Закону України «Про іпотеку» було передбачуваним. З огляду на викладене в задоволенні позову просила відмовити.
Інших заяв по суті спору матеріали справи не містять.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вишаровська В.К. позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві, та просила їх задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ткачук В.В. в задоволенні позову просила відмовити з підстав, що наведено у відзиві на позовну заяву.
Вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв'язку, суд доходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, ст. 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом, на підставі поданих сторонами доказів, установлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 є власником квартири, загальною площею 37,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.08.2021 (а.с.7).
Право власності ОСОБА_1 виникло та зареєстровано на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів від 09.08.2021, яке видане відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», та на підставі акту про проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна, що було власністю ОСОБА_2 , затвердженого 22 вересня 2020 року начальником Вінницького відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Шуляком В.О. (а.с. 6).
Цим свідоцтвом посвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з однокімнатної квартири загальною площею 37,6 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_3 , вартістю 432500 грн., що раніше належало ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Виконкомом Вінницької міської ради 29.01.1998, згідно з рішенням, від 29.01.1998 за № 53 і зареєстровано в КП «ВООБТІ» 09.05.1998 в реєстровій книзі № 364 за реєстром № 630/33293.
Відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 01.04.2022 № 16149 колишній власник квартири відповідач ОСОБА_2 , відносно якого позивач просить ухвалити рішення про виселення та зняття з реєстрації за адресою місце розташування спірної квартири, зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 з 12.09.1990 по теперішній час, тобто станом на 01.04.2022. (а.с. 41).
Позивач, набувши право власності на спірну квартиру, також здійснила реєстрацію місця свого проживання за адресою місця її розташування - АДРЕСА_3 , попри те, що фактично проживає в АДРЕСА_4 (а.с. 1, 23).
31.01.2022 об 11 год. 46 хв. позивачем по справі здійснено дзвінок до служби 102, де повідомила, що на торгах купила квартиру, але в даній квартирі проживають люди, просила приїзду поліції. При приїзді слідчо - оперативної групи на місце події було відібрано зустрічну заяву та пояснення. Особа претензій ні до кого не мала. (а.с. 27).
Цього ж 31.01.2022 відповідачем у справі ОСОБА_2 написано розписку, в якій зазначив: «прож. АДРЕСА_3 . Зобов'язують на протязі тижня звільнити квартиру за адресою АДРЕСА_3 , тобто до 07.02.2022 включно» (а.с. 24).
В провадженні суду перебувала цивільна справа позовом ОСОБА_2 до ДП «Сетам», Центрального відділу ДВС Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: АТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_2 про визнання електронних торгів (за результатами яких позивач набула право власності на спірну квартиру) недійсними.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 12.07.2021 у справі № 127/19638/20, яка залишена в силі Постановою Верховного Суду від 17.11.2021, апеляційні скарги АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.03.2021 скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ДП «Сетам», Центрального відділу ДВС Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: АТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_2 про визнання електронних торгів недійсними, вирішено відмовити (а.с. 8 - 20).
Як регламентовано ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено Вінницьким апеляційним судом у Постанові від 12.07.2021 під час розгляду наведеної вище цивільної справи № 127/19638/20: «вся судова кореспонденція направлялась позивачу за вказаною ним в позові адресою - в АДРЕСА_3 , однак із рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення видно, що адресат відсутній за вказаною адресою, тобто зазначені обставини не свідчать про небажання ОСОБА_2 отримати судову кореспонденцію, а навпаки підтверджують, що за вказаною адресою він не проживає.
Крім того, в матеріалах справи наявний акт державного виконавця від 18.09.2019, складений при виході виконавця за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно даного акту, ОСОБА_2 у вказаній квартирі не проживає. Дані обставини встановлені зі слів ОСОБА_3 , яка винаймає дану квартиру та ОСОБА_4 , що мешкає в квартирі АДРЕСА_5 вказаного будинку.
Вказані обставини та докази спростовують твердження позивача про те, що квартира АДРЕСА_1 використовується ним як місце постійного його проживання.
Факт реєстрації позивача у квартирі АДРЕСА_1 , не є беззаперечним доказом того, що спірне житлове приміщення використовується ним як місце постійного проживання, при цьому будь-яких інших належних і допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини позивачем не надано.»
Суд акцентує, що під час розгляду справи, яка на даний час перебуває в провадженні суду, судом встановлено аналогічні обставини, зокрема відповідач ОСОБА_2 та його представники до 09.06.2022 в судові засідання не з'являлись, попри те, що вся судова кореспонденція направлялась відповідачу за зареєстрованим місцем його проживання (місце розташування спірної квартири) - АДРЕСА_3 . Судова кореспонденція про виклик відповідача на 12 год. 00 хв. 27.04.2022 - повернулась до суду з відміткою на довідці Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою»; на 12 год. 00 хв. 24.05.2022 - судова кореспонденція повернулась до суду з відміткою на довідці Укрпошти «за закінченням терміну зберігання»; на 11 год. 00 хв. 09.06.2022 - судова кореспонденція повернулась до суду з відміткою на довідці Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Представник відповідача ОСОБА_5 на запитання суду повідомила, що вона не володіє інформацією щодо фактичного місця проживання відповідача ОСОБА_2 , а тому підтвердити або спростувати факт проживання відповідача у вказаній квартири вона не може.
Таким чином як під час розгляду справи № 127/19638/20 так і під час розгляду цієї справи суду не представлено доказів обставин постійного, тимчасового або переважного проживання відповідача у спірній квартирі. Сторонами по справі суду не представлено доказів зміни, констатованих Вінницьким апеляційним судом у Постанові від 12.07.2021 обставин щодо не проживання відповідача за адресою місце розташування спірної квартири.
Окрім зазначеного, наведеною Постановою Вінницького апеляційного суду також встановлено, що за умовами кредитного договору, кредитні кошти ОСОБА_2 надавалися не на придбання квартири АДРЕСА_1 , яка була передана позивачем в іпотеку АТ «Райффайзен Банк Аваль» для забезпечена виконання зобов'язань за кредитним договором №012/03-11/370 від 24.05.2007, і у вказаній квартирі ОСОБА_2 не проживає, а фактично постійно проживає за іншою адресою, саме тому колегія суддів прийшла до висновку, що квартира АДРЕСА_1 не є майном, яке підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що в своїй сукупності і стало підставою для відмови ОСОБА_2 у задоволенні його позову.
Представлена суду, у справі яка на даний час перебуває в провадженні суду, копія розписки ОСОБА_2 від 31.01.2022 про зобов'язання на протязі тижня звільнити спірну квартиру до 07.02.2022 не свідчить про обставину його проживання у спірній квартирі, чи використання цієї квартири за встановлених судом вище обставин, як місця постійного або тимчасового проживання. Вона не є належним доказом такої обставини, оскільки судом не встановлено, кому, коли, за яких обставин, у зв'язку з чим та з якою метою була написана вказана розписка. Вона не має жодних офіційних реквізитів та не має жодного доказового значення. Обставина проживання відповідача у спірній квартирі належним чином та жодним доказом (документом), який долучений позивачем до матеріалів справи не підтверджується. Застосовані у наведеній розписці скорочення та формулювання як то: «прож.», «зобов'язуюсь звільнити» допускають неоднозначні тлумачення, наприклад «прож.» - проживав, чи проживаю у спірній квартирі; а «зобов'язуюсь звільнити» також можуть означати: звільнити від майна (свого або третіх осіб), або від квартирантів, які там проживали, згідно встановлених рішенням Вінницького апеляційного суду обставин, або виселитись.
З викладеного суд констатує, що виконаний у розписці текст не дає можливості прийти до висновків щодо обставин проживання відповідача у спірній квартирі, а тому цей юридичний факт є перед судом недоведеним.
Разом з тим, для задоволення позовних вимог позивача з поставленим на розгляд суду предметом (негаторний позов), а саме щодо усунення позивачу перешкод шляхом виселення відповідача зі спірної квартири, встановлення обставин проживання відповідача у спірній квартирі, для застосування судом обраного позивачем способу захисту порушеного права, як власника спірного майна (ст. 391 ЦК України), є обов'язковим.
Не підтвердження вказаної обставини належними доказами породжує у суду об'єктивний та не спростований сумнів щодо вірності обраного позивачем способу захисту свого права.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №643/18788/15-ц (№ 14-93цс19) зроблено висновок, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення; як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Велика Палата Верховного Суду вважає, що статтю 109 ЖК УРСР викладено в саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верств населення, які в силу об'єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом. Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Державний виконавець зобов'язаний був надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на електронних торгах. Зокрема, зазначити, що в ній зареєстрований та проживає власник, який передав майно в іпотеку, разом з членами його сім'ї. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження пов'язані з його придбанням. Неповне інформування учасників електронних торгів про обтяження майна, яке реалізується, є підставою для відшкодування збитків, що свідчить про наявність альтернативних способів захисту прав нового власника. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 29115сво18) зазначила, що тлумачення частини другої статті 109 ЖК Української РСР з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України свідчить, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти.
Враховуючи те, що спірна квартира АДРЕСА_1 , була придбана не за рахунок кредитних коштів, що встановлено Вінницьким апеляційним судом у Постанові від 12.07.2021 під час розгляду цивільної справи № 127/19638/20, то виселення без надання іншого житлового приміщення у даному випадку є неможливим.
Доказів, щодо наявності у відповідача іншої житлової нерухомості, де він міг би проживати сторонами по справі суду не представлено, а тому суд не може констатувати таку обставину.
Разом з тим, позивач ОСОБА_1 , як новий власник вказаної квартири, має право на захист свого права у альтернативний спосіб, оскільки неповне інформування учасників електронних торгів про обтяження майна, яке реалізується, є підставою для відшкодування збитків.
Окрім наведеного, при прийнятті вказаного рішення, суд також виходить з наступного.
У ч.1 ст.383 ЦК України визначено, зокрема, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
У ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається п. 1 ст. 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Суд також повторює, що ст. 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів ст. 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Отже, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п.2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів ст. 8 Конвенції.
Разом із тим у спірних правовідносинах права позивачки, як власниці квартири, захищені і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде дотримано.
Право власності на спірну квартиру ОСОБА_1 набула на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів від 09.08.2021, яке видане відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», та на підставі акту про проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна, що було власністю ОСОБА_2 , затвердженого 22.09.2020 начальником Вінницького відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Шуляком В.О. При цьому купуючи наведену квартиру позивач ОСОБА_1 мала (могла) отримати інформацію про обтяження майна, яке реалізовувалось на електронних торгах, зокрема щодо зареєстрованих та проживаючих в ній осіб та мала (могла) оцінити ризики та обмеження пов'язані з придбанням спірної квартири.
Відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі зареєстрований з 12.09.1990 року, тобто майже 32 роки, а тому вирішити питання його виселення з огляду на необхідність дотримання пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції без надання іншого житлового приміщення, неможливо.
Таким чином в задоволенні позовної вимоги позивача про виселення відповідача слід відмовити.
З огляду на те, що позовні вимоги про зняття відповідача з реєстрації за адресою місце розташування спірної квартири є похідними від первісних позовних вимог про виселення, з наведенням позивачем саме такого правового обґрунтування цієї позовної вимоги, в задоволенні цієї позовної вимоги також слід відмовити.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України. Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, судові витрати слід залишити за позивачем.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 13, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, на підставі ст. 109 ЖК України, Закону України «Про іпотеку», суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення колишнього власника та зняття його з реєстрації місця проживання, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ;
Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, АДРЕСА_3 .
Повне рішення суду складене 01.07.2022 року.
Суддя: