Іменем України
30 червня 2022 року м. Кропивницький
справа № 390/1396/20
провадження № 22-ц/4809/35/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області (суддя Терещенко Д. В.) від 26 березня 2021 року
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «А-Банку») пред'явив позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що ОСОБА_1 12 червня 2018 року підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» з метою укладення кредитного договору № б/н та отримання кредитної картки.
ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 46,80% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами, правилами та Тарифами складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача в заяві.
Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не виконував зобов'язання по договору, внаслідок чого станом на 27 вересня 2020 року у нього виникла заборгованість - 32058,19 грн, з яких: 12961,65 грн - заборгованість за кредитом, 19096,54 грн - заборгованість по відсоткам. яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, а також вирішити питання про судові витрати.
Короткий зміст рішення суду
Заочним рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 березня 2021 року позовні вимоги АТ «А-Банк» задоволено частково: ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором від 12 червня 2018 року № б/н в розмірі 12961,65 грн 65 коп. В іншій частині позову суд відмовив. Вирішив питання судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що стягненню підлягає лише «тіло» кредиту, та вказав, що банк не надав до суду належних, допустимих доказів щодо заявленої заборгованості позичальника за відсотками, тому в даній частині позовних вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду в частині залишених без задоволення вимог, АТ «А-Банк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитом, чим допустив грубе порушення норм матеріального права та умов кредитного договору. Зокрема, відмовивши у стягненні відсотків за користування кредитними коштами, не врахував характер укладеного між сторонами спору договору та не взяв до уваги зміст підписаного відповідачем паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка».
До апеляційної скарги АТ «А-Банк» додано новий доказ, а саме банківську виписку за період від 12 червня 2018 року по 23 квітня 2021 року.
Узагальнені доводи і заперечень інших учасників справи
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина третя статті 360 ЦПК України.
Рух справи в апеляційній інстанції
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 31 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Акцент-Банк» на заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 березня 2021 року.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року з урахуванням ціни позову у розмірі 32058 грн 19 коп, яка не досягає ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справу ЄУН 390/1396/20 призначено до розгляду в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Акцент-Банк» на заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 березня 2021 року зупинено в порядку п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України, оскільки справа у подібних правовідносинах передана на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду.
23 травня 2022 року Верховний Суд в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі ЄУН 393/126/20 прийняв рішення та надав відповідь на питання, чи є паспорт споживчого кредиту невід'ємною складовою частиною спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Акцент-Банк» на заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 березня 2021 року поновлено.
Суд першої інстанції встановив такі обставини
У відповідності до Банківської ліцензії № 16 від 30 жовтня 1992 року, ПАТ «Акцент-Банк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 1 та п 5-11 ч. 2 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а. с. 16).
Акціонерне товариство «Акцент-Банк» є правонаступником всіх прав та зобов'язань Публічного Акціонерного товариства «Акцент-Банк», відповідно до Статуту, який затверджений зборами учасників від 22 квітня 2019 року (а. с. 17-19).
12 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «А-Банк» з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правилами надання банківських послуг в ПАТ «А-Банк» у якій він вказав, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг, з цим договором він ознайомлений до його укладення і згоден з його умовами , а примірник договору згоден отримати самостійного з офіційного сайту www.a-bank.com.ua (а. с. 7).
Долучений позивачем до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ«А-Банк», а також роздруківка тарифів банку, які розміщені на сайті https://a-bank.com.ua/terms, відповідачем не підписані.
АТ «А-Банк», звертаючись в суд з позовом, надано до кредитного договору Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» (а. с. 7-8).
АТ «А-Банк» долучив до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором № SAMABWFC00001596681 від 12 червня 2018 року, де станом на 27 вересня 2020 року, у ОСОБА_1 зазначена заборгованість у розмірі 32058,19 грн, яка складається: 12961,65 грн - заборгованість за кредитом; 19096,54 грн - заборгованість по відсоткам (а. с. 6).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Між сторонами по справі виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
У цій справі рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача на користь банку відсотків за користування кредитом, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підляє здоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає в повному обсязі, виходячи з наступного.
Норми права, які застосовуються до правовідносин сторін
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів.
Згідно зі ст. 526, ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
За змістом ст. 599 ЦК України, виконання зобов'язання, проведеного належним чином, припиняє його.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст.і 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до норм ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Отже, до кредитних відносин підлягають застосуванню норми параграфа 1 «Позика» Глави 71 «Позика, Кредит. Банківський вклад» ЦК України.
Зокрема, застосовуваною ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
За приписами ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 Кодексу).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 Кодексу).
Відповідно до змісту ч. 3 ст. 1054 ЦК України до спірних правовідносин застосовуються також інші правові норми, які встановлюють особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року по справі ЄУН: 342/180/17 у якій між її сторонами склалися аналогічні правовідносини, Суд вказав на таке:
«Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову».
Щодо доводів апелянта по суті
Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суд першої інстанції правильно оцінив надані позивачем докази та дійшов обґрунтованого висновку, що у цьому конкретному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://a-bank.com.ua/terms), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (12 червя 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (22 жовтня 2020 року), тобто банк міг додати до позовної заяви витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з умов та правил надання банківських послуг в цьому банку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг в АТ «А-Банк», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» через їх мінливий характер не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що розмір відсотків було узгоджено з відповідачем у паспорті кредитування, який був доданий до позовної заяви, не заслуговує на увагу.
Закон України «Про споживче кредитування» набрав чинності 10 червня 2017 року.
Норми цього Закону передбачають наступне.
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Верховний Суд в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 травня 2022 року по справі № 393/126/20 зробив наступний правовий висновок: «… потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».
Отже, апеляційний судвважає, що підписаний відповідачем до укладення договору паспорт споживчого кредиту, з огляду на його правову природу (це не частина кредитного договору, а спосіб повідомлення позикодавця кредитором про наявні пропозиції кредитування), його зміст - не є підтвердженням досягнення між Банком та позичальником умов кредитування, в тому числі і щодо процентної ставки.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову щодо стягнення з відповідача процентів за користування коштами, які відповідачу надав банк, є правильним.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Про судові витрати
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, а саме судового збору, суд враховує положення ст. 141 ЦПК України та керується тим, що судовий збір покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу, яку подав позивач, залишено без задоволення, підстав для зміни розподілу судового збору, здійсненого в суді першої інстанції, а також для присудження позивачу компенсації судового збору, сплаченого ним за подання апеляційної скарги немає.
Про інші судові витрати сторони не заявляли, заяв про їх розподіл до суду не подали.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд
Залишити вимоги апеляційної скарги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» без задоволення, а заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 березня 2021 року без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді А. М. Головань
С. І. Мурашко