Іменем України
28 червня 2022 року м. Кропивницький
справа № 388/52/22
провадження № 22-ц/4809/715/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,
за участю секретаря судового засідання Завітневич О.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - виробничий підрозділ служби електропостачання «Долинська дистанція електропостачання» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 18 квітня 2022 року у складі судді Баранського Д.М.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: виробничий підрозділ служби електропостачання «Долинська дистанція електропостачання» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.
В обґрунтування позову з урахуванням уточненої позовної заяви зазначив, що працює електромонтером з експлуатації розподільних мереж 5 групи кваліфікації виробничого підрозділу «Долинська дистанція електропостачання» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
26.11.2021 начальник цеха повідомив його про те, що з 09.12.2021 його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати в разі ненадання сертифікату про вакцинацію від СОVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до профілактичного щеплення проти СОVID-19. Зазначений лист-ознайомлення позивач не підписав, так як був не згодний з ним.
Вказував, що 14.12.2021 йому було вручено наказ № 63/ОС від 14.12.2021 про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, виданий виконуючим обов'язки начальника Долинської дистанції електропостачання.
Позивач вважає, що даний наказ виданий з грубим порушенням трудового законодавства, оскільки він не порушував законодавства про працю, яке б стало підставою для відсторонення, так як це не передбачено жодним нормативно-правовим актом, а відсторонення від роботи здійснено відповідачем незаконно.
Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 63/ОС від 14 грудня 2021 року про відсторонення від роботи та допустити до роботи; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту відсторонення, а саме 15.12.2021 до дня ухвалення рішення у справі та скасування наказу про відсторонення та допуску до роботи, а також стягнути понесені ним судові витрати.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 18 квітня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов'язки начальника Долинської дистанції електропостачання від 14 грудня 2021 року № 63/ОС про відсторонення від роботи електромонтера з експлуатації розподільних мереж 5 групи кваліфікації району електропостачання ст. Долинська 3 групи (ЕЧС-7) ОСОБА_1 з 15 грудня 2021 року.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи в розмірі 34 221,11 грн, 3 121,20 грн понесених судових витрат, а всього 37 342,31 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду, АТ «Українська залізниця», інтереси якої представляють Рахнянська С.В. і ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Зокрема представники відповідача зазначали, що Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що професії, для яких є обов'язковим щеплення проти інших відповідних інфекційних хвороб може бути затверджено визначеним чинним законодавством органом (в даному випадку Міністерство охорони здоров'я України).
Наказом МОЗ України від 01.11.2021 № 2393 затверджено зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (затверджений наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153), доповнено зазначений перелік пунктами 4-6 та включено, зокрема, працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015 № 83.
Оскільки відповідач є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, то позивач в даному випадку є працівником, який відповідно до наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153 підлягає обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19.
Вказують, що під час розгляду справи відповідач наголошував, що Постанова КМУ від 09.12.2020 № 1236 не змінює встановлений п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» порядок відсторонення від роботи в даному випадку, а як окрема норма чинного законодавства додатково встановлює обов'язок підприємств, установ та організацій відсторонювати працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та не мають абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень. Проте судом першої інстанції не надано жодної оцінки доводам відповідача із зазначеного питання, не прийнято такі доводи до уваги та не зазначено, з яких підстав не застосовано зазначені норми права.
В оскаржуваному наказі чітко визначено норми чинного законодавства, яким керувався відповідач під час його видання, а також зазначено на підставі чого видано наказ.
Звертають уваги, що сертифікат вакцинації не несе лікарської або медичної таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт, а саме факт вакцинації. Інформації про COVID - сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID - сертифікат не є медичною таємницею.
Враховуючи встановлений державою на момент видання спірного наказу обов'язок відповідача щодо відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та передбачену ст. 44-3 КУпАП відповідальність відповідача, керуючись нормами чинного законодавства та існуючою судовою практикою та практикою ЄСПЛ, вважають, що наказ від 14.12.2021 № 63/ОС виданий з дотриманням норм чинного на момент видання наказу законодавства, а в діях відповідача відсутнє порушення прав позивача.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.
Суд першої інстанції встановив такі обставини
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює електромонтером з експлуатації розподільних мереж 5 групи кваліфікації району електропостачання ст. Долинська 3 групи (ЕЧС-7) виробничого підрозділу служби електропостачання «Долинська дистанція електропостачання» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Наказом виконуючого обов'язки начальника Долинської дистанції електропостачання від 14 грудня 2021 року № 63-ОС, ОСОБА_1 електромонтера з експлуатації розподільних мереж 5 групи кваліфікації району електропостачання ст. Долинська 3 групи (ЕЧС-7) відсторонено від роботи з 15 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення. Не допускати до роботи ОСОБА_1 електромонтера з експлуатації розподільних мереж 5 групи кваліфікації району електропостачання ст. Долинська 3 групи (ЕЧС-7) до видання наказу про допуск до роботи. Відстороненому працівникові після здійснення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2 або отримання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я, письмово повідомити керівництво виробничого підрозділу служби електропостачання «Долинська дистанція електропостачання» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» через безпосереднього керівника. Передбачено на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювати (а. с. 20).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Особи, що беруть участь у справі, які належним чином були повідомленими про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися.
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, з урахуванням необхідності для проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов'язковість щеплення від COVID-19, в тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, не надав суду жодних доказів про те, які заходи, спрямовані на проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема, і позивача, були ним здійсненні, поряд з іншим, і у взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров'я) та з органами державної санітарно-епідеміологічної служби.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я (стаття 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).
Відповідно до статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Згідно із пунктами б, г статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України (далі - МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року, МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
При цьому судом встановлено, що наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).
Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.
Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:
1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;
4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
В примітці до Переліку № 2153 зазначено, що обов'язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу 15 листопада 2021 року) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України діє карантин, продовживши дію карантину.
Пунктом 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Судом встановлено, що АТ «Українська залізниця» є одним із об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави в транспортній сфері.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення останній суду не надав.
Як зазначено в позові, 26.11.2021 ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність виконання відповідних вимог, а саме пред'явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров?я (а.с. 21).
Отже в нього було достатньо часу і можливостей для виконання відповідних вимог з тим, щоб бути допущеним до роботи.
14 грудня 2021 року був виданий наказ № 63-ОС, про відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 15 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення без збереження заробітної плати.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що його відсторонення від роботи суперечить Конституції України та порушує його право на працю з огляду на таке.
Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини й зареєструвало відповідний наказ.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.
Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, та є виправданим.
Отже, колегія суддів вважає, що в.о. начальника Долинської дистанції електропостачання, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх працівників, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, за загальним правилом такому працівникові заробітна плата не виплачується.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Водночас, відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Тому, в наказі про відсторонення мають бути зазначені підстави та строк такого відсторонення. Керівник має ознайомити з таким наказом працівника. Якщо працівник відмовляється ознайомитись з наказом та поставити свій підпис, про це складається акт. На період відсторонення за працівником зберігається робоче місце.
Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 висловив правову позицію про те, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Як свідчить зміст оспорюваного наказу у ньому зазначено і підстави відсторонення - акт від 10.12.2021 № 10 про ненадання ОСОБА_1 документу про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або довідки форми № 028-1/о, і строк відсторонення - до моменту усунення причин відсторонення.
Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції).
У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров'я її громадян.
Відтак, втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Зазначені вище норми не враховано судом першої інстанцій під час вирішення спору, а відтак рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №63-ОС від 14.12.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » задоволенню не підлягають, а виходячи з цього, задоволенню не підлягають і вимоги про стягнення заробітної плати за час відсторонення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
При поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апелянтом - АТ «Українська залізниця» сплачено судовий збір в сумі 4681,80 грн.
Оскільки, відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач, якому відмовлено у задоволенні позову, звільнений від сплати судового збору, відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України його слід компенсувати АТ «Українська залізниця» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст.376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 18 квітня 2022 року в частині задоволених позовних вимог скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи відмовити.
Сплачений Акціонерним товариством «Українська залізниця» судовий збір в розмірі 4681,80 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.
Головуючий суддя А.М. Головань
Судді О.Л. Карпенко
С.І. Мурашко