Справа 206/1033/22
Провадження 2/206/554/22
23 червня 2022 року Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Ільїній І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
07 квітня 2022 року до суду надійшов вказаний позов, який обґрунтовано тим, що 17 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено два договори-розписки, згідно яких продавець продає в довгострокове розстрочення дві приватизовані земельні ділянки, кожна площею по 0,06 га, зі спорудами (будинок 570 кв.м., гараж 70 кв.м., огорожа по периметру) з загальною виїзною групою (металеві ворота з алеєю). В порушення вимог цивільного законодавства підписані сторонами договори нотаріально посвідчені не були, однак на їх виконання покупцем були сплачені грошові кошти. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року у справі № 201/10611/19, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2022 року, застосовано наслідки недійсності правочину та стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені грошові кошти у розмірі 3 100 475,00 гривень. Правовідносини, які склалися між сторонами з приводу стягнення безпідставно отриманих коштів, за своєю правовою природою є грошовим зобов'язанням, на яке поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності. Позивач, з урахуванням зменшених позовних вимог, просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 736 773,65 гривень, з яких 523 732,79 гривень - інфляційне збільшення, 213 040,86 гривень - 3 % річних.
27 квітня 2022 року ухвалою суду було відкрито провадженні та призначено справу до розгляду в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження.
31 травня 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
23 червня 2022 року представник позивача ОСОБА_3 надав заяву про стягнення заявленої суми без врахування лютого та березня 2022 року, зменшивши позовні вимоги.
В судове засідання позивач та його представник не з'явились, 23 червня 2022 року представник позивача ОСОБА_3 надав заяву про розгляду справи за його відсутності.
Відповідач повідомлений належним чином про час та місце судового засідання до суду не з'явився, 16 травня 2022 року надав заяву про розгляд справи без його участі.
У вказаній заяві відповідач ОСОБА_2 просив врахувати, що особа не має право на стягнення інфляційних втрат з боржника, якщо основне зобов'язання було у іноземній валюті, а також те, що 17 березня 2022 року набрав чинності Закон України № 2120-ІХ, в якому встановлено, що у разі прострочення позичальником виконання свого зобов'язання за кредитним договором у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення/скасування, такий позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , застосовано наслідки недійсності правочину та стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені грошові кошти у розмірі 3 100 475,00 гривень. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 14-15).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року залишено без змін (а. с. 16-28).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Дана правова позиція була висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду № 758/1303/15-ц від 11 квітня 2018 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для виконання всіма судами України.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі № 686/21962/15-ц від 16 травня 2018 року звернула увагу на те, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); Постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного за недійсним правочином.
Згідно з ч. 3 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 ЦК України).
КЦС ВС в своїй постанові по справі № 570/2309/15-ц (провадження № 61-9226св19) від 02 лютого 2021 року дійшов висновку про те, що аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дав належної оцінки тій обставині, що кредит надавався у швейцарських франках, а положення статті 625 ЦК України може бути застосоване кредитором до боржника виключно в разі, якщо валютою виконання зобов'язання є гривня, є неспроможними, так як правовідносини між сторонами виникли внаслідок невиконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 грудня 2010 року про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 168 105,75 грн., тобто відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання, визначеного у гривні, а тому підстав для відмови у стягненні інфляційних втрат немає.
Таким чином, суд критично ставиться до доводів відповідача ОСОБА_2 про неможливість стягнення інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України, через те, що основне зобов'язання було у іноземній валюті, зокрема у доларах США, оскільки правовідносини між сторонами виникли внаслідок невиконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 100 475,00 гривень, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2022 року.
При цьому суд також враховує, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, яке передували пред'явленню такого позову.
Викладене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
На підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року внесено зміни, зокрема, до прикінцевих та перехідних положень ЦК України, доповнено п. 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відтак, доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що він на підставі вказаного положення звільнений від відповідальності визначеної ст. 625 ЦК України є неспроможними, оскільки наведені положення стосуються виключно позичальників, які прострочили грошове зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем, в той час, як зобов'язання останнього виникло внаслідок невиконання судового рішення про стягнення коштів.
Відповідач допустив невиконання грошового зобов'язання зі сплати коштів на користь позивача за рішенням суду у зв'язку із чим в останнього виникло право отримати, окрім суми боргу, також індекс інфляції за весь час прострочення, та три проценти річних від простроченої суми.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційну суму та 3 % річних за вказаний період.
Також, згідно вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору, з урахуванням зменшених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) 736 773,65 гривень, з яких 523 732,79 гривень - інфляційне збільшення, 213 040,86 гривень - 3% річних, а також стягнути сплачений судовий збір у розмірі 7 367,73 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук