16 червня 2022 року
м. Київ
Справа № 904/5847/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
за участю представника:
Офісу генерального прокурора: Косенко Д. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2021
у складі колегії суддів: Чус О. В. (головуючого), Кощеєва І. М., Подобєд І. М.
та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2021
у складі судді Мілєва І. В.
у справі за позовом Василівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня" Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАДМ-Б"
про визнання недійсним пункту 5.2 договору поставки № 49 від 17.04.2020 та стягнення 6 735,69 грн
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. Василівська окружна прокуратура Запорізької області в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня Дніпроруднененської міської ради Василівського району Запорізької області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТМ-Фарм" (далі - ТОВ ?СТМ-Фарм?), в якій просила суд:
- визнати недійсним пункт 5.2 договору поставки від 17.04.2020 № 49, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня" Дніпроруднененської міської ради Василівського району Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю "БАДМ-Б" (далі - ТОВ ?БАДМ-Б?) в частині включення до ціни ставки податку на додану вартість (далі - ПДВ), що складає 6 735,69 грн;
- стягнути з ТОВ ?СТМ-Фарм? на користь Комунального некомерційного підприємства "Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня" Дніпроруднененської міської ради Василівського району Запорізької області кошти у розмірі 6 735,69 грн, сплачені за договором від 17.04.2020 № 49, як набуті без достатньої правової підстави.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що закуплений товар підпадає під перелік, затверджений постановами Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 та № 225, відтак відповідно до вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-IX та пункту 71 підрозділу 2 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - ПК України), він мав придбаватись без включення до вартості товару ПДВ та відповідна умова не мала бути зазначена у договорі від 17.04.2020.
3. Ухвалою від 18.08.2021 у задоволенні клопотання ТОВ "СТМ-Фарм" про заміну неналежного відповідача відмовлено; у задоволенні клопотання Василівської окружної прокуратури Запорізької області про залучення співвідповідача у справі відмовлено; клопотання Комунального некомерційного підприємства Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня Дніпроруднененської міської ради Василівського району Запорізької області про заміну неналежного відповідача задоволено; замінено відповідача ТОВ "СТМ-Фарм" належним відповідачем - ТОВ ?БАДМ-Б?.
4. Нормативним обґрунтуванням заявлених вимог щодо визнання недійсним пункту 5.2 договору поставки в частині включення до його ціни ПДВ визначено статті 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а вимог щодо стягнення коштів у розмірі 6 735,69 грн - приписи пункту 71 підрозділу 2 Розділу XX "Перехідні положення" ПК України, статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-IX, статті 1212, 1213 ЦК України.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
5. 17.04.2020 між Комунальним некомерційним підприємством "Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня" Дніпроруднененської міської ради Василівського району Запорізької області (покупець) та ТОВ ?БАДМ-Б? (постачальник) було укладено договір поставки № 49 (далі - договір).
6. Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець - зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Найменування товару: лікарські засоби для надання медичної допомоги пацієнтам, хворим на Covid-19, а саме азитромицин (azithromycin), магния сульфат (magnesium sulfate), метронидазол (metronidazole), ондансетрон (ondansetron), рінгера лактат (ringer lactate), меропенем (meropenem) (пункту 1.2. договору).
7. Згідно з пунктом 5.2 ціна цього договору становить 102 959,92 грн, в тому числі ПДВ 6 735,69 грн, але в будь-якому випадку визначається сумою всіх накладних за цим договором. ПДВ нараховується згідно діючого законодавства України (пункт 5.3 договору).
8. Пунктом 14.1 договору передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2020.
9. Сторонами підписано додаток № 1 "Специфікацію" до договору, в якій дійшли згоди про поставку товару:
- азитромицин (azithromycin) у кількості 464 упаковок на суму 47 225,92 грн з ПДВ;
- магния сульфат (magnesium sulfate) у кількості 30 упаковок на суму 753,00 грн з ПДВ;
- метронидазол (metronidazole) у кількості 354 упаковок на суму 4 609,08 грн з ПДВ;
- ондансетрон (ondansetron) у кількості 300 упаковок на суму 8976,00 грн з ПДВ;
- рінгера лактат (ringer lactate) у кількості 402 флаконів на суму 5 913,42 грн з ПДВ;
- меропенем (meropenem) у кількості 9 упаковок на суму 35 482,50 грн з ПДВ.
10. Всього товар підлягає поставці на загальну суму 102 959,92 грн, в тому числі ПДВ 6 735,00 грн.
11. На виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 102 956,98 грн без ПДВ, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками видатковими накладними:
- від 22.04.2020 № Z70273727-1 про поставку товару на суму 57 673,30 грн без ПДВ;
- від 22.04.2020 № Z70273727S1-1 про поставку товару на суму 34 243,20 грн без ПДВ;
- від 06.05.2020 № Z70524531-1 про поставку товару на суму 11 040,48 грн без ПДВ.
12. Відповідно до платіжних доручень:
- від 23.04.2020 № 1 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 57 673,30 грн, з призначенням платежу: "придбання лікарських засобів; договір від 17.04.2020 № 49, накладна від 22.04.2020 № Z70273727-1; без ПДВ";
- від 24.04.2020 № 2 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 34 243,20 грн, з призначенням платежу: "придбання лікарських засобів; договір від 17.04.2020 № 49, накладна від 22.04.2020 № Z70273727S1-1; без ПДВ";
- від 06.05.2020 № 3 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 11 040,48 грн, з призначенням платежу: "придбання лікарських засобів; договір від 17.04.2020 № 49, накладна від 06.05.2020№ Z70524531-1; без ПДВ".
13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю UA-2020-04-18-000910-b сума оплати за договором становить 102 959,92 грн в тому числі ПДВ 6 735,69 грн, однак за твердженнями прокурора поставка відповідачем лікарських засобів мала здійснюватися без нарахування ПДВ з огляду на положення пункту 71 підрозділу 2 Розділу XX "Перехідні положення" ПК України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-IX та постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224, якою затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, зокрема у розділі "Лікарські засоби, імунобіологічні препарати та харчові продукти для спеціальних медичних цілей, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" цього переліку передбачено azithromycin, magnesium sulfate, metronidazole, ondansetron, ringer lactate, meropenem тощо.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
14. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2021 у справі № 904/5847/21 в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
15. Рішення мотивовано відсутністю достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним пункту 5.2 договору поставки від 17.04.2020 № 49 (укладеного між сторонами) в частині нарахування ПДВ у розмірі 6 735,69 грн (оскільки хоча ПДВ й включається сторонами до ціни товару (в пункті 5.2. договору), однак ПДВ не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку).
16. Також, суд першої інстанції, враховуючи, що у вартість товару за видатковими накладними суму ПДВ не включено, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів у розмірі 6 735,69 грн, сплачених за договором від 17.04.2020 № 49, як набутих без достатньої правової підстави, є необґрунтованими, недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
17. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2021 апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2021 залишено без змін.
18. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи декларації відповідності технічним регламентам, або повідомлення Міністерства охорони здоров'я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, на товар, до вартості якого включено ПДВ, а також прийняв до уваги, що зі змісту видаткових накладних та відповідних платіжних доручень у вартість товару за видатковими накладними суму ПДВ не включено, відтак прокуратурою не доведено обставин порушення відповідачем вимог пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України та постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224, в частині включення суми ПДВ до вартості товару поставленого у відповідності до видаткових накладних.
19. Таким чином, встановлення обставин щодо недотримання передбачених постановою № 224 умов для віднесення поставленого за договором товару до товарів, операції з постачання яких звільняються від оподаткування на додану вартість, виключає таке звільнення, у зв'язку з чим відсутнє порушення відповідачем вимог пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України і постанови № 224 у частині включення суми ПДВ до вартості товару, що, у свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним у спірній частині.
20. За таких обставин суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки місцевого господарського суду про відмову в позові щодо визнання договору недійсним в частині включення до договірної ціни ПДВ і стягнення 6 735,69 грн як похідної вимоги ґрунтуються на встановлених обставинах і оцінених ним доказах та узгоджуються з приписами чинного законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21. Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2021 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2021 у справі № 904/5847/21, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
22. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, невірне застосування норм матеріального права, а також неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та в якості підстави касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи в контексті цієї підстави про:
- застосування судами попередніх інстанцій приписів пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, пункту 4 Порядку № 225 та пункту 3 примітки до постанови № 224 без врахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20;
- неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18 щодо застосування приписів статей 11, 626, 712, 638 ЦК України при поставці товару в асортименті, кількості відмінній від специфікації до договору.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
23. Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
24. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.
25. Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
26. До того ж, частиною першою статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Відтак, Верховний Суд саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
28. Колегія суддів наголошує на тому, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
29. Таким чином у цій справі касаційний розгляд здійснюється в межах доводів поданої касаційної скарги зазначених в пункті 22 цієї ухвали.
30. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
31. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
32. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника.
33. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
34. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 904/5847/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
35. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
36. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
37. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
38. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
39. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала свої правові висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" при застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
40. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що:
- правовідносини розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб'єктами права щодо об'єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов'язках цих суб'єктів (пункт 17 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19 (провадження № 14-73цс21));
- подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16; ухвала від 14.12.20218 у справі № 910/21267/16; ухвала від 20.05.2021 у справі № 904/6125/20; пункт 18 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19);
- під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц; пункт 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; постанова від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; постанова від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).
41. Отже, подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб'єктного, об'єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
42. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
43. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
44. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
45. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
46. Таким чином наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення подібності таких складових елементів (критеріїв) як предмет спору (заявлених вимог), підстави позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у справах за результатами перегляду яких Верховним Судом сформовано правовий висновок, про неврахування якого стверджує касатор.
47. Відмінність предмета розгляду (предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог) у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у постановах Верховного Суду, на які посилається касатор обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв тягне за собою процесуальні наслідки встановлені статтею 296 ГПК України, а саме закриття касаційного провадження.
48. Аналіз висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18, від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, на які посилався скаржник у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі, свідчить, що правовідносини у зазначених справах є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № 904/5847/21, що переглядається, з огляду на таке.
49. У цій справі № 904/5847/21, що переглядається в касаційному порядку предметом розгляду є вимога про визнання недійсним договору поставки медичних препаратів (лікарських засобів) в частині включення до ціни ПДВ та стягнення коштів, сплачених в розмірі ПДВ як безпідставно набутих з посиланням в якості нормативного обґрунтування позовних вимог на приписи статей 203, 215, 1212, 1213 ЦК України, пункту 71 підрозділу 2 Розділу XX "Перехідні положення" ПК України, статті 189 ГК України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-IX.
50. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, дійшли висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним пункту 5.2 договору поставки від 17.04.2020 № 49 з огляду на відсутність документів, передбачених постановою Кабінету міністрів України від 20.03.2020 № 224, а також здійснення поставки товару за видатковими накладними без нарахування та оплати суми ПДВ.
51. Водночас у постановах на які зроблено посилання в касаційній скарзі формування правових висновків відбувалось за наступного предмету розгляду:
- у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 904/2158/18 - позов про стягнення 2 220 366,60 грн боргу, 339 077,37 грн штрафних санкцій та 11 314,75 грн 3 % річних, обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару на підставі статей 546, 547,549, 610, 611, 625 ЦК України та статті 230 ГК України;
- у постанові Касаційного господарського суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 - позов про стягнення з відповідача на підставі статті 1212 ЦК України сплаченого ПДВ за договором поставки у сумі 2 000 000,00 грн у складі вартості товару, який звільнений від оподаткування ПДВ. У вказаній справі судами встановлено, що поставка товару за актами передачі-приймання, а також видатковими накладними здійснювалась з нарахуванням та сплатою суми ПДВ. Водночас, вимоги щодо визнання недійсним в судовому порядку договору в частині включення до ціни товару суми ПДВ позивачем не були заявлені;
- у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 - позовні вимоги про визнання недійсним договору поставки у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість (з подальшою його сплатою) та стягнення 96 708,17 грн. У вказаній справі, предметом договору поставки було медичне обладнання, підстава для звільнення від оподаткування при поставці/ввезенні якого, визначена у примітці 3 до постанови № 224, відповідно до якої передбачено, що для віднесення товарів, зазначених у розділі "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість (на відміну від зазначеної справи у цій справі № 904/5847/21 предметом поставки є медичні препарати (лікарські засоби), що не підпадає під регулювання примітки 3 до постанови № 224 тощо).
52. Отже, правовідносини у справах наведених скаржником та у справі, що розглядається, є неподібними, оскільки у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймались відповідні судові рішення, за інших предмета, правових підстав позову, змісту позовних вимог та фактичних обставин справи, а також матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
53. За таких умов, помилковими є аргументи прокурора щодо незастосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду. При розгляді цієї справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
54. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
55. Крім того ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
56. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
57. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
58. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі ""Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
59. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
60. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
61. Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
62. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
63. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
64. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
65. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
66. Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
67. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
68. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom", а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").
69. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція викладена в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19, від 03.07.2019 у справі № 757/12646/16, від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, від 01.11.2018 у справі № 910/18436/16, від 14.02.2018 у справі № 379/1256/15-ц, від 08.02.2018 у справі № 756/9955/16-ц та постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14.
70. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2021 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2021 у справі № 904/5847/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, позаяк після відкриття касаційного провадження судом встановлено, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними правовідносинам у цій справі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2021 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2021 у справі № 904/5847/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. В. Білоус
В. Г. Пєсков