пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
21 червня 2022 року Справа № 903/222/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньгаз Збут”
до відповідача: Волинського національного університету імені Лесі Українки
про стягнення 1387881,98 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Філюк П. П., адвокат, довіреність № 007.1др-400720 від 02.07.2020;
від відповідача: Довгун Н.В., довіреність № 03-24/01/45 від 10.01.2022.
Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Волиньгаз Збут” звернулися з позовом до Волинського національного університету імені Лесі Українки про стягнення 1387881,98 грн. компенсації вартості природного газу, як збитків у формі упущеної вигоди.
При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що відповідачем вчинено протиправні та недобросовісні дії, спрямовані на ухилення від внесення змін до договору на постачання природного газу з метою приведення ціни договору до рівня ринкових цін, а в подальшому на ухилення від розірвання договору. Вважає, що внаслідок такої поведінки відповідача позивачу заподіяно збитки, які становлять упущену вигоду, оскільки позивачем не одержано прибуток, на який він мав право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання та додержання правил здійснення господарської діяльності відповідачем. Правовими підставами позову позивач зазначає норми ст. ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225, 229 Господарського кодексу України.
Ухвалою суду від 06.04.2022 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме, зобов'язано позивача подати суду: докази надіслання на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення та зазначити конкретні правові підстави позову відповідно до способу захисту, а саме стягнення компенсації в розмірі 1387881,98 грн.
18.04.2022 позивач подав заяву № Vlz-CK-8001 від 18.04.2022, якою усунув недоліки позовної заяви та подав докази надіслання на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення. Дана заява з додатками приєднана до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 20.04.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.05.2022, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
06.05.2022 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву № 03-24/01/989 від 05.05.2022 в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, при цьому вказує, що чинне законодавство передбачає право на збільшення ціни на 10% за одиницю товару у разі коливання цін, виключно за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі про закупівлю. В період з 01.03.2021 до 13.08.2021 між сторонами укладено 4 додаткові угоди про зміну ціни за одиницю товару в межах 10 %, не змінюючи при цьому загальної суми договору, що була визначена на рівні 2400000,00 грн, однак відповідач, у зв'язку із зміною ціни був змушений змінювати обсяги запланованого використання газу. Звертає увагу суду на те, що доводи позивача про заподіяння йому збитків на суму 1387881,98 грн є безпідставними, оскільки сума договору становила 2400000,00 грн та не підлягала зміні і договір виконувався до 01.12.2021, а тому позивач не міг розраховувати на отримання більшої суми, ніж визначена договором, навіть при корегуванні ціни за одиницю товару. Даний відзив з додатками приєднано до матеріалів справи.
В судовому засіданні 17.05.2022 позивач усно заявив клопотання про продовження процесуального строку на подання відповіді на відзив; представник відповідача при вирішенні даного клопотання покладається на розсуд суду.
Ухвалою суду від 17.05.2022 у задоволенні усного клопотання представника позивача про продовження процесуального строку для подання відповіді на відзив відмовлено; продовжено позивачу з ініціативи суду пропущений процесуальний строк для подання відповіді на відзив по 23.05.2022; повідомлено сторін про те, що підготовче засідання відбудеться 01.06.2022.
23.05.2022 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив №VLz-CK-7015 від 23.05.2022 в якій просить позов задовольнити повністю з врахуванням обставин наведених у відповіді на відзив.
31.05.2022 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заперечення № 03-24/01/1153 від 30.05.2022 в якому заперечує доводи наведені позивачем у відповіді на відзив та просить відмовити в задоволенні позову з підстав наведених в запереченні.
В судовому засіданні 01.06.2022, беручи до уваги строки розгляду справи, суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 21.06.2022.
Ухвалою суду від 01.06.2022 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 21.06.2022.
В судовому засіданні 21.06.2022 представник позивач підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позові, доповненні до позовної заяви та відповіді на відзив, представник відповідача позов заперечила з підстав наведених у відзиві та заперечені на відповідь на відзив.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
01.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут» (постачальник) та Волинським національним університетом імені Лесі Українки (споживач) було укладено договір № 8-18В/41АВ437-852-21 на постачання природного газу (далі - договір) (а.с. 12-21).
Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2021 році природний газ за кодом ДК 021:2015:09120000-6 - Газове паливо (далі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.
Відповідно до п.4.1 договору ціна природного газу встановлюється в національній валюті України - гривні. Загальна сума договору становить 2400000,00 гривень, в тому числі ПДВ 400000,00 грн.
Пунктом 4.2 договору сторони визначили, що ціна природного газу (ціна за одиницю) за 1000 метрів кубічних (розрахункових одиниць) становить 6000,00 грн з ПДВ, та включає в себе наступні складові: нерегульована частина (ціна природного газу як товару) - 4 863,425 грн, без ПДВ, ПДВ - 972,685 грн; регульована частина (тариф на послуги транспортування природного газу (вартість розподіленої (замовленої) потужності) - 136,575 грн, без ПДВ, який встановлено постановою НКРЕКП від 24.12.2019 № 3013.-ПДВ-27,315 грн.
Згідно з п. 4.5 договору сторони мають право змінити ціну за одиницю товару не більше як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, а також з інших підстав, визначених законодавством України. Збільшення ціни за одиницю товару може відбуватися виключно у випадку реального коливання ціни на товар, що закуповується, за умови надання постачальником відповідних підтверджуючих документів, а саме: довідок (експертний звіт, висновок, тощо) Торгово-промислової палати України і Української енергетичної біржі про стан цін. Ціна може змінюватись пропорційно відсотку коливання ринкової ціни, але не більше як на 10 відсотків. Зменшення ціни за одиницю товару може бути здійснено без обмежень строків і розмірів.
Відповідно до п. 13.1 сторони погодили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) і діє до 31.12.2021 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
В подальшому між сторонами було підписано ряд додаткових угод, а саме:
- 22.03.2021 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 8-18В/41АВ437- 852-21 на постачання природного газу від 01.02.2021 року, якою змінили ціну природного газу за 1000 м. куб. з 01.03.2021 року встановивши її на рівні 6590,00 грн;
- 17.05.2021 року сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору № 8-18В/41АВ437- 852-21 на постачання природного газу від 01.02.2021 року, якою змінили ціну природного газу за 1000 м. куб. з 01.05.2021 року встановивши її на рівні 7248,00 грн;
- 25.06.2021 року сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору № 8-18В/41АВ437- 852-21 на постачання природного газу від 01.02.2021 року, якою змінили ціну природного газу за 1000 м. куб з 01.06.2021 року, встановивши її на рівні 7965,55 грн;
- 13.08.2021 року сторони уклали додаткову угоду № 4 до договору № 8-18В/41АВ437- 852-21 на постачання природного газу від 01.02.2021 року, якою змінили ціну природного газу за 1000 м. куб. з 13.08.2021 року встановивши її на рівні 8762,00 грн.
У період з 26.05.2021 по 12.07.2021 позивачем надсилалось на адресу відповідача листи щодо зміни ціни на природний газ, на підтвердження росту ціни надано аналітичні дані з сайту ТБ «Українська енергетична біржа», відповідно до якої відбулося значне підвищення ціни на природний газ на 957,98% (а.с.34-36), однак відповідач відмовлявся від укладення додаткових угод на підняття ціни на природний газ.
Позивач стверджує, що стрімке зростання ціни на внутрішньому ринку природного газу фактично призвело до істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні договору і, як наслідок, спричинило неможливість подальшого виконання зобов'язань з боку ТзОВ «Волиньгаз Збут» по постачанню природного газу, у зв'язку з чим останній 14.09.2021, 22.10.2021, 25.10.2021 направив на адресу відповідача листи щодо розірвання договору. На що було отримано ухвалу Господарського суду Волинської області від 11.10.2021 року у справі № 903/820/21 про вжиття заходів про забезпечення позову шляхом, зокрема, заборони ТзОВ «Волиньгаз Збут» припиняти (обмежувати) постачання природного газу Волинському національному університету імені Лесі Українки та вчиняти будь-які інші дії, що можуть призвести до припинення постачання природного газу.
Згідно актів приймання-передачі природного газу у період з вересня по листопад 2021 позивачем поставлено відповідачу 48862,86 метрів кубічних природного газу вартість якого за діючими цінами становить 1816018,35 грн, однак відповідачем сплачено 428136,37 грн, відповідно залишок вартості отриманого природного газу становить 1387881,98 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача як компенсацію вартості природного газу - збитки у формі упущеної вигоди, що є предметом спору у даній справі.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до положень частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Отже, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Правовідносини щодо відшкодування збитків врегульовані, зокрема і положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України (далі - ГК України) та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов'язань" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 ГК України).
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
А відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже, за змістом положень статті 22 ЦК України, частин першої, другої статті 142, частини другої статті 224, частини першої статті 225 ГК України збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
При цьому неодержаний прибуток (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаного прибутку (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що цей прибуток (вигода) не є абстрактним, а міг би бути ним реально отримано при належному виконанні зобов'язання.
Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного прибутку.
Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення.
У цих висновках суд звертається до сталої правової позиції в питанні критеріїв упущеної вигоди, що неодноразово та послідовно викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі №923/700/17, від 11.11.2019 у справі №904/7601/17, від 12.11.2019 у справі №910/9278/18, 12.08.2020 у справі №910/15883/14, від 27.08.2019 у справі №910/9095/18, від 26.02.2020 у справі №914/263/19.
При вирішенні спорів про стягнення заподіяних збитків необхідно перш за все з'ясовувати правові підстави покладення на винну особу цієї майнової відповідальності, з тим щоб відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК). Правильне розмежування підстав відповідальності необхідно ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (ст. 225 ГК), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди остання підлягає стягненню у повному обсязі (ст. 1166 ЦК).
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.02.2018 у справі № 910/6702/17.
На запитання головуючого в судовому засіданні 21.06.2022 про правову природу збитків представник позивача повідомив, що вони договірні, однак назвати пункт договору яким передбачено сплату вартості газу за цінами, які існували на ринку у відповідні місяці постачання, не зміг.
Судом встановлено, що даним договором не передбачено обов'язку відповідача сплачувати вартість природного газу за цінами, які існували на ринку у відповідні місяці постачання, тобто за іншими цінами ніж ними погоджені у додатковоих угодах. Зазначене твердження відповідача нівелює існування договірних відносин між сторонами як таких.
Крім того, згідно п.4.1 загальна сума Договору становить 2400000 грн., тобто є обмеженою.
Позивач стверджує, що внаслідок небажання відповідача укласти додаткові угоди, з метою приведення ціни на природний газ до реальної діючої ціни, відповідачем завдано збитки у формі упущеної вигоди, правовою підставою зазначає ст. 22, 623 ЦК України та 224, 225, 229 ГК України.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Предметом позову згідно заявленої вимоги є стягнення збитків (упущеної вигоди) завданих в результаті протиправної та недобросовісної поведінки відповідача, спрямованої на ухилення від внесення змін до договору з метою приведення ціни договору до рівня ринкових цін, а в подальшому на ухилення від розірвання договору, внаслідок чого позивач недоотримав кошти в сумі 1387881,98 грн.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами частини першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із частиною другою статті 224, частиною першою статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 ЦК України).
Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14).
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
Частиною другою статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.
Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов'язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (стаття 614 ЦК України).
За змістом пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224 ГК України, частини першої статті 225 ГК України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: 1) неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).
Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Ураховуючи наведене, пред'явлення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, визначених статтею 22 ЦК України, статтями 224, 225 ГК України, покладає на кредитора (позивача), обов'язок довести: 1) протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків (боржника), 2) наявність збитків, їх розмір, в числі рахунку реальну можливість отримання ним таких збитків, 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, а також 4) вжитті ним заходи для отримання заявлених збитків, тоді як відповідач - має довести відсутність своєї вини у заподіянні заявлених до стягнення з нього збитків.
Водночас суд звертає увагу, що за змістом частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України будь-яка підприємницька діяльність суб'єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Тому суб'єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб'єкта господарювання (висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку про відмову у позові, позивачем не доведено яке саме господарське правопорушення було допущено відповідачем, відповідно судом не встановлено усіх елементів складу правопорушення (які позивач повинен довести) необхідних для стягнення збитків, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
у позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньгаз Збут” до Волинського національного університету імені Лесі Українки про стягнення 1387881,98 грн компенсації вартості природного газу, як збитків у формі упущеної вигоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
01.07.2022.
Суддя А. С. Вороняк