вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"21" червня 2022 р. Cправа № 902/1706/13(902/959/20)
Господарський суд Вінницької області у складі
головуючого судді Лабунської Т.І.
за участю: секретаря судового засідання - Сідлецької Ю.М.
за відсутності учасників справи
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича в інтересах банкрута - ФОП Бойдаченка Антона Павловича
до: ОСОБА_1
про витребування майна
в межах справи № 902/1706/13
за заявою: Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"
до: Фізичної особи-підприємця Бойдаченко Антона Павловича
про банкрутство
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/1706/13 за заявою АТ "ОТП Банк" про банкрутство ФОП Бойдаченка А.П..
Провадження у справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника, ліквідатором є арбітражний керуючий Микитьон В.В.
В межах справи № 902/1706/13 здійснюється розгляд позовної заяви арбітражного керуючого Микитьона В.В. в інтересах банкрута - ФОП Бойдаченка А.П. до ОСОБА_1 про витребування майна.
30.09.2020 від ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. на електронну адресу суду надійшла позовна заява б/н від 29.09.2020 (вх. № 01-36/690/20) до ОСОБА_1 про витребування майна по справі № 902/1706/13.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 30.03.2021, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2021, позов задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 у власність Бойдаченка А.П. магазин з прибудовою за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 180172605101.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.12.2021 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 та рішення Господарського суду Вінницької області від 30.03.2021 у справі № 902/1706/13(902/959/20) скасовано.
Справу № 902/1706/13(902/959/20) направлено на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.
27.01.2022 справа надійшла до Господарського суду Вінницької області.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2022 справу № 902/1706/13(902/959/20) розподілено судді Лабунській Т.І.
Ухвалою суду від 01.02.2022 справу № 902/1706/13(902/959/20) прийнято до свого провадження суддею Лабунською Т.І. та призначено підготовче засідання на 28 лютого 2022.
Разом з тим, 28.02.2022 судове засідання у справі № 902/1706/13(902/959/20) не відбулося, тому ухвалою суду від 10.03.2022 підготовче засідання призначено на 14.04.2022.
Ухвалою суду від 14.04.2022 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 902/902/1706/13(902/959/20) на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі № 902/1706/13(902/959/20) на 28.04.2022.
Ухвалою суду від 28.04.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/1706/13(902/959/20) для судового розгляду по суті на 23 травня 2022.
Ухвалою суду від 23.05.2022 розгляд справи по суті відкладено на 08.06.2022.
Ухвалою суду від 08.06.2022 розгляд справи по суті відкладено на 21.06.2022.
21.06.2021 в судове засідання ніхто з представників сторін не з'явився, незважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду справи останні повідомлені належним чином.
Ухвала суду від 08.06.2022 направлялася ФОП Бойдаченку А.П. та ОСОБА_1 рекомендованою поштовою кореспонденцією, а також направлялась на електронну адресу арбітражному керуючому Микитьому В.В.
Разом з тим, судом встановлено, що 21.06.2022 до суду від представника арбітражного керуючого Микитьона В.В., адвоката Луценка Р.О. надійшло клопотання про відкладення судового засідання, у зв'язку з тим, що адвокат не матиме змоги з'явитися у судове засідання, оскільки в цей самий час братиме участь у судовому засіданні в Господарському суді Хмельницької області.
Розглянувши вказане клопотання суд дійшов наступних висновків.
Підстави для відкладення розгляду справи наведені в частині 2 ст. 202 ГПК України, серед яких - перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Отже, за наведеною нормою підставою для відкладення розгляду справи у зв'язку з неявкою є поважність причин неявки, тобто наявність обставин, які унеможливлюють явку сторони чи її представника до суду в призначений день і час розгляду справи. Така обставина повинна бути підтверджена переконливими доказами.
Окрім того, за приписами п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Суд відзначає, що зазначені представником арбітражного керуючого причини неявки у судове засіданні (надання переваги участі в іншому судовому засіданні) об'єктивно не можуть вважатися поважною причиною для відкладення розгляду справи.
До того ж, відсутність представника, відповідно до ст. 216 ГПК України, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість розгляду справи у відповідному судовому засіданні і, у даному випадку, таких обставин судом не встановлено.
Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що позивача було повідомлено про дату та час проведення судового засідання у даній справі; зважаючи на наведені у клопотанні заявника обставини, не встановив обставин поважності причин неявки позивача в засідання суду 21.06.2022; водночас, арбітражний керуючий Микитьон В.В. не був позбавлений права та можливості самостійно приймати участь в судовому засіданні або направити іншого представника, зважаючи на вказані обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 202 ГПК України для відкладення розгляду справи, а тому подане клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.
Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14.05.2020 за договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , магазин з прибудовою за адресою: АДРЕСА_1 було відчужено поза волею власника - ФОП Бойдаченка А.П. та без відома арбітражного керуючого (ліквідатора боржника).
Як зазначає ліквідатор ФОП Бойдаченка А.П., з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 225692956 від 26.09.2020 стало відомо, що магазин з прибудовою за названою адресою був проданий ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, серія та номер: 629, виданий 14.05.2020, видавник: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В.
При цьому, як вказує заявник, ні банкрут - ФОП Бойдаченко А.П. особисто, ні арбітражний керуючий, який призначений ліквідатором банкрута, спірне майно не відчужували та не укладали з ОСОБА_1 вищевказаний договір. На момент придбання відповідачем спірного майна, власником вказаного майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значився ОСОБА_2 - син банкрута ФОП Бойдаченка А.П.
Тобто, за твердженням ліквідатора боржника, відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо власника майна не відповідали дійсності, оскільки спростовувались заочним рішенням Вінницького міського суду від 21.06.2016 у справі № 127/5621/16-ц, згідно з яким з 21.06.2016 власником спірної земельної ділянки фактично був вже не ОСОБА_2 , а його батько - ФОП Бойдаченко А.П., який визнаний банкрутом господарським судом та щодо якого здійснюється ліквідаційна процедура.
При цьому, пославшись на те, що повний текст заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 у справі № 127/5621/16-ц міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, заявник вважає, що відповідач при необхідності мала можливість шляхом пошуку за ключовими словами в Єдиному державному реєстрі судових рішень довідатися про те, що відчужуване майно, яке вона має намір купити хоча і зареєстроване за ОСОБА_2 , однак йому насправді не належить відповідно до заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 у справі № 127/5621/16-ц. Тобто, ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна не був власником вищевказаного майна і ОСОБА_1 могла і повинна була це знати, оскільки відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень є загальнодоступними.
Також, посилаючись на норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та судову практику, позивач зазначає, що не дивлячись на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був запис про власника спірного майна ОСОБА_2 , пріоритет над вказаними записами має правовстановлюючий документ, яким спростовується такий запис, а саме - заочне рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 у справі № 127/5621/16-ц, текст якого міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
За наведених обставин, позивач просить суд витребувати від ОСОБА_1 у власність Бойдаченка А.П. магазин з прибудовою за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 180172605101.
Відповідач у відзиві на позовну заяву щодо задоволення позовних вимог заперечує, з наступних підстав.
Відповідач придбала спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу, який 14.05.2020 посвідчений Терещенко В.В., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 629.
При вчинені нотаріальної дії, приватний нотаріус перевірила документи, що підтверджують право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, що відчужувалося (для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства) та перевірила наявність речових прав на вказане майно на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно відомостей, що містилися в Державному реєстрі речових прав право власності на майно зареєстроване за ОСОБА_2 . Також вказаний факт визнає арбітражний керуючий, який вказує у позовній заяві, що на момент придбання відповідачем спірного майна, власником вказаного майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значився ОСОБА_2 - син Бойдаченка А.П .
Доводи арбітражного керуючого про те, що відчужуване майно, хоча і зареєстроване за ОСОБА_2 , однак насправді йому не належить відповідно до заочного рішення суду, є необґрунтованими та незаконними, а саме такими, що суперечать вимогам ст. 334 ЦК України та ст. ст. 3, 4 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідач не знала і не могла знати, що ОСОБА_2 не мав права відчужувати вказане майно або мав інші обмеження щодо розпорядження спірним майном, оскільки відповідно до п. 2.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при посвідченні правочинів про відчуження нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
При укладені договору купівлі-продажу спірного майна, нотаріус не виявила ніяких заборон відчуження або арешту майна, тому відповідач є добросовісним набувачем.
Твердження арбітражного керуючого про те, що відповідач могла і повинна була знати, що ОСОБА_2 не є власником цього майна, оскільки повний текст заочного рішення Вінницького міського суду міститься в єдиному державному реєстрі судових рішень, який є загальнодоступним, є незаконними.
Відповідач є добросовісним набувачем, що підтверджується викладеними у відзиві обставинами і фактами та наданими на їх підтвердження доказами.
Бойдаченко А.П. допустив вибуття спірного майна з його володіння з власної волі, оскільки знехтував своїм цивільним обов'язком реєстрації права власності на нерухоме майно, обов'язковість якого встановлена Цивільним кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Після визнання господарським судом 05.08.2015 договору дарування спірного майна недійсним та витребування майна від попереднього власника за рішенням місцевого суду від 21.06.2016, ні Бойдаченко А.П. , ні арбітражний керуючий, до моменту відчуження спірного майна у 2020, не вчинили ніяких дій з приводу реєстрації пава власності на вказане майно, чи виконання рішення суду щодо повернення власнику майна, чи накладення будь-яких обмежень щодо розпорядження чи користування цим майном.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку з бездіяльністю Бойдаченка А.П. (власника) та арбітражного керуючого, допущеною в рамках процедури необхідної при вчинені правочинів з нерухомим майном з метою запобігання шахрайства та обов'язковість якої встановлена чинним законодавством України.
Також, відповідачем у поясненні по справі заявлено про застосування строків позовної давності, із зазначенням про те, що позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на дату - 21.06.2016, дату постановлення заочного рішення Вінницьким міським судом, і щонайменше з цієї дати починає перебіг строку позовної давності для звернення з даним позовом.
Позивач у запереченні на відзив відповідача вказує, що твердження останнього щодо бездіяльності Бойдаченка А.П. та арбітражного керуючого щодо державної реєстрації права власності на відчужене майно - не відповідають дійсності, оскільки по-перше, рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 набрало законної сили лише після прийняття Постанови Верховного Суду України від 21.08.2018, якою було залишене в силі вказане рішення, а по-друге, арбітражний керуючий після отримання належної копії рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 неодноразово звертався до державного реєстратора для державної реєстрації права власності на спірне майно, однак з невідомих причини в реєстрації права власності рішенням державного реєстратора було незаконно відмовлено, що підтверджується відповідними рішеннями.
При цьому, стосовно іншого незареєстрованого до цього часу нерухомого майна, яке також витребовувалось згідно рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016, то державні реєстратори незаконно з невідомих причин повторно відмовляють в державній реєстрації до цих пір, що підтверджується відповідними новими рішеннями державного реєстратора.
Отже, з наведеного вбачається, що позивач не нехтував своїми обов'язками в частині державної реєстрації за ним спірного нерухомого майна, оскільки здійснював і до цього часу здійснює дії, спрямовані на державну реєстрацію права власності на все майно, що зазначене в рішенні Вінницького міського суду від 21.06.2016.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд зважає на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За змістом ст. 86 ГПК України, cуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/1706/13 за заявою АТ "ОТП Банк" про банкрутство ФОП Бойдаченка А.П.
Провадження у даній справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.
Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 у справі № 902/1706/13, зокрема, визнано недійсними договір дарування магазину з прибудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що був посвідчений 14.10.2013 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 2941.
Згідно матеріалів справи № 902/1706/13, відповідна ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалася на набула законної сили.
Зазначеною вище ухвалою суду були встановлені такі обставини.
Як вбачається з наданих приватним нотаріусом правочинів, згідно договору дарування (зареєстровано в реєстрі за № 2941), укладений 14.10.2013 року між Бойдаченко А.П. (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровувана) дарувальником передано у власність обдаровуваної магазин з прибудовою під АДРЕСА_1 .
В подальшому, предметом договору дарування (зареєстровано в реєстрі за № 2497), укладеного 09.10.2014 року між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) стало передача дарувальником у власність обдаровуваного магазину з прибудовою під АДРЕСА_1 .
При цьому, в ухвалі від 05.08.2015 у справі № 902/1706/13, суд дійшов висновку, що боржник - ФОП Бойдаченко А.П. напротязі року до порушення справи про банкрутство № 902/1706/13 та після порушення даної справи, на підставі договорів безоплатно здійснив відчуження нерухомого майна за рахунок якого можливе виконання боргових зобов'язань боржника перед кредитором та прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, в зв'язку з чим, наявні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з врахуванням заяви про уточнення вимог.
Окрім того, за змістом вищевказаної ухвали суду, розглянувши вимогу кредитора щодо витребування з володіння ОСОБА_2 зазначених у заяві про уточнення вимог земельних ділянок, приміщень та житлового будинку, суд звернув увагу на те, що відповідачем за вимогою стосовно витребування майна у даному спорі є фізична особа.
За цих обставин, в ухвалі від 05.08.2015 суд дійшов висновку про припинення провадження у справі № 902/1706/13 в частині заяви щодо витребування з володіння ОСОБА_2 земельних ділянок, приміщень та житлового будинку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, якою було визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Водночас, судом встановлено, що арбітражний керуючий Василик В.В. звернувся до Вінницького міського суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ПАТ "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_4 про витребування майна.
Так, згідно наявного в матеріалах цієї справи заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 до справі № 127/5621/16-ц за позовом арбітражного керуючого Василика В.В. до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ПАТ "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_4 про витребування майна, вирішено: витребувати від ОСОБА_2 у власність Бойдаченка А.П. , зокрема, магазин з прибудовою, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 180172605101.
Відтак, зазначеним вище судовим рішенням було вирішено питання щодо витребування майна у власність Бойдаченка А.П. , в т.ч. магазину з прибудовою.
При цьому, цим заочним рішенням суду встановлено, що сторонами договорів дарування були Бойдаченко А.П. та ОСОБА_4 , особа, яка незаконно отримала у власність від Бойдаченка А.П. майно. Тобто, на момент відчуження майна Бойдаченко А.П. був власником, однак втратив своє право власності внаслідок укладення договорів дарування, які в подальшому були визнані недійсними ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 у справі № 902/1706/13.
Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 у справі № 127/5621/16-ц, заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 скасовано та ухвалено нове рішення, яким: у задоволені позову арбітражного керуючого Василика В.В. до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_4 про витребування майна відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 127/5621/16-ц, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 скасовано, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 - залишено в силі.
У вищевказаній постанові Верховного Суду зазначено, що розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що останній власник спірного майна, яке належало ФОП Бойдаченку А.П. , ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки є рідним сином Бойдаченка А.П. та онуком ОСОБА_4 , а тому знав чи міг знати про процедуру банкрутства ФОП Бойдаченка А.П. та необхідність включення такого майна до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.
До того ж, як свідчать наявні в матеріалах справи відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 набув права власності на спірне майно на підставі договорів дарування, тобто на безоплатній основі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для витребування від ОСОБА_2 у власність ФОП Бойдаченка А.П. спірних об'єктів нерухомості та земельних ділянок. Суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, та надав їм відповідну юридичну оцінку, а тому ухвалене ним рішення про задоволення позову арбітражного керуючого Василика В. В. є законним і обґрунтованим.
Відповідно до положень 4, 5 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиційний характер.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив в законну силу.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. (Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.05.2021 у справі № 917/804/20).
Отже, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Таким чином, факти встановлені в рішеннях судів, що набрали законної сили та описані вище є встановленими та не підлягають доказуванню.
Отже, встановлені вказаним вище заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 по справі № 127/5621/16-ц обставини щодо витребування від ОСОБА_2 у власність Бойдаченка А.П. спірного майна є преюдиціальними в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України під час розгляду позовної заяви ліквідатора боржника у справі № 902/1706/13(902/959/20).
Поряд з цим, судом встановлено, що 14.05.2020 між ОСОБА_2 , від імені якого за дорученням діяла ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір, за умовами якого, продавець передав у власність (продав), а покупець - набула у власність (купила) належну продавцю магазин з прибудовою під номером АДРЕСА_1 , (надалі - нерухомість).
Нерухомість, що відчужується належить продавцю, що підтверджується договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., 09.10.2014 за реєстром № 2497, дублікат якого виданий 11.02.2020 за реєстром № 386. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 180172605101.
Згідно документів, що посвідчують право власності на вищезазначену нерухомість, в цілому вона складається з: магазину з прибудовою літ. "А", загальною площею 177,9 кв.м., огорожі № 1.
Вказана нерухомість розташована на земельній ділянці площею 0,0488 га в межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки 0510136600:02:064:0033, яка відчужується одночасно із нерухомістю, яка на ній розташована.
За домовленістю сторін продаж цей вчинено за 142 320,00 грн. Гроші представник продавця отримала від покупця повністю до підписання цього договору. Вказана ціна є погодженою сторонами, остаточною та будь-яким змінам чи доповненням не підлягає. Представник продавця стверджує, що не має ніяких майнових претензій до покупця щодо розрахунку за продану нерухомість (п. 2.1).
Договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. та зареєстровано в реєстрі за № 629.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 225692956 від 26.09.2020, магазин з прибудовою за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер : 629, виданий 14.05.2020, видавник: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В.
Отже, наразі право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем - ОСОБА_1 .
Предметом позову у цій справі є вимога ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. про витребування в порядку ст. 387, 388 ЦК України від ОСОБА_1 у власність Бойдаченка А.П. майна, а саме: магазину з прибудовою за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 180172605101.
Підставою позовних вимог зазначено, що у власності боржника - Бойдаченка А.П. перебуває майно - магазину з прибудовою за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується заочним рішенням Вінницького міського суду від 21.06.2016 по справі № 127/5621/16-ц.
Поряд з цим, у позові повідомляється, що ні банкрут - Бойдаченка А.П. , ні ліквідатор боржника не відчужували та не укладали із відповідачем вищевказаних договорів купівлі-продажу.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Велика Палата Верховного Суду відзначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (провадження №14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження №14-436цс19).
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 (провадження №12-127гс19, пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (провадження №12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 12-35гс21).
Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 у справі № 902/1706/13, зокрема, визнано недійсними договір дарування магазину з прибудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що був посвідчений 14.10.2013 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 2941.
Також судом встановлено, що згідно укладеного 14.10.2013 договору дарування власником магазину з прибудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , стала ОСОБА_4 .
В подальшому, 09.10.2014 між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) укладено договір дарування (зареєстровано в реєстрі за № 2497). Предметом договору дарування стала передача дарувальником у власність обдаровуваного магазину з прибудовою під АДРЕСА_1 .
Постановою Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 127/5621/16-ц, встановлені обставини неправомірності перебування у власності ОСОБА_2 , зокрема, оспорюваного майна та наявність підстав для її витребування у власність Бойдаченка А.П. , оскільки останній власник спірного майна, яке належало ФОП Бойдаченку А.П. , ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, так є рідним сином Бойдаченка А.П. та онуком ОСОБА_4 , а тому знав чи міг знати про процедуру банкрутства ФОП Бойдаченка А.П. та необхідність включення такого майна до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.
Таким чином, як стверджує позивач, магазин з прибудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перебував у власності ОСОБА_2 неправомірно, відтак подальше відчуження останнім у власність ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 14.05.2020 суперечить вищевказаним судовим рішенням, які були чинними на момент укладення договору купівлі-продажу.
Разом з тим, судом встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу від 14.05.2020, приватним нотаріусом було перевірено документи, що підтверджують право власності ОСОБА_2 на відчужуване нерухоме майно, та перевірено наявність речових прав на вказане майно на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно відомостей, що містилися на той час в Державному реєстрі речових прав право власності на майно, спірне майно було зареєстровано за ОСОБА_2 .
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач - ОСОБА_1 не знала, що ОСОБА_2 не мав права відчужувати оспорюване нерухоме майно, а тому відповідач є добросовісним набувачем цього майна.
Крім того, суд не погоджується із доводами позивача, в яких вказано, що не дивлячись на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був запис про власника спірного майна ОСОБА_2 , пріоритет над вказаним записом має правовстановлюючий документ, яким спростовується такий запис, а саме - заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 у справі № 127/5621/16-ц.
Зазначене спростовується тим, що ОСОБА_1 не була учасником справи №127/5621/16-ц, і судом не встановлено, що їй було відомо про наявність спору, який розглядався у зазначеній справі, та про результати розгляду справи.
Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу від 14.05.2020 було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
Враховуючи наведене, необхідність перевіряти та аналізувати обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача ФОП Бойдаченка А.П., крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, покладає на відповідача додатковий обов'язок.
Таким чином, в контексті висновків ЄСПЛ та Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи критерій пропорційності та добросовісність набувача майна ОСОБА_1, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому слід відмовити в задоволенні позову ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. арбітражного керуючого Микитьона В.В. б/н від 29.09.2020 (вх. №01-36/690/20) до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки у справі № 902/1706/13(902/959/20), в межах справи № 902/1706/13.
Зважаючи на те, що у задоволенні позову ліквідатора боржника у даній справі відмовлено, судом не вирішується питання про застосування позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог на підставі заявленої представником відповідача заяви, яка міститься у поданих до суду поясненнях (вх.№ 01-34/1630/21 від 22.02.2021).
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необгрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.
Такої правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц.
Крім того, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 902/1706/13(902/959/20) задавлено заяву арбітражного керуючого Микитьона В.В. про вжиття заходів забезпечення позову - задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на магазин з прибудовою, за адресою АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 180172605101.
Згідно ч. 9 ст. 145 ГПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
З огляду на вказане та беручи до уваги, що судом відмовлено у задоволенні вищевказаного позову, суд дійшов висновку про скасування заходів забезпечення позову, вжитих постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 902/1706/13(902/959/20).
В силу приписів ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову в позові, витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 134,80 грн. залишаються за позивачем.
Окрім того, відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК та наразі є чинною) у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Таким чином, враховуючи відмову в позові, понесені відповідачем в ході розгляду справи витрати на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг суд покладає на позивача.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 11, 12, 13, 18, 42, 73, 74,75, 76-79, 86, 123, 129, 145, 202, 210, 216, 232, 233, 236-238, 240-242, 256, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позову ліквідатора ФОП Бойдаченка Антона Павловича, арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича б/н від 29.09.2020 до ОСОБА_1 про витребування майна у справі № 902/1706/13(902/959/20) в межах справи № 902/1706/13.
2. Скасувати заходити забезпечення позову, застосовані постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 902/1706/13(902/959/20) шляхом накладення арешту на магазин з прибудовою, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 180172605101.
3. Витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 134,80 грн. залишити за позивачем.
4. Стягнути з арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 11 від 31.01.2013 року; поштова адреса офісу: а/с 289-В, м. Київ, 01001; ідент. код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 3 202,50 грн.- витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та 4 270,00 грн. - витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Копію рішення суду надіслати рекомендованим листом, а також на електронну адресу арбітражного керуючого Микитьона В.В. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , представника ОСОБА_1, адвоката Ліфанової Л.М. - ІНФОРМАЦІЯ_3.
Повне рішення складено 01 липня 2022 р.
Суддя Лабунська Т.І.
Віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - ФОП Бойдаченко А.П. - АДРЕСА_4 ;
3 - ОСОБА_1 - АДРЕСА_3