30 червня 2022 року
м. Рівне
Справа № 569/4767/21
Провадження № 22-ц/4815/606/22
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання - Пиляй І.С.,
учасники справи:
боржник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області - Папроцький Андрій Андрійович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2022 року (постановлену у складі судді Кучиної Н.Г.) у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України,-
У грудні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Папроцький Андрій Андрійович звернувся до суду з поданням, в якому просить суд тимчасово обмежити громадянина України ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до повного виконання ним зобов'язань за виконавчим листом №569/4767/21, виданого Рівненським міським судом 27.09.2021 року.
Подання мотивоване тим, що вжиті приватним виконавцем заходи з примусового виконання рішення суду не дали позитивних результатів, оскільки боржник ухиляється від виконання рішення суду.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2022 року подання приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького Андрія Андрійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 - задоволено.
Тимчасово обмежено громадянина України ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до повного виконання ним зобов'язань за виконавчим листом №569/4767/21, виданого Рівненським міським судом 27.09.2021 року.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції керувався тим, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, що є підставою для обмеження його у праві виїзду за межі України.
Не погоджуючись із ухвалою місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення подання приватного виконавця, оскільки останнім не доведеного факту його умисного ухилення від виконання рішення суду.
Наголошує, що у матеріалах подання відсутні докази на підтвердження вчинення ним умисних дій, спрямованих на приховування грошових коштів, рухомого та нерухомого майна, інших цінностей, що б свідчило про ухилення від виконання зобов'язань за рішенням суду.
Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні подання приватного виконавця про його тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Папроцького Андрія Андрійовича перебуває виконавче провадження АСВП №67040474 з примусового виконання виконавчого листа Рівненського міського суду Рівненської області у справі №569/4767/21 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики у розмірі 25000.00 доларів США, 3814,75 грн. - 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання, а також судового збору у розмірі 6965,43 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн..
Виконавче провадження АСВП №67040474 відкрито 05.10.2021 року.
Згідно відповідей ПФ України №1076151746, №1076144026 від 05.10.2021 року боржник не отримує пенсію та не працює за трудовими та цивільно-правовими договорами. Відомості про останнє місце роботи боржника у ПФ України також відсутні.
Постановою приватного виконавця від 05.10.2021 р. накладено арешт на майно боржника.
Відповідно до відповіді ДФС України №124909466 від 03.12.2021 року боржник не володіє відкритими рахунками.
Згідно відповіді МВС №124909467 від 03.12.2021 року станом на 04.12.2021 року транспортних засобів за боржником не зареєстровано.
Відповідно до відомостей, які містяться в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.12.2021 року №289063173 у боржника відсутнє майно.
Постановою приватного виконавця від 05.10.2021 року накладено арешт на кошти боржника. Дана постанова повернута банківськими установами без виконання, оскільки боржник не є клієнтом банків.
Згідно повідомлення Управління державної міграційної служби України в Рівненській області від 22.10.2021 року у боржника наявний закордонний паспорт НОМЕР_1 , виданий 30.01.2015 року.
Про відкриття виконавчого провадження боржник був повідомлений згідно з порядком, визначеним Законом України "Про виконавче провадження". У постанові про відкриття виконавчого провадження боржника було зобов'язано подати декларацію про доходи та майно.
Разом з цим, боржник будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення у вказаному виконавчому провадженні, не здійснив. Декларацію про свої доходи та майно приватному виконавцю не подав.
На виклики приватного виконавця від 03.11.2021 року, 05.01.2022 року не з'явився. Про причини неявки не повідомив.
З акту приватного виконавця від 05 січня 2022 року вбачається, що приватним виконавцем було проведено виїзд за місцем реєстрації боржника за участю понятих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак двері ніхто не відчинив, потрапити у помешкання ОСОБА_1 не вдалося.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про стягнення з нього боргу, проте останній заходів щодо його виконання не вживає. При цьому, не цікавиться ходом виконавчого провадження та ухиляється від отримання будь-якої кореспонденції направленої на його адресу.
Боржник не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання боргового зобов'язання, а саме не надав приватному виконавцю достовірних відомостей про свої доходи та майно, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, проігнорував виклики виконавця, який зі свого боку вчинив всі передбачені законом дії з метою реального виконання рішення суду.
Зазначені обставини свідчать про те, що боржник ухиляється від виконання судового рішення, що є підставою для обмеження його в праві виїзду за межі України.
Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У відповідності до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду та в'їзду в Україну громадян України» громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішення іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Як передбачено ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи, або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду та в'їзду в Україну громадян України» громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішення іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Аналогічні положення містить ст. 441 ЦПК України, якою, зокрема, встановлено, що ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця.
Отже, вищенаведеними положеннями законодавства передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявності факту невиконання зобов'язань, а при ухиленні боржника від їх виконання.
Разом з тим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; ненадання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; несвоєчасна явка за викликом державного виконавця.
Тобто, ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням, є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Статтею 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
У справі «Soering vs UK» від 7 липня 1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і сталий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов'язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.
Тимчасове обмеження права виїзду за межі України щодо боржника не порушить його права на вільне пересування і відповідає усім трьом критеріям, про які йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26 листопада 2009 року): 1) обмеження ґрунтується на законі (п. 19 ч. З ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст. 441 ЦПК України); 2) обмеження переслідує легітимну мету, передбачену у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: обмеження є необхідним в демократичному суспільстві для підтримання публічного порядку (в даному випадку - щодо обов'язковості виконання судового рішення) та з метою захисту прав інших осіб (в даному випадку - прав стягувача щодо ефективного виконання судових рішень); 3) обмеження перебуває в справедливому балансі між правами заявника та публічним інтересом (тобто є пропорційним меті його застосування): тимчасове обмеження заявника у виїзді за межі України не завдасть істотної шкоди майновим і немайновим правам заявника (в тому числі - більшої, аніж шкоди, яка заподіюється стягувачам внаслідок довготривалого невиконання боржником судових рішень) і сприятиме виконанню судових рішень і запобігатиме ухиленню заявника від виконання законних вимог державного виконавця щодо виконання судових рішень, які набрали законної сили.
При цьому, обмеження у праві виїзду за межі України має тимчасовий характер та відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України може бути скасоване за вмотивованою заявою боржника після вжиття ним заходів, спрямованих на виконання обов'язків, покладених на нього Законом України «Про виконавче провадження».
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення подання приватного виконавця та тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України на строк до повного виконання ним відповідного судового рішення.
Наведені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи та по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Повний текст постанови виготовлений 01 липня 2022 року.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.