Справа № 641/8370/17 Номер провадження 22-ц/814/1759/22Головуючий у 1-й інстанції Боговський Д.Є. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
28 червня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Абрамова П.С., Панченка О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року (повний текст рішення складено 08 липня 2021 року) по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, після зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 30 червня 2010 року в розмірі 14935,99 грн та понесені судові витрати.
В обґрунтування позову посилався на те, що 30 червня 2010 року, відповідно до укладеного договору № б/н, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 3300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною картою», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідач станом на 11 березня 2021 року має заборгованість в розмірі 14935,99 грн, з яких: 3261,12 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7813,64 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 3861,23 грн - заборгованість по пені.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 30 червня 2010 року в розмірі 3261,12 грн та судовий збір в розмірі 349,34 грн.
При розгляді справи суд першої інстанції, зокрема, прийшов до висновку, що вимоги позивача про сплату відсотків за користування кредитом та пені за несвоєчасне погашення кредиту на вимогах законодавства не ґрунтуються та йому не відповідають, а тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Разом з тим, суд прийшов до висновку, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та пенею і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.
Узагальнені позиції учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що судове рішення в оскаржуваній частині прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду.
Позивач зазначає, що сторони при укладенні кредитного договору належним чином узгодили обставини та відповідний розмір відсоткової ставки та інші умови договору, що підтверджується, зокрема, довідкою про умови кредитування.
Доводи та заперечення наведені у відзиві на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року залишити без змін.
Відповідач вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та практиці Верховного Суду.
При цьому, додану до позовної заяви довідку про умови кредитування вважає неналежним доказом тому, що вона стосується іншого договору.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Щодо розгляду справи без виклику сторін
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що ціна позову становить 14935,99 грн та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7 та статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з апеляційної скарги, АТ КБ «ПриватБанк»оскаржується рішення суду лише в частині незадоволених вимог щодо стягнення відсотків та пені, тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави переглядати рішення суду в частині задоволених позовних вимог.
Встановлені обставини справи
Із матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2010 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 3300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 7).
Судом першої інстанції також правильно встановлено, що на підтвердження умов договору АТ КБ «ПриватБанк» надав суду копію анкети-заяви відповідача, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості.
Відповідно до наданого банком розрахунку відповідач ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 11 березня 2021 року має заборгованість в розмірі 14935,99 грн, з яких 3261,12 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7813,64 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 3861,23 грн - заборгованість по пені.
Правильним є посилання суду першої інстанції, що у наданій заяві-анкеті від 30 червня 2010 року містяться анкетні дані відповідача, дата та його підпис, однак відсутня інформація про отримання будь-якої картки із зазначенням кредитного ліміту або номеру картки чи строку її дії або умов.
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо стягення відсотків та пені
За приписами частини першої статті 207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно частини другої вищевказаної статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 також зазначила, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
По справі, що переглядається, колегія суддів звертає увагу, що у заяві позичальника по даній справі процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів).
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, крім іншого, вказано, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила у справі № 342/180/17, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору та відповідальність за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, та обгрунтовано відмовив у задоволенні позову відносно стягнення відсотків та пені, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновки суду першої інстанції.
Щодо інших доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі позивач посилається на ту обставину, що відповідачем було підписано довідку про умови кредитування де були узгоджені умови щодо відсотків та нарахування пені.
Щодо цих аргументів колегія суддів звертає увагу на наступне.
Так, згідно правил частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з приписами статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 13 травня 2020 року по справі №219/1704/17, Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Аналізуючи матеріали справи колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дав вірну оцінку доказам, що додана до позовної заяви довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» не може бути належним доказом погодження процентної ставки, оскільки видана по договору № SAMDN50OTC003406307, який не є предметом розгляду у даній справі.
При цьому, посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що «SAMDN50OTC003406307» не належить до номеру договору, а використовується банком виключно в програмному комплексі як ідентифікатор, не спростовує висновки суду першої інстанції, оскільки у довідці про умови кредитування вказано, що дана довідка стосується договору SAMDN50OTC003406307.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що по цій справі неможливо ідентифікувати, що довідка про умови кредитування стосується саме правовідносин, відносно яких пред'явлений даний позов.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», а рішення суду першої інстарнції залишити без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, докази понесених відповідачем витрат у суді апеляційної інстанції не надані, підстави для нового розподілу судових витрат та стягнення витрат за перегляд справи судом апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»- залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 червня 2022 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді П.С. Абрамов
О.О. Панченко