Житомирський апеляційний суд
Справа №276/2062/21 Головуючий у 1-й інст. Бобра Д.О
Категорія 77 Доповідач Трояновська Г. С.
30 червня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.,
з участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 276/2062/21 за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти, культури, спорту, молодіжної політики та охорони здоров'я Іршанської селищної ради Житомирської області, Іршанського ліцею Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - директор Іршанського ліцею Житомирської області - Плисак Л.В., про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника у виконанні трудових обов'язків та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу
за апеляційною скаргою Відділу освіти, культури, спорту, молодіжної політики та охорони здоров'я Іршанської селищної ради Житомирської області на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 27 січня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Бобра Д.О. у смт Хорошів,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила визнати незаконним і скасувати наказ № 140-к/тр про відсторонення її від роботи від 08.11.2021 та поновити у виконанні трудових обов'язків за посадою учителя зарубіжної літератури Іршанського ліцею Житомирської області з 08.11.2021 року; стягнути з відділу освіти, охорони здоров'я та соціально-культурної сфери Іршанської селищної ради Житомирської області на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по дату ухвалення рішення суду включно; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 у виконанні трудових обов'язків за посадою учителя зарубіжної літератури Іршанського ліцею Житомирської області та у частині стягнення заробітку з відділу освіти, охорони здоров'я та соціально-культурної сфери Іршанської селищної ради Житомирської області в межах суми стягнення за місяць; стягнути з відповідача 1 на користь позивача усі судові витрати, які сплачені та/або підлягають сплаті позивачем у зв'язку з розглядом справи.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 15.08.1981 вона працює на посаді учителя зарубіжної літератури Іршанського ліцею Житомирської області. 29.10.2021 їй вручено повідомлення № 11 від 29.10.2021 про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 з яким вона не погодилась, виклавши свої заперечення у вказаному документі. Наказом № 140-к/тр від 05.11.2021 її відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати. Вказала, що не погоджується з вказаним наказом, вважає його незаконним та таким, що підлягає негайному скасуванню, оскільки відстороняючи її від роботи без збереження заробітної плати за вказаним наказом з причин ненадання документів про стан здоров'я, а саме щодо проведених профілактичних щеплень проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, відповідач обмежує її у конституційному праві на працю, у тому числі на заробіток, а також у праві на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї та надає перевагу у реалізації цих прав іншим працівникам, які такі документи надали. Вказала, що жодна з вакцин від COVID-19 не пройшла усіх фаз досліджень, у тому числі щодо вивчення побічних ефектів і протипоказань та вони не можуть бути допущені до обов'язкових профілактичних щеплень в силу свого експериментального характеру. Також, зазначила, що щеплення проти COVID-19 не внесені до Календаря профілактичних щеплень в Україні, тому такі щеплення не можуть відноситися до обов'язкових профілактичних щеплень. В Україні відсутні рішення головного державного санітарного лікаря України та інших відповідних санітарних лікарів на місцях для встановлення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 за умови епідемічних показань. Таким чином вважала, що відсторонення її від роботи було здійснено без одержання відповідачами подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про недопущення позивача до роботи. Крім того, посилалася на те, що повідомлення про відсторонення від роботи, це повідомлення про зміну істотних умов праці про яке працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Наголошує, що на сьогодні законом не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19. У зв'язку з чим наказ про відсторонення є незаконним і підлягає скасуванню, поновленню її на роботі, а також підлягає стягненню на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, який має бути обчислений з дати відсторонення від роботи по дату ухвалення рішення у справі. Вказала, що станом на дату подання позову - 08.12.2021 року, її середня заробітна плата, починаючи з 08.11.2021 року (дата відсторонення) складає: (23364,11 грн./сумарний заробіток за останні два календарні місяці - вересень, жовтень 2021 року/ : 44 відпрацьованих робочих дня/ за вересень і жовтень 2021 року/) x 28 робочих дні/вимушеного прогулу/ = 14868.11 грн.
Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 27.01.2022 позов задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано наказ від 05.11.2021 № 140-к/тр в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 8 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Зобов'язано відділ освіти, охорони здоров'я та соціально-культурної сфери Іршанської селищної ради Житомирської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи з 08.11.2021 по 27.01.2022. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі Відділ освіти, культури, спорту, молодіжної політики та охорони здоров'я Іршанської селищної ради Житомирської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зміст апеляційної скарги зводиться до цитування норм законодавства. Зазначено, що оскільки будь-яке право кореспондується із обов'язками, право на працю та оплату праці закон пов'язує з обов'язком проведення профілактичних щеплень , які гарантують безпеку оточуючим.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В суді апеляційної інстанції представник Відділу освіти, культури, спорту, молодіжної політики та охорони здоров'я Іршанської селищної ради Житомирської області та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - директор Іршанського ліцею Житомирської області Плисак Л.В. доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
Інші учасники процесу до апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України).
Встановлено, що Рішенням дев'ятої сесії восьмого скликання №214 від 21 жовтня 2021 року перейменовано «Орган місцевого самоврядування відділ освіти, охорони здоров'я та соціально-культурної сфери Іршанської селищної ради» на «Відділ, освіти, культури, спорту, молодіжної політики та охорони здоров'я Іршанської селищної ради».
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя зарубіжної літератури в Іршанському ліцеї Житомирської області, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 24-29).
29.10.2021 вчителю зарубіжної літератури Іршанського ліцею Житомирської області ОСОБА_1 вручено повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. З таким повідомлення позивач була ознайомлена 29.10.2021 та з яким не погодилась, виклавши свої заперечення у вказаному повідомлення наступного змісту «Не згодна зі змістом даного повідомлення, у ньому порушуються мої конституційні права» (а.с. 18).
Наказом Іршанського ліцею Житомирської області № 140-к/тр від 05.11.2021 ОСОБА_1 відсторонено від роботи працівників Іршанського ліцею, на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ, наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, позивача відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Крім того, серед підстав видання зазначеного наказу визначено повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від 29.10.2021. З таким наказом позивач була ознайомлена 08.11.2021, по що свідчить відповідний її запис з висловленим запереченням проти наказу. Пунктом 2 вказаного наказу передбачено повідомити централізовану бухгалтерію органу місцевого самоврядування відділу освіти, охорони здоров'я та соціально-культурної сфери Іршанської селищної ради про відсторонення працівників з 08.11.2021 без збереження заробітної плати до фактичного допуску до роботи (а.с.17).
ОСОБА_1 зверталась із скаргами до директора Іршанського ліцею Житомирської області Плисак Л.В. та відділу освіти, охорони здоров'я та соціально-культурної сфери Іршанської селищної ради Коростенського району Житомирської області на неправомірні дії посадової особи директора Іршанського ліцею Плисак Л.В. (а.с.. 19,20) на які отримала лист- відповідь від 17.11.2021 року № 166 (а.с.21) та лист від 18.11.2021 року № 290 (а.с.22), з яких вбачається, що відсторонення позивача правомірне та наказ відповідає вимогам чинного законодавства.
Згідно довідок - додатків до особового рахунку співробітника ОСОБА_1 , заробітна плата позивача за період з 01.09.2021 по 30.09.2021 складала 11652,95 грн., а з 01.10.2021 по 31.10.2021 - 11711,16 грн. (а.с.34-35).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу № 140-к/тр про відсторонення від роботи від 08.11.2021 є обгрунтованими та підлягають до задоволення. Разом з тим, вимога про поновлення виконання трудових обов'язків позивача задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем 2 рішення про зупинення виконання таких обов'язків не приймалось.
Вирішуючи вимогу про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 по дату ухвалення рішення, суд дійшов висновку, що оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 05.11.2021 №140-к/тр про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, а тому в даному випадку ефективним способом відновлення порушеного права буде зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день прийняття рішення судом.
У той же час, суд вказав, що не підлягає до задоволення вимога позивача допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 у виконанні трудових обов'язків за посадою учителя зарубіжної літератури Іршанського ліцею Житомирської області та у частині стягнення середнього заробітку з відділу освіти, охорони здоров'я та соціально-культурної сфери Іршанської селищної ради Житомирської області в межах суми стягнення за місяць, оскільки нормами ст. 430 ЦПК України не передбачено права суду на допущення негайного виконання рішення із вказаних питань, а поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного, а також стягнення заробітної плати (а не середнього заробітку) не є предметом даного позову.
ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржувала, а тому колегія суддів вважає, що вона з ним погодилась.
Апеляційним судом переглядається справа в частині задоволених вимог, тобто в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з огляду на таке.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність дій відповідача.
При цьому судом враховано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.1 ч.1ст.3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3 ЦК України.
Згідно ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, шляхом припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Статтею ст.46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Так, відповідно до ст.10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров'я" встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Крім того, згідно з ч.ч. 1,2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Згідно Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153 не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням»( в подальшому Переліком)
Обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров'я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.
Тобто, фактично обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Відповідно ч.1ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Таким чином, фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов'язковими не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який і входить до переліку затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входить повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, що відповідно і зобов'язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.
В будь-якому випадку, відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров'я України 16.09.2011 № 595(у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 11.08.2014 № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11.08.2014 № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 є незаконним.
Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.
З матеріалів справи видно, що підставою відсторонення ОСОБА_1 від роботи стало повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 із посиланням на статтю 46 Кодексу законів про працю України, статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153 із змінами і доповненнями, внесеними наказом МОЗ України від 01.11.2021 року № 2393, пункт 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236.
При цьому суд першої інстанції обгрунтовано врахував, що у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов'язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.
Порядок відмови від здійснення обов'язкових профілактичних щеплень визначений у тій же самій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції, що іншого порядку відмови від обов'язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов'язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.
Враховуючи це, посилання відповідача у наказі як на підставу для відсторонення позивача від роботи повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, від 29.10.2021, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III.
Таким чином, посилання відповідача на факт ненадання працівником підтверджуючого документу про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або копії медичного висновку про наявні протипоказання до вакцинації проти COVID-19, свідчить про те, що позивачці по суті було пред'явлено вимогу надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.
Однак, Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров'я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.
Сама по собі вимога відповідача надати докази проведення відносно позивачки якихось медичних маніпуляцій, тобто проведення щеплень, є незаконною.
Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно ч.ч.1,2 ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно ст.286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.
Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
Тобто вимога відповідача до позивача, щодо надання конфіденційної інформації була незаконною, а відтак правомірно відхилена позивачкою, в той час відповідач здійснюючи відсторонення позивача мав би діяти відповідно до закону.
Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що починаючи з 8 листопада 2021 року, тобто з дати набрання чинності нормативно-правовими актами про обов'язковість щеплення працівників закладів освіти від COVID-19, до моменту відсторонення від роботи, тобто до того ж таки 8 листопада 2021 року, у позивачки було достатньо часу для проходження такого щеплення, і остання у встановленому законом порядку відмовилася від цього обов'язкового профілактичного щеплення.
У наказі, який оскаржує позивач, відсутні відомості про те, що вона, починаючи з 5 листопада 2021 року (п'ятниця) до моменту відсторонення (8 листопада 2021 року, понеділок) відмовилася або ухилилася від проходження обов'язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджується факт відмови чи ухилення.
Таку підставу для відсторонення позивача від роботи, як відмова або ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення у наказі, що оскаржується, не зазначено, а підставою для відсторонення вказано повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19,що містить дату 29 жовтня 2021 року, на час якої підзаконні нормативно-правові акти щодо обов'язкового щеплення від COVID-19 ще не набрали чинності.
Також наказ про відсторонення від роботи винесено 5 листопада 2021 року, тобто раніше ніж набрали чинності нормативно-правові акти щодо обов'язкового щеплення від COVID-19.
Із змісту наказу вбачається, що позивачку фактично відсторонено від виконання посадових обов'язків на весь час відсутності щеплення проти COVID-19.
Однак, згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 8 листопада 2021 року, працівники закладів освіти обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають лише на період дії карантину.
Стаття 46 КЗпП України допускає відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Застосовуючи способи граматичного, логічного та системного тлумачення вказаної норми права суд виходить з того, що законодавець використовуючи розділовий знак «;» після слів «протипожежної охорони», розділюючи частини речення далекі за змістом, визначив випадки, коли працівник може відсторонюватись з ініціативи від роботи власником або уповноваженим ним органом, тобто поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмова або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони та окремо визначив випадки передбачені законодавством, що обумовлює відсутність ініціативи власника або уповноваженого ним органу за відсутності окремої вказівки на це у відповідному законі.
Положення п.5 ч.1ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зобов'язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, він однозначно є безпідставним та підлягає скасуванню. Крім того вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.
Посилання в оспорюваному наказі відповідача на п.41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, зі змісту якого, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я, не може будь яким чином змінити процедуру відсторонення визначену п.5 ч.1ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова КМУ є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом.
Згідно ч.2ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.2ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, а відтак п.41-6Постанови КМ України від 09.12.2020 №1236слід розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення необхідності дотримання закону, зокрема п.5 ч.1ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яка і регулює процедуру такого відсторонення. В іншому випадку з метою правової визначеності та враховуючи принцип належного урядування КМУ в даній постанові мав би зазначити про це.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП). Розрахунок такої здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.
Відтак, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не невиплаченої заробітної плати. Відповідне положення також міститься у постанові Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо вирішення вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 по день ухвалення рішення суду з мотивів, викладених у оскаржуваному рішенні. Вважає, рішення суду першої інстанції в цій частині обгрунтованим. А тому не потребує додаткового мотивування.
Крім того, сторони не оскаржують рішення суду в частині вирішення вказаної вимоги.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги стосуються правомірності винесення оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи та за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку відповідача свідчить про наявність правових підстав для відмови у задоволенні заявлених позивачем вимог та судового захисту його прав у обраний ним спосіб.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильні висновки суду першої інстанції та не спростовують їх.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Відділу освіти, культури, спорту, молодіжної політики та охорони здоров'я Іршанської селищної ради Житомирської області залишити без задоволення.
Рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 27 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01.07.2022.
Головуючий Судді