Житомирський апеляційний суд
Справа №278/1646/15-ц Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О.
Категорія 39 Доповідач Миніч Т. І.
29 червня 2022 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді: Миніч Т.І.
суддів: Трояновської Г.С.,
Павицької Т.М.
секретаря
судового засідання Кузьменко А.О.
з участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"
на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Татуйка Є.О.
у цивільній справі №278/1646/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі-АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом. Просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 07 травня 2015 року в сумі 74 699,06 доларів США, що за курсом станом на 07.05.2015 становить 1 570 174,24 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 36142,46 долара США; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 18 637,99 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом -3010,00 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором - 16 908,61 доларів США та вирішити питання судових витрат. В обґрунтування поданого позову позивач зазначав, що 29 січня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №ZRZ0GK00003570, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 48 805 доларів США на строк до 28 січня 2027 року і зобов'язався повернути його та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, що встановлені договором. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 29 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов'язань за Кредитним договором. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином взятих на себе зобов'язань, станом на 07 травня 2015 року утворилась заборгованість в розмірі 74 699,06 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 07 травня 2015 року еквівалентно 1 570 174,24 грн.
Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 07 липня 2015 року позов було задоволено.
Проте, ухвалою від 06 травня 2021 року заочне рішення у даній справі від 07 липня 2015 року скасоване.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість, яка виникла станом на 07 травня 2015 року за кредитним договором № ZRZ0GK00003570 від 29 січня 2007 року на загальну суму 58 623,59 доларів США (що еквівалентно 1 593 007,29 грн), в тому числі заборгованість по тілу кредиту в сумі 33 976,44 доларів США, заборгованість за відсотками в сумі 13 400,87 доларів США та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором в сумі 11 246,28 доларів США.
В решті вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору по 4567,50 грн з кожного.
Постановою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року постанову Житомирського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У поданій апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та вирішити питання судових витрат. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставин справи. Зокрема апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував наявну у матеріалах справи копію повідомлення №30.1.0.0/20-163 від 07 травня 2015 року про вимогу банку до позичальника та поручителя про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, яке направлено останнім 13 травня 2015 року. Також, на думку апелянта, суд невірно розтлумачив зміст п.2.3.3 кредитного договору № ZRZ0GK00003570 від 29 січня 2007 року в частині зміни строку повернення кредиту та втрати чинності вимоги. Крім того, вказаний договір не містить будь-яких положень щодо досудового порядку врегулювання спору. Станом на час звернення з позовом була наявна прострочена заборгованість за тілом кредиту, процентами, комісією, неустойкою. Будь-які норми не вимагають проведення досудового врегулювання спору щодо стягнення тієї частини заборгованості за кредитом, яка вже прострочена. Тому вважає, що суд безпідставно відмовив у стягненні і цієї частини заборгованості також.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 29 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ZRZ0GK00003570, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 48 805,00 доларів США на купівлю житла, а також у розмірі 5 805,00 доларів США на сплату страхових платежів, строком до 28 січня 2027 року, а позичальник зобов'язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк і на умовах, передбачених договором та графіком платежів.
Сторони погодили базову відсоткову ставку у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 1,2 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми зарезервованих ресурсів, винагороду за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 даного договору; кінцевий термін погашення до 28 січня 2027 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 29 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № ZRZ0GK00003570, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що законних підстав для задоволення позову не було.
При цьому судом враховано, що згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп2003).
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
З огляду на викладене поручитель хоч і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, але є самостійним суб'єктом у відносинах з кредитором.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 727/4414/16, на право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку дії Кредитного договору.
В даному випадку з матеріалів справи вбачається, що у Кредитному договорі сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту до 28 січня 2027 року.
Заперечуючи вимоги позивача, представник відповідача адвокат Хільчевський С.О. посилався на те, що в серпні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором.
Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року у справі № 278/1837/14-ц було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором в розмірі 56 054,41 доларів США, що складається із: заборгованості за кредитом - 36 024,7 доларів США, за процентам за користування кредитом - 11 845,06 доларів США; за комісією - 1 806 доларів США; пені - 6 378,63 доларів США.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у справі № 278/1837/14-ц було задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2021 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, визнано неподаною та повернуто заявнику.
Із врахуванням вказаних обставин в даному випадку підлягає з'ясуванню обставина, чи був змінений строк виконання основного зобов'язання у зв'язку з пред'явленням ПАТ КБ «ПриватБанк» в серпні 2014 року позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, оскільки в такому випадку банк позбавлений права нараховувати проценти за Кредитним договором та пеню після зміни строку виконання основного зобов'язання, однак має право на стягнення сум, нарахованих станом на час закінчення зміненого строку кредитування.
В обгрунтування своїх висновків апеляційний суд виходить з наступного.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
Отже, частина десята статті 11 зазначеного Закону в редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, на яку послався заявник в касаційній скарзі.
В даному випадку зміст п.7.1 Кредитного договору свідчить про те, що кредит позичальнику був наданий для придбання житла.
Отже, наданий ОСОБА_1 кредит є споживчим.
А тому є підстави для застосування до спірних правовідносин частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10 червня 2017 року.
В матеріалах справи відсутні докази про отримання відповідачами вимоги Банку про дострокове повернення кредиту.
Крім того, з цим позовом Банк звернувся до суду до збігу строку, передбаченого умовами Договору.
Із врахуванням наведених вище обставин та досліджених доказів, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що у позивача не виникло права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості, оскільки Банк не змінив строк виконання основного зобов'язання з дотриманням вимог закону та умов Кредитного договору.
У зв'язку з цим не мають правового значення та не перевіряються судом доводи представника відповідача про припинення поруки ОСОБА_2 з підстав, передбачених частинами першою, четвертою статті 559 ЦК України, оскільки в позові відмовлено з інших підстав.
За наведених обставин підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий: Судді:
Повний текст постанови складений 01.07.2022 року.