СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/21977/21
пр. № 2/759/1119/22
30 червня 2022 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
У вересні 2021 року до суду надійшов вказаний позов.
Свої вимоги позивачі обгрунтовують тим, що вони є співласниками спірного майна. Відповідач не є членом сім'ї, оскільки 17.06.2021 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Відповідач не проживає в спірній квартирі на протязі останніх чотирьох років, не цікавиться нею, не несе витрати по її утриманню, особистих речей відповідача в квартирі немає, проживає на даний час в АР Крим. Позивачі просили суд визнати відповідача таким, що втратила право користування житловим приміщенням.
Справа перебувала в проваджєенні судді Войтенко Ю.В. та ухвалою суду від 12.04.2022 р., у справі відкрито провадження за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.
У зв'язку з перебуванням судді Войтенко Ю.В. на лікарняному, 03.05.2022 року на підставі розпорядження №124 керівника апарату Святошинського районного суду м. Києва, здійснено повторний авторозподіл справи та згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судових справ між суддями вказану справу передано в провадження судді Бабич Н.Д.
Ухвалою судді від 12.05.2022 р. справу прийнято до провадження та продовжено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.
Позивачам направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження. Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, а також матеріали позовної заяви та додатки до неї.
Відповідач заяву із запереченням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення у відповідності до вимог п. 5 ст. 279 ЦПК України та задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або достовірності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.78 ЦПК України).
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності по 1/5 частині належить: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 .
Позивач по справі ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 29.05.2009р. по 17.06.2021 р. Рішенням суду вказаний шлюб було розірвано 17.06.2021 р.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрована у спірному приміщенні з 06.08.2009 р.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Між тим, Верховний Суд у постанові від 17.10.2018 року (справа №521/17805/16-ц) роз'яснив, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України, - положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України регулює взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Отже, відповідач проживала у спірній квартирі в якості члена сім'ї (дружини позивача) і набула право користуванням чужим майном.
В даній справі непроживання відповідача за місцем реєстрації не відповідає вимогам, встановленим ст. 405 ЦК України (річний строк), оскільки станом на дату подання позову - 27.09.2021 року не минуло більше 1 року.
Посилання позивачів на те, що відповідач не проживає в спірній квартирі понад чотири роки, жодним належним та допустим доказом не обгрунтовується в розумінні ст. ст. 77-78 ЦПК.
Статтею 156 ЖК України визначено права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири): члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Ст. 64 ЖК України визначено права і обов'язки членів сім'ї наймача. Так, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до статті 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Згідно статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Проте позивачем не надано достатніх та переконливих доказів для задоволення позовних вимог, а саме не надано доказів непроживання відповідачем в спірній квартирі більше року, добровільне залишення відповідачем житла та наявність в квартирі особистих речей відповідача. Наданий позивачем акт фактичного проживання в іншій квартирі, не спростовує факту добровільного залишення спірного житла відповідачем.
За таких обставин, оцінюючи зібрані по справі докази, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Питання судових витрат вирішити у відповідності до ст. 141 ЦПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 29, 269, 270, 272, 316, 319, 321, 379, 405 ЦК України, ст. ст. 64, 156, 157, 161 Житлового кодексу Української РСР, ст. ст. 6, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 247, 263-265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Суддя: Бабич Н.Д.