Справа №701/257/22
Номер провадження2/701/147/22
28 червня 2022 року Маньківський районний суд, Черкаської області
в складі: головуючого - судді - В.Л. Маренюка
за участю секретаря - Н.В. Філіпчак
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства.
На підставу своїх вимог спирається на те, що 12 травня 2015 року слідчим відділом Черкаської обласної прокуратури було розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365 та ч. 2 ст. 307 КК України.
25 травня 2015 року позивача було затримано в порядку ст. 208 КПК України, 25 травня 2015 року позивачу було оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч 1 ст. 365 та ч. 2 ст.307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.
27 травня 2015 року слідчий слідчого відділу прокуратури Черкаської області звернувся до суду з клопотанням про обрання відносно позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке Придніпровським районним судом було задоволено частково та обрано позивачу запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Наказом начальника Управління МВС України в Черкаській області від 05.06.2015 року № 1082 позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за грубе порушення службової дисципліни і законності, не виконання Закону України «Про міліцію», Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Присяги працівника органів внутрішніх справ, наказів МВС України, щодо дотримання дисципліни і законності у службовій діяльності, дії, пов'язані з підбурюванням, спонуканням у прямій чи не прямій формі до вчинення правопорушень, нехтування принципом законності в діяльності працівників міліції щодо чіткого та неухильного дотримання посадовими особами законодавства, які відповідно до свого становища повинні забезпечувати виконання законів та Присяги працівника міліції, тобто вчинення проступків, які не сумісні з перебуванням на службі начальника сектора карного розшуку.
Постановою Черкаського адміністративного суду від 21.07.2017 року позивача було поновлено на посаді начальника сектору карного розшуку Маньківського РВ УМВС. На виконання постанови суду позивача, наказом № 335/ос від 14.07.2017 року Управління МВС в Черкаській області було поновлено на посаді начальника сектору карного розшуку Маньківського РВ УМВС і цим же наказом звільнено з посади через скорочення штатів. Вироком Городищенського районного суду від 12 квітня 2021 року позивача було визнано не винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365 та ч. 2 ст. 307 КК України та виправдано у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу зазначених кримінальних правопорушень.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 6 грудня 2021 року вирок Городищенського районного суду Черкаської області було залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
У зв'язку з незаконними діями органів досудового слідства та суду позивач вважає, що він незаконно перебував під слідством та судом за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 2 ст. 307 КК України, з 12 травня 2015 року до 6 грудня 2021 року, тобто 6 років 6 місяців і 24 дні, що в перерахунку на місяці та дні становить 78 місяців 24 дні. За час перебування під слідством і судом, на думку позивача понесені ним моральні страждання та втрати у зв'язку з характером пред'явленого обвинувачення, тривалістю ним перебування під дією запобіжних заходів: порушенням його законних прав на вільне пересування, зміни режиму життя. А оскільки позивач перебував під слідством і судом 78 місяців 24 дні, то йому за цей період заподіяно моральну шкоду, яку він оцінив в розмірі 1 536 552 грн.( 6500 х 78 місяців 24 дн х 3 = 1536 552 грн.) за час перебування в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності, що і змусило позивача звернутись з відповідним позовом до суду.
Представник позивача позов підтримав в повному обсязі.
Представник Черкаської обласної прокуратури заперечував на задоволення позову.
Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, але згідно письмової заяви та відзиву на позов, позовні вимоги позивача заперечує, просить справу слухати у його відсутності та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку:
12/05.2015р. СВ Черкаської обласної прокуратури було розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365 та ч. 2 ст. 307 КК України.
25 травня 2015 року, фактично о 14 год. 30 хв. позивача було затримано в порядку ст. 208 КПК України та оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч 1 ст. 365 та ч. 2 ст. 307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.
27 травня 2015 року слідчий СВ прокуратури Черкаської області звернувся до суду з клопотанням про обрання відносно позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке Придніпровським районним судом було задоволено частково та обрано позивачу запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Наказом начальника Управління МВС України в Черкаській області від 05.06.2015 року № 1082 позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за грубе порушення службової дисципліни і законності, не виконання Закону України «Про міліцію», Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Присяги працівника органів внутрішніх справ, наказів МВС України, щодо дотримання дисципліни і законності у службовій діяльності, дії, пов'язані з підбурюванням, спонуканням у прямій чи не прямій формі до вчинення правопорушень, нехтування принципом законності в діяльності працівників міліції щодо чіткого та неухильного дотримання посадовими особами законодавства, які відповідно до свого становища повинні забезпечувати виконання законів та Присяги працівника міліції, тобто вчинення проступків, які не сумісні з перебуванням на службі начальника сектора карного розшуку.
Постановою Черкаського адміністративного суду від 21.07.2017 року позивача було поновлено на посаді начальника сектору карного розшуку Маньківського РВ УМВС.
На виконання вищевказаної постанови суду позивача, наказом № 335/ос від 14.07.2017 року Управління МВС в Черкаській області було поновлено на посаді начальника сектору карного розшуку Маньківського РВ УМВС і цим же наказом звільнено з посади через скорочення штатів.
Вироком Городищенського районного суду від 12.04.2021 р. позивача було визнано не винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365 та ч. 2 ст.307 КК України та виправдано у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу зазначених кримінальних правопорушень.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06.12.2021 р. вирок Городищенського районного суду Черкаської області було залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Частинами 1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації. Моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до вимог ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини цих органів.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі Закон № 266/94-ВР). У відповідності до ст.1 Закону №266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Частиною 2 ст. 1 Закону №266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Ст. 3 Закону № 266/94-ВР передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Таким чином, з огляду на те, що ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06.12.2021р. вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 12.04.2021 р., яким позивача було визнано не винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365 та ч. 2 ст.307 КК України та виправдано у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу зазначених кримінальних правопорушень, було залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення, суд приходить до переконання, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.
Судом встановлено, що позивач перебував під слідством та судом саме з 25.05.2015р. (дата затримання та оголошення підозри), а не як помилково він вважав з 12.05.2015р. (дати внесення відомостей до ЄРДР) до 06.12.2021р., що становить 78 місяці та 11 днів, впродовж яких він також і перебував під вартою та був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності. Таким чином, суд вважає, що початок обчислення даного строку слід здійснювати саме з моменту вручення повідомлення про підозру та затримання із 25.05.2015р.
У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства»). У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює весь період провадження. У кримінальному провадженні відлік часу, на думку ЄСПЛ, починається з моменту висунення обвинувачення в широкому розумінні цих слів. Тобто сюди включається й арешт, і початок слідства, коли особу притягують як підозрювану, і повідомлення про кримінальне переслідування, й «інші дії, що мають на увазі схожі твердження і що істотно впливають на становище підозрюваного» (справа « Екле проти ФРН»). У п. 253 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» йдеться: «Суд зазначає, що момент, з якого ст. 6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у п. 1 ст. 6 (див. п. 62 рішення ЄСПЛ від 18.01.2007 року у справі «Шубінський проти Словенії»)».
Наведені висновки суду також узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 31.10.2018р. у справі №383/596/15, в якій зокрема зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, починаючи з моменту порушення кримінальної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 ст. 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). У разі незгоди з винесеною постановою(ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Статтею 4 Закону №266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури, суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок, бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до п. 5 ст.3 Закону №266/94-ВР громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках. Згідно з ч. ч. 2, 3 ст.13 Закону №266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадку, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до переконання, що в результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування в період із 25.05.2015р. по 06.12.2021р. позивач дійсно зазнав моральних страждань внаслідок незаконного перебування під слідством, в тому числі і під вартою, впродовж 78 місяців та 11 днів. За цей період позивач зазнав моральних страждань та втрати у зв'язку з характером пред'явленого обвинувачення, тривалістю ним перебування під дією запобіжних заходів: порушенням його законних прав на вільне пересування, зміни режиму життя. Внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування позивач зазнав моральної шкоди, яка полягає в тому, що він втратив роботу та заробіток, оскільки був позбавлений можливості реалізації свого конституційного права на працю, не мав реальної змоги належним чином забезпечувати себе та свою сім'ю, що пригнічувало позивача як особистість та чоловіка, оскільки почував себе неповноцінним, безпомічним та нереалізованим, в порушенні його нормальних життєвих зв'язків, погіршенні здоров'я та позбавленні можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми. Позивач змушений був брати участь у допитах та інших слідчих діях, спілкуватися із працівниками правоохоронних органів, в статусі підозрюваного та обвинуваченого, хоча задовго до цих подій він сам займався правоохоронною діяльністю будучи співробітником правоохоронного органу. Під час кримінального провадження позивач зазнав тримання під вартою, внаслідок чого позивачу, офіцеру правоохоронних органів, завдано нестерпних душевних страждань, що виразились у руйнуванні життєвих планів та соціальних зв'язків, тривалому відриві від сім'ї, позбавленні права працювати, погіршенні відносин з оточуючими, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач змушений був пояснювати родичам та оточуючим, що він не злочинець, оскільки до нього стали відноситись з підозрою, вважали нечесною людиною та уникати спілкування зі ним. Ситуація, пов'язана з притягненням позивача до кримінальної відповідальності та перебування під вартою, потягнула для позивача повну невизначеність щодо майбутнього, позивач був позбавлений права вільного пересування, вимушений був терпіти приниження, в тому числі і від колишніх колег та численні побутові незручності.
Зважаючи на вказане, а також на те, що частину часу, протягом якого позивач перебував в статусі особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, позивач утримувався під вартою, а іншу частину щодо позивача діяв запобіжний захід у виді домашнього арешту, розмір відшкодування повинен виходити із кількості мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування позивача в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності, при цьому за час дії запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою та домашнього арешту моральна шкода має бути відшкодована в трьохкратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць.
У відповідності до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» з 1 грудня 2021 року мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі 6500грн.
За таких обставин, враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, тривалість характеру немайнових втрат, застосуванням запобіжного заходу, приймаючи до уваги тяжкість вимушених змін у його життєвих зв'язках, що призвели до погіршення стосунків із оточуючими, а також появи негативних психоемоційних змін, враховуючи ступінь зниження престижу і ділової репутації, необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів для відновлення попереднього стану, виходячи з засад виваженості, розумності та справедливості, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача становить - 1528150 грн. (((6500 х 78 = 507000 грн. ) + ((6500 : 30) х 11)) х 3, де 78 це кількість місяців, 11 - кількість днів перебування під слідством, 6500 грн. 00 коп. - розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на момент розгляду справи).
Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 383/596/15, у постановах Верховного Суду від 04.06.2018 року у справі № 489/2492/17, від 13.06.2018 року у справі № 464/6863/16, від 21.06.2018 року у справі № 205/119/17, від 25.07.2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 19.09.2018 року у справі № 534/955/17, від 19.12.2018 року № 214/5262/15-ц.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого само врядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, на яке покладено повноваження по здійсненню через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів.
Пунктом 1.3. Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 02.02.2007 року № 28 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.02.2007 року за № 149/13416, виконання рішень суду, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України за вимогами державних виконавців за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.
Відповідно до положень ст.48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду провадиться з Державного бюджету Державним казначейством України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 81, ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведене, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення на його користь з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 1528150 грн. грошового відшкодування завданої моральної шкоди.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 13,23, 1167, 1176 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4, 12, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646), та Черкаської обласної прокуратури ЄДРПОУ 02911119 )про відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства - задоволити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , 1 528 150 (один мільйон п'ятсот двадцять вісім тисяч сто п'ятдесят)грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Маньківський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.
Повний текст рішення виготовлений 01.07.2022 р.
Суддя В.Л. Маренюк