29.06.2022 Провадження по справі № 2/940/122/22
Справа № 940/1556/21
Іменем України
29 червня 2022 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді : Косович Т.П.
при секретарі: Козуб І.С.
з участю адвоката: Яворської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради, відділу освіти Тетіївської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, виплату заробітної плати,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ комунального закладу «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради № 71/к/тр від 08.11.2021 року про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, а також зобов'язати відділ освіти Тетіївської міської ради виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона працює на посаді прибиральниці службових приміщень комунального закладу «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради.
Листом від 04.11.2021 року, посилаючись на наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року, її було повідомлено про необхідність до 05.11.2021 року надати документ щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19 та попереджено, що в разі ненадання такого документу та відмови від проведення щеплення її з 08.11.2021 року буде відсторонено від роботи.
В зв'язку із ненаданням жодного документу про вакцинацію, КЗ «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради своїм наказом № 71/к/тр від 08.11.2021 року відсторонив її від роботи до усунення порушень, що зумовили відсторонення.
Позивачка вказує, що ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, такого зобов'язання як провести обов'язкове щеплення від COVID-19 її перед відповідачем немає, так само як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.
Зазначає, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов'язкових щеплень, стаття 12 якого вказує, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Цим законом щеплення від COVID-19 не встановлено як обов'язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.
Також зазначає, що ні положеннями ст. 46 Кодексу законів про працю України ні іншими Законами України не передбачено правової можливості відсторонення її від роботи з підстав відсутності у неї щеплення від COVID-19. Відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни. Крім цього, вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19 є добровільною, а тому відсутні правові підстави у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися та/або притягувати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову від такої вакцинації.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Яворська Г.В. позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача КЗ «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради Кера С.А. позовних вимог не визнала.
Представник відповідача відділу освіти Тетіївської міської ради Васютинський В.В. позовних вимог не визнав, посилаючись на наданий відзив на позов (а.с. 31-35).
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, ОСОБА_1 05.09.2018 року була прийнята на роботу прибиральницею службових приміщень КЗ «Росішківський ЗЗСО І-ІІІ ступенів» (12.09.2019 року рішенням сесії Тетіївської міської ради від 29.07.2019 року змінено назву на КЗ «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради), що підтверджується копією трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 01.12.1993 року (а.с. 12).
Листом від 04.11.2021 року за підписом в.о. директора КЗ «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради з посиланням на наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» заклад просив ОСОБА_1 до 05.11.2021 року надати документ, який підтверджує наявність у неї профілактичного щеплення від COVID-19 або медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. Також її було попереджено, якщо до 05.11.2021 року вона не надасть жодного із зазначених документів, то 08.11.2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06.04.2000 року (а.с. 13).
Проте, в зазначений вище строк ОСОБА_1 не надала роботодавцю довідки про профілактичне щеплення проти COVID-19, а також не пред'явила медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби.
У зв'язку з відмовою позивачки від виконання вимог щодо обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19, керуючись ст.ст. 46, 94 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про державну службу», наказом Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236, наказом в.о. директора КЗ «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради № 71/к/тр від 08.11.2021 року ОСОБА_1 з 08.11.2021 року без збереження заробітної відсторонено від виконання посадових обов'язків прибиральниці службових приміщень до усунення причин, що зумовили відсторонення (а.с. 14).
11.11.2021 року позивачка звернулася до в.о. директора КЗ «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради із заявою, в якій, повідомляючи про відмову від участі в клінічному дослідженні вакцини COVID-19, вимагала негайно скасувати наказ № 71/к/тр від 08.11.2021 року про відсторонення її від роботи, допустити її до роботи та виплатити заробітну плату за вимушений прогул, пов'язаний із незаконним відстороненням, проте їй листом від 22.11.2021 року в задоволенні даної заяви було відмовлено (а.с. 15-16, 19).
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, зокрема, піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших, передбачених законодавством випадків, належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Отже, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, може встановлюватись перелік професій, працівники яких підлягають обов'язковому щепленню також проти інших (крім тих, які визначені в ч. 1 ст. 12 вказаного Закону) інфекційних захворювань.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України (далі -МОЗ України), яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 24 січня 2020 року №90, МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням ( далі - Перелік № 2153) .
Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у т. ч. спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
В Переліку № 2153 також зазначено, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України установлено карантин.
Відповідно до п. 19 постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», який набрав чинності з 08.11.2021 року, постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов'язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову Працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).
Так, у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018року у справі №337/3087/17 зазначено, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядався, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах освіти з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров'я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі №630/554/19 вказано, що через відмову матері від профілактичного щеплення у зв'язку із недовірою до вакцини, відповідач правомірно відмовив у прийнятті дитини до ДНЗ без висновку ЛКК (при відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування ДНЗ. Будь-яке право об'єктивно кореспондується із обов'язками, оскільки право на дошкільну освіту законодавець пов'язує із обов'язком проходження профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як самій дитині так і оточуючих її осіб, висновки суду про протиправність та неправомірність дій завідуючої ДНЗ є необґрунтованими, такими що суперечать закону. Дитина позивача не позбавлена права на освіту, яку може отримати у інших формах.
У постанові від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров'я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі 3682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим.
Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що згідно із статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов'язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).
Водночас у рішенні від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява №47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим «відповідно до закону»; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3 чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».
Як зазначає ЄСПЛ, оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (рішення від 15 листопада 2016року у справі «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки», заяви №28859/11 і №28473/12).
Слід також зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України ( справа про тлумачення терміну «законодавство») від 09 липня 1998 року №12-рп/98 зазначено, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.
Можливість відсторонення від роботи у зв'язку з непроходженням щеплення також підтверджується висновками ЄСПЛ у подібних справах, а саме у серпні 2021 року ЄСПЛ відхилив запит про вжиття тимчасових заходів, поданий 672 французькими пожежниками, щодо закону, який передбачає вимогу про обов'язкову вакцинацію для ряду професій, з подальшим відстороненням від роботи в разі її недотримання (Abgrall and 671 Others v. France, запит під заявою № 41950/21).
Також, у вересні 2021 року ЄСПЛ розглянув два запити про вжиття тимчасових заходів, які подані медичними працівниками, щодо їхнього обов'язку вакцинації проти Covid-19 для того, щоб мати змогу продовжувати працювати. Згідно з правилом № 39 Регламенту Суду медики просили застосувати тимчасові заходи та негайно зупинити впровадження закону. Проте, ЄСПЛ відхилив ці прохання, аргументуючи задоволення подібних запитів лише у тих випадках, якщо заявники можуть зіткнутися з реальним ризиком нанесення шкоди (Kakaletri and Others v. Greece, запит під заявою № 43375/21, Theofanopoulou and Others v. Greece, запит під заявою № 43910/21).
Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, то ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від заразних хвороб.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання, національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань/
У рішенні від 28 квітня 2021 року (case of Vavricka and Others v. the Czech Republic) Європейський суд з прав людини підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров'я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов'язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров'я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією. У світлі цих аргументів ЄСПЛ дійшов висновку, що обов'язок проходження вакцинації в Чехії є відповіддю національних органів влади на нагальну соціальну потребу в захисті здоров'я окремої особи та суспільства в цілому від відповідних хвороб та недопущенні будь-якої тенденції зменшення рівня вакцинації дітей. Суд зрештою дійшов висновку, що оскаржувані заходи можуть вважатись такими, що були «необхідними у демократичному суспільстві», а тому не вбачав порушення статті 8 Конвенції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, інформація про обов'язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 та про відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень, відповідачем КЗ «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради була доведена до відома позивачки, однак була проігнорована нею та станом на 08.11.2021 року відповідачу відомостей про проходження позивачкою обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, чи документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй такого профілактичного щеплення надано не було.
Таких доказів не надано позивачкою і до суду в ході розгляду справи.
Стаття 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством, тобто дана стаття не містить вичерпного переліку підстав для відсторонення.
Окрім того, відсторонення не є порушенням права позивачки на працю, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудові відносини не розірвано, а лише призупинено.
Слід зазначати, що вимога роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації не є втручанням в приватне життя позивача, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.
Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров'я. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров'я, закріплене у статті 286 ЦК України.
Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.
За таких обставин, суд вважає, що оскільки позивачка ОСОБА_1 , як працівник закладу загальної середньої освіти підлягає обов'язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак відмовилась від щеплення та не надала документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення, а тому керівник навчального закладу, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно видав наказ про її відсторонення від роботи на підставі чинного законодавства, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування даного наказу КЗ «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради задоволенню не підлягають.
Також відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про виплату позивачці невиплаченої заробітної плати за час відсторонення її від роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.
Таким чином, беручи до уваги встановлені судом обставини справи, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, правові позиції Верховного Суду, викладені вище, а також положення чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що в задоволенні даного позову необхідно відмовити у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору у зв'язку із відмовою у позові слід залишити за позивачкою.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до комунального закладу «Тетіївський освітній центр-опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 3» Тетіївської міської ради, відділу освіти Тетіївської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, виплату заробітної плати - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення : 01 липня 2022 року.
Суддя: Т.П.Косович