Справа № 465/1231/22 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М.
Провадження № 22-ц/811/1399/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
30 червня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар судового засідання - Матяш С.І.,
з участю - представника апелянта - адвоката Чабана А.Ю., представника позивача - адвоката Базалицького Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відео конференції, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», яка підписана адвокатом Чабаном Андрієм Юрійовичем, на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 травня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про стягнення коштів,
в лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (далі - ТОВ «Автокредит Плюс», відповідач), в якому просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача 300 750,00 грн та понесені ним судові витрати.
Позов мотивовано тим, що 01 квітня 2021 року між ним та відповідачем було підписано договір про приєднання до публічного договору №APLV000000000129385 у вигляді заяви про приєднання до публічного договору фінансового лізингу, на умовах, визначених публічним договором про надання фінансового лізингу, на офіційному веб-сайті www.planetavto.cm.ua. За цим договором лізингодавець надає лізингоодержувачу в лізинг автомобіль згідно Специфікації, викладеної у додатку № 1, строк лізингу 60 місяців. Згідно додатку № 2 до договору надання фінансового лізингу сторонами погоджено графік та суми платежів за договором № APLV000000000129385. Згідно пункту 14.7 договору, після прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу, лізингоодержувач вносить аванс у розмірі 252 000,00 грн. Згідно пункту14.2 договору, щомісячно в період сплати лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж в розмірі 5 410,00 грн та відшкодовує лізингодавцю всі витрати лізингодавця, що пов'язані з виконанням договору, та які виникли у лізингодавця протягом місяця, який передує поточному місяцю.
На виконання умов договору відповідач передав йому автомобіль Jaguar моделі XF № кузова НОМЕР_1 , держномер НОМЕР_2 , 2012 року випуску згідно додатку № 1 до договору. Згідно договору та додатку №3 до договору, ним вносилися платежі: 1-й платіж у розмірі 252 000,00 грн, наступні платежі у розмірах згідно графіку та відповідно до виписки АТ «Таскомбанк» на загальну суму 300 750,00 грн.
Предмет лізингу - автомобіль Jaguar моделі XF № кузова НОМЕР_1 , держномер НОМЕР_2 у нього вилучено 12 січня 2021 року (вірний рік «2022»), що підтверджується актом приймання - передачі предмету лізингу на підставі події «Дефолт» від 12 січня 2021 року, з мотивів наявності простроченої заборгованості.
Вказує, що договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень статті 799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень статті 220 цього Кодексу є нікчемним. Просив позов задовольнити.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 травня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 300 750,00 грн.
Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду оскаржив представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» - адвокат Чабан А.Ю.
В апеляційній скарзі зазначає, що постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції зробив помилковий висновок про нікчемність договору фінансового лізингу, оскільки таке суперечить частині другій статті 806 ЦК України та правовій позиції Верховного Суду, і як наслідок це призвело до необґрунтованого безкоштовного користування майном, що належить відповідачу. Вважає, що позивач зобов'язаний повернути кошти власнику, тобто ТОВ «Автокредит Плюс» на підставі частини першої статті 1212 ЦК України, за період з 01 квітня 2021 року по 01 лютого 2022 року в сумі 53 489 грн 80 коп. (розмір сплаченої комісії), тобто шляхом зменшення суми, яка заявлена позивачем до стягнення з відповідача.
Звертає увагу суду на те, що при підписанні заяви про приєднання до договору фінансового лізингу позивач достеменно знав про відсутність нотаріального посвідчення договору. Відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за договором фінансового лізингу, передавши позивачу у лізинг обраний ним автомобіль, що встановлено актом приймання передачі. Останній користувався вказаним автомобілем, сплачував за користування лізингові платежі, відтак, будь які претензії до відповідача, умов укладеного договору та автомобілю не мав. Вважає, що позивач намагається не сплатити кошти, які мав сплатити за користуванням майном відповідача - автомобілем Jaguar моделі XF вартістю 421 000,00 грн.
Окремо звертає увагу на заявлені витрати на правову допомогу у сумі 14 124,00 грн. Вважає такі необґрунтованими та неспівмірними із складністю справи.
На думку апелянта, судом безпідставно не взято до уваги правовий висновок, викладений в постанові Верховного суду від 03 жовтня 2018 року № 288/383/15-ц, а також правові висновки викладені в постановах Великої палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16 від 20 листопада 2018 року, у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 від 07 грудня 2016 року, у справі № 922/1009/15 від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14 від 14 січня 2019 року у справі № 912/1188/17.
Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 травня 2022 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В червні 2022 року від представника позивача - адвоката Базалицького Р.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим у відповідності до вимог матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Крім того, просить стягнути з відповідача понесені судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог і підстав позову, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, враховуючи таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 01 квітня 2021 року між позивачем та відповідачем було підписано заяву про приєднання до публічного договору № APLV000000000129385 про надання фінансового лізингу строком на 60 місяців. Згідно пункту 14.1.7 цієї заяви, після прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу лізингоодержувач вносить аванс у розмірі 252 000,00 грн. на транзитний рахунок, вказаний в пункті14.1.5 Договору.
Згідно пунту 14.2 заяви, щомісяця в період сплати лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж у розмірі 5 410 грн. та відшкодовує лізингодавцю всі витрати лізингодавця, що пов'язані з виконанням договору та які виникли у лізингодавця протягом місяця якому передує поточний місяць.
Відповідно до специфікації та акту приймання-передачі (Додаток №1 до Договору фінансового лізингу APLV000000000129385 від 01 квітня 2021 року), лізингодавцеь - ТОВ «Автокредит Плюс» передає лізингоодержувачу - ОСОБА_1 автомобіль Jaguar моделі XF № кузова НОМЕР_1 , держномер НОМЕР_2 . Автомобіль передається у справному стані, без ушкоджень й у повній базовій конструкції колісного транспортного засобу, що відповідає встановленим виробником вимогам ( у розумінні Правил експлуатації колісних транспортних засобів, що затверджені Наказом Мінінфраструктури України № 550 від 26 липня 2013 року), ідентифікаційні номера автомобіля звірені й відповідають зазначеним у документах транспортного засобу, комплектність автомобіля перевірена й відповідає заводським. Лізингоодержувач претензій до лізингодавця і технічного стану автомобіля не має.
Згідно додатку № 2 до договору про надання фінансового лізингу сторонами погоджено графік та суми платежів за договором №APLV000000000129385.
10 січня 2022 року відповідачем повідомлено позивача про подію «Дефолт» та одностороннє розірвання договору фінансового лізингу №APLV000000000129385, у разі неусунення події «Дефолт».
Згідно акта приймання - передачі предмету лізингу на підставі події «Дефолт» № 100007997 від 12 січня 2021 року, предмет лізингу автомобіль Jaguar моделі XF, держномер НОМЕР_2 вилучено у позивача, з підстав наявності заборгованості станом на 10 січня 2022 року за договором лізингу № APLV000000000129385. Прострочена заборгованість складає 19 540,00 грн, сума до повного погашення 19 421,55 грн.
Згідно договору та додатку № 3 до договору, ним вносилися платежі: 1-й платіж у розмірі 25 2000,00 грн, наступні платежі у розмірах згідно графіку та відповідно до виписки АТ «Таскомбанк» на загальну суму 300 750,00 грн.
13 червня 2021 року набрав чинності Закон України від 4 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, він застосовується до відносин, що виникли після дня набрання чинності цим Законом. Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.
З огляду на дату укладення між сторонами у справі договору фінансового лізингу, спірні відносини сторін регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг».
Згідно із частиною другою статті 1 Закону України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (части п'ята).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Ураховуючи аналіз норм чинного цивільного законодавства України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.
За імперативними положеннями статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Судами встановлено, що публічний договір №А№APLV000000000129385 про надання фінансового лізингу, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс» шляхом підписання 01 квітня 2021 року заяви про приєднання до Публічного договору №APLV000000000129385, не було нотаріально посвідчено.
А відтак, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про степ, що, аналізований у справі договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
Частиною першою статті 1212 ЦПК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави, за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав би заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відтак, місцевий суд встановивши, що позивачем було виконано взяті на себе зобов'язання та відповідно до акта прийому-передачі від 12 січня 2022 року передав лізингоодержувачу, а лізингоодержувач зі свого боку прийняв предмет лізингу, а саме: транспортний засіб Jaguar моделі XF № кузова НОМЕР_1 , держномер НОМЕР_2 , 2012 року випуску, дійшов вірного висновку, що на виконання вимог статей 216 та 1212 ЦК України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» повинно повернути позивачу суму грошових коштів, сплачених останнім у розмірі 300750,00 грн. і положення зазначених статей, а також положення Закону України «Про фінансовий лізинг» не дають підстав для висновку, що при поверненні коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, сума повинна бути зменшена, зокрема, на розмір сплаченої однією із сторін такого правочину комісії або інших платежів.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість витрат на правничу допомогу, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини п'ятої статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як убачається з матеріалів справи такі не містять заяви, клопотання сторони відповідача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на правовий висновок, викладений в постанові Верховного суду від 03 жовтня 2018 року № 288/383/15-ц то такий на виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України вірно враховано, та правильно застосовано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.
Правові висновки викладені в постановах Великої палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16 від 20 листопада 2018 року, у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 від 07 грудня 2016 року, у справі № 922/1009/15 від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14 від 14 січня 2019 року у справі № 912/1188/17 є не релевантними, оскільки у зазначених справах спірні правовідносини та фактичні обставини не є тотожними з обставинами справи, що переглядається.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки її доводи вірних висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», яка підписана адвокатом Чабаном Андрієм Юрійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 червня 2022 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич