30 червня 2022 року
м. Київ
справа №420/4859/21
адміністративне провадження № К/990/11690/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Данилевич Н.А., Радишевської О.Р.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі №420/4859/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача від 24 вересня 2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву позивача від 24 вересня 2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07 вересня 2011 року № 649, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо не розгляду заяви позивача від 24 вересня 2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути повторно заяву позивача від 24 вересня 2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядок та спосіб передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 05 січня 2022 року та від 21 лютого 2022 року касаційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повернуто скаржнику.
16 травня 2022 року від скаржника повторно надійшла касаційна скарга.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали шляхом надання заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини.
Вказану ухвалу скаржником отримано 31 травня 2022 року.
10 червня 2022 року від скаржника до Верховного Суду надійшло клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Клопотання обґрунтоване тим, що уперше скаржником подано 20 грудня 2021 року подано касаційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного суду від 05 січня 2022 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала, роз'яснюючи, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Зазначену ухвалу отримано скаржником 11 січня 2021 року. 25 січня 2022 року скаржником повторно подано касаційну каргу, однак ухвалою від 21 лютого 2022 року касаційну скаргу знову повернуто особі, яка її подала. Зазначену ухвалу отримано скаржником 21 березня 2022 року, що підтверджується штрид-кодом вхідної кореспонденції на супровідному листі.
Повторно скаржник звернувся лише 10 травня 2022 року, посилаючись на введення в Україні воєнного стану, відповідно до Указу Президента від 24 лютого 2022 року №64/2022.
Разом з тим, відповідач посилається на Наказ Державної міграційної служби України «Про зупинення роботи органів ДМС, підприємств та установ, що входять до сфери управління ДМС» від 24.02.2022 року №43, яким оголошено простій працівників ДМС та її територіальних підрозділів підприємств установ, які входять до сфери управління ДМС, що підтверджує фактичне нездійснення діяльності відповідача.
За вищенаведених обставин, скаржник просить визнати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу (ч. 3 ст. 329 КАС України).
З огляду на викладене, наявні підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки скаржником подана первісна касаційна скарга протягом 30 днів з дня ухвалення повного тексту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, а також повторно подані касаційні скарги після повернення Верховним Судом, без надмірних зволікань та перевищення строків касаційного оскарження, а також, зважаючи на призупинення фактичної діяльності Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області починаючи з 24.02.2022 року у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні.
Разом з тим, при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У свою чергу, за змістом пункту 11 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи у спорах щодо перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Предметом розгляду даної справи є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення.
Отже, виходячи з предмету спору та статусу позивача, який є іноземцем і перебуває на території України, спір, що виник між сторонами, віднесено до справ незначної складності, рішення у яких не підлягають касаційному оскарженню.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судове рішення, яке ухвалено у справі за позовом ОСОБА_1 , як справи незначної складності, не підлягає касаційному оскарженню.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на виключні обставини, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, які надають можливість оскарження в касаційному порядку судових рішень, ухвалених в зазначеній у справі, як справі незначної складності.
Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у зв'язку із численними адміністративними позовами фізичних осіб до територіальних органів ДМС України. Також зазначає, що суди приймають різні рішення в даній категорії справ. Однак, при цьому скаржник не посилається на різноманітність такої практики, не вказує судові рішення та не зазначає про новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджувані питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Відповідач зазначає, що касаційна скарга має виняткове значення для ГУ ДМС в Одеській області у зв'язку з тим, що зазначене судове рішення зобов'язує суб'єкта владних повноважень діяти всупереч вимогам чинного законодавства. Однак, для кожної зі сторін справи, в якій він є учасником, справа має виняткове значення.
Разом з тим, скаржником не доведено, що спірні правовідносини є винятковими та без судового захисту можуть призвести до незворотніх наслідків.
Крім того, відповідач вказує про суспільний інтерес, який обгрунтований наявністю величезної кількості судових справ з аналогічних справ та відсутністю єдиної правової позиції судів різних інстанцій.
Посилання скаржника, що справа становить значний суспільний інтерес не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
Таким чином, позивач у касаційній скарзі не довів підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення підлягають перегляду в касаційному порядку.
Доводи касаційної скарги зводяться до тлумачення матеріальних і процесуальних норм, переоцінки доказів, із посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Посилання скаржника на практику Верховного Суду та Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» не є самостійною підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Поновити Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області строк на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі №420/4859/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді Н. А. Данилевич
О. Р. Радишевська