22 червня 2022 року м. Дніпросправа № 160/19761/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну Державної судової адміністрації України
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 року (головуючий суддя Сидоренко Д.В.)
в адміністративній справі №160/19761/21 за позовом ОСОБА_1
до відповідачів: Дніпровського апеляційного суду (відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2),
третя особа без самостійних вимог: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області,
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 21.10.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів: Дніпровського апеляційного суду (відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2), третя особа без самостійних вимог: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 947 428,71 грн.;
- зобов'язати Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус судців”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року;
- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Дніпровського апеляційного суду у виплаті ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 947 428,71 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Дніпровського апеляційного суду для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судці апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
В обґрунтування позовної заяви вказала, що позивач працює на посаді судді Дніпровського апеляційного суду, однак суддівську винагороду за спірний період нараховано та виплачено не у розмірі встановленому Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення права на належне матеріальне забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 947428,71 грн.;
- зобов'язано Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус судців”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції (в частині задоволених вимог) мотивоване тим, що положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Так, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, Дніпровський апеляційний суд з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак є протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 947428,71 грн., а порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов'язання Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус судців”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
В частині відмови в задоволенні позову (щодо визнання протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Дніпровського апеляційного суду у виплаті ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 947428,71 грн. та зобов'язання Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Дніпровського апеляційного суду для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судці апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), - зазначив що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, зокрема щодо Дніпровського апеляційного суду. Вказав, що обсяг видатків на Дніпровський апеляційний суд не було зменшено після змін, внесених Законом № 553-ІХ. Обсяг видатків на Дніпровський апеляційний суд, згідно додаток №7 до Закону №294-IX, як у редакції до змін, які були внесені Законом № 553-ІХ, так і у редакції після змін, які були внесені Законом № 553-ІХ склав 76 571,2 тис.грн. Також про зменшення обсягів видатків на виплату суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, у зв'язку із прийняттям Закону №553-ІХ не зазначено ані Дніпровським апеляційним судом, ані Державною судовою адміністрацією України у своїх відзивах. Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що ДСА України не виділила Дніпровському апеляційному суду достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), внаслідок чого суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги до ДСА України є безпідставними та необґрунтованими.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Позивачка не оскаржує рішення суду першої інстанції.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпровським апеляційним судом (відповідачем-1) та Державною судовою адміністрацією України (відповідачем-2) подано апеляційні скарги.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2022 року апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 р. в адміністративній справі №160/19761/21 повернуто особі, яка її подала.
В апеляційній скарзі Державна судова адміністрація України просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позивачка є суддею Дніпровського апеляційного суду та перебуває з вказаним судом у трудових відносинах, саме зазначений суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, нараховує та виплачує позивачу суддівську винагороду. Відповідно до пункту 11 Порядку «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2002 № 228 для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік: встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання; розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися відповідно до законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків бюджету та надання кредитів з бюджету у проектах кошторисів; забезпечують складення проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що виконуються безпосередньо головними розпорядниками. Відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333 (зі змінами), виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків (далі - КЕКВ) 2111 "Заробітна плата". Кошторисні призначення Дніпровського апеляційного суду за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 109 708,1 тис. гривень. Одночасно, зміни до кошторису Дніпровського апеляційного суду стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом па 2020 рік Дніпровському апеляційному суду за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", за КЕКВ 2111 "Заробітна плаз а" у сумі 109 708,1 тис. гри, відкриті в повному обсязі. Таким чином, ДСА України, як відповідач, жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювала заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.
Щодо Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12 березня 2020 р. встановлено карантин. Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який опубліковано в газеті "Голос України" від 17.04.2020 № 68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020. Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47 230 гри на місяць. Зазначене питання розглядалося на засіданні Ради суддів України (24.04.2020), за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 Ns 22. Виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період за липень 2020 року здійснювалася у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених Законом №553-ІХ. З огляду на те, що складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Отже, Дніпровський апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати у період за липень 2020 року суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) поза межами видатків державного бюджету, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно викопувати.
Щодо висновків Конституційного Суду України скаржник вказав, що Конституційним Судом України 28.08.2020 ухвалено рішення № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №Ю-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ. Частиною 2 статті 152 Конституції України, частиною 1 статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Однак, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення та зазначив лише, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020). Конституційний Суд України у рішенні від 24.12.1997 №8-зп зазначив, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю. У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 зазначено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення. Таким чином, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин 1, 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Отже, дія частин 1, 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020. Ураховуючи рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди Позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону. Таким чином, у період з 01.06.2020 до 30.06.2020 положення частин 1, 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і па підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № Ю-р/2020 па спірні правовідносини з 01.06.2020 до 01.06.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини уданій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
Вважає, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати Позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус судців” з 18.04.2020 до 28.08.2020, оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Ураховуючи, що з 18.04.2020 по 27.08.2020 Дніпровський апеляційний суд не мав правових підстав для нарахування та виплати Позивачу суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ), суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про задоволення позову у відповідній частині.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 13.01.2011р. №2935-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області.
17.02.2017 року відповідно до протокольного рішення зборів судді Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.02.2017 року ОСОБА_1 обрана головою суду строком на три роки (наказ від 17.02.2017р. №32/к).
Указом Президента України №297/2018 від 28.08.2018р. «Про переведення суддів» суддю апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Дніпровського апеляційного суду.
02.10.2018р. рішенням загальних зборів суддів Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 обрано на посаду голову суду (наказ від 02.10.2018р. №33/к).
За період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачці нараховано та виплачено суддівську винагороду не відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Згідно довідки Дніпровського апеляційного суду №04.2/140/21-С від 01.10.2021р., з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно, судді Дніпровського апеляційного суду Деркач Наталії Миколаївні нарахована суддівська винагорода:
квітень 2020 - 271 158,02 грн., виплачено - 185 852,11 грн., не виплачено 85 305,91 грн.;
травень - 271 158грн., виплачено - 47 230грн., не виплачено 223 928грн.;
червень - 397 278грн., виплачено - 184 546,40 грн., не виплачено 212 731,60 грн.;
липень - 271 158грн, виплачено - 47 230грн, не виплачено 223 928грн.;
серпень - 271 158грн, виплачено - 69 622,80 грн, не виплачено 201535,20 грн.
Всього нараховано - 1 481 910,02 грн., виплачено - 534481,31 грн., не виплачено 947 428, 71грн. відповідно до ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553.
Позивачка вважає протиправним обмеження її суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, а саме, щодо відповідача-1 (Дніпровського апеляційного суду) позовні вимоги задоволені; щодо відповідача-2 (Державної судової адміністрації України) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачка та відповідачі не оскаржують.
Відповідач-2 (Державна судова адміністрація України) не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції в силу ч.1 статті 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-IX, Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13.04.2020 року №553-ІХ.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відносяться відповідачі) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (ст.126).
Відповідно до статті 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Колегія суддів апеляційної інстанції надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції бере до уваги практику Верховного Суду з розгляду даної категорії справ.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 10.02.2022 року у справі №340/1616/20 (адміністративне провадження №К/9901/4373/21) зазначив, що відповідно до частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№1402-VIII) суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№1402-VIII), які у системному зв'язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Зважаючи на вказане, Верховний Суд у вказаній постанові (справа №340/1616/20) констатував, що обмеження розміру суддівської винагороди, у зв'язку із прийняттям Закону №553-ІХ, протягом вказаного періоду (з 18.04.202 по 28.08.2020), є неправомірним.
Водночас, розглядаючи цю справу необхідно, окрім іншого, з'ясувати правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачці), передбачених частинами 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (№294-ІХ) (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), адже Дніпровський апеляційний суд, який є відповідачем у цій справі, та видав відповідний наказ, є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Слід зазначити, що прийняття Дніпровським апеляційним судом (відповідачем-1) наказу щодо обмеження суддівської винагороди та виплата позивачці цієї винагороди із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (№294-ІХ) (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), могло бути обумовлено, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь може свідчити про безпосередню участь ДСА України у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема, й до появи заборгованості з її виплати протягом спірного періоду.
Натомість в частині відмови в задоволенні позовних вимог (відносно ДСА України) рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується.
Виходячи з того, що матеріали справи не містять наказу щодо обмеження суддівської винагороди та виплати позивачці винагороди із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (№294-ІХ), колегія суддів апеляційної інстанції витребувала зазначений документ (ухвалою від 26.04.2022) для надання йому оцінки.
Так, ухвалою від 26.04.2022 зобов'язано Дніпровський апеляційний суд (відповідач-1) надати:
- наказ Голови Дніпровського апеляційного суду щодо обмежень, які застосовуються при нарахуванні суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду, та який був застосований до судді Дніпровського апеляційного суду Деркач Наталії Миколаївни (позивачки).
Також ухвалою від 26.04.2022 зобов'язано Державну судову адміністрацію України (відповідач-2) надати докази:
- щодо наявності/відсутності дефіциту видатків на оплату праці суддів в 2020 році у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, та чи були виділені державою у 100% розмірі кошти для оплати суддівської винагород в цей період,
- чи виділялися ДСА України, як головним розпорядником відповідних бюджетних коштів у спірний період, кошти на виплату суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус судців” №1402-VIII?
На виконання ухвали суду від 26.04.2022 про витребування доказів відповідачем-1 надано до суду апеляційної інстанції наказ від 24.04.2020 року №39 про обмеження, що застосовуються при нарахуванні суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду.
Досліджуючи вказаний наказ від 24.04.2020 року №39 колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що в цьому наказі вказано, що він прийнятий відповідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік») та керуючись ч.1 ст. 58 Конституції України.
Наказано відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності здійснювати з 18.04.2020 року та на період до завершення місяця, у якому відміняється карантин , установлений КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, нарахування суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01.01.2020 року. При цьому, в зазначеному максимальному розмірі не враховувати суми допомоги з тимчасової непрацездатності, допомоги на оздоровлення та оплату щорічної відпустки.
Також, на виконання ухвали суду від 26.04.2022 про витребування доказів відповідачем-2 надано Кошторис на 2020 рік. В супровідному листі зазначено, що кошторисні призначення Дніпровського апеляційного суду за кодом економічної класифікації видатків (КВЕД) 2111 «Заробітна плата» станом на 31.12.2020 року становили 109 708,1тис.грн.
Одночасно ДСА України проінформувала, що зміни до кошторису Дніпровського апеляційного суду стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КВЕД 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносилися.
Аналізуючи Кошторис на 2020 рік Дніпровського апеляційного суду, який наданий Державною судовою адміністрацією України, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що він затверджений 14.01.2020 року, при цьому, за кодом 2111 (Заробітна плата) значиться сума 68 298 600грн.
Водночас, в апеляційній скарзі представник ДСА України зазначає, що Дніпровський апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати у період за липень 2020 року суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) поза межами видатків державного бюджету, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно викопувати.
З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Приписами статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№1402-VIII) у зіставленні із нормами частин 1, 2, 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, визначено, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, зокрема, щодо суддів місцевих і апеляційних судів, є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, тому ДСА України як суб'єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову щодо вимог до ДСА України, то, діючи в межах апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Питання невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України (КСУ).
Рішенням КСУ від 11 березня 2020 року №4-р/2020 розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, у п. 4.1 якого зазначено наступне:
«Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020».
«Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018)».
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина 1 статті 124 Основного Закону України).
Крім того, КСУ неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.
Так, зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци четвертий, сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року№ 6-рп/2007).
Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац 2 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
У мотивувальній частині рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008);
Як зазначив КСУ, «словосполучення „держава прагне", означає намагання і обов'язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.
Аналіз термінів „баланс", „збалансувати", „бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.» (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).
Зазначених висновків також дійшов Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020.
Рішенням Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин 1, 3 статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Конституційний Суд України в своєму рішенні вказав таке:
- скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України;
- установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права;
- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади;
- обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України;
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави для висновку, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахування судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауваживши, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, нараховуючи та виплачуючи позивачці суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, Дніпровський апеляційний суд з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивачки та гарантій незалежності судді, а відтак є протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 947428,71 грн.
Отже, порушене право позивачки належить поновленню шляхом зобов'язання Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус судців”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача-2 спростовуються нормами законодавства України, що регулюють дані правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 року -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 22.06.2022 та в силу ст. 328 КАС України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складений 24.06.2022.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова