Апеляційне провадження
№22-ц/824/7613/2022
30 червня 2022 року місто Київ
справа №755/2938/22
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Борисової О.В.,
суддів Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2022 року про повернення позовної заяви, постановлену під головуванням судді Коваленко І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 квітня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2022 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу, у зв'язку із неусуненням недоліків.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що виконавчий напис був здійснений нотаріусом на кредитному договорі, а тому позивач при зверненні до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, звільнений від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відзиву на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, в тому числі про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у статтях 175, 177 ЦПК України.
Згідно з ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати виконавчий напис приватногонотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. №23677 від 19 травня 2021 року про стягнення з нього на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованість за кредитним договором в сумі 25828 грн. таким, що не підлягає виконанню.
У позовній заяві позивач вказував на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ст.22Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконаннюстосується кредитних правовідносин.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 квітня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, суд першої інстанції виходив з того, щоматеріали позовної заяви не містять жодних доказів про наявність між позивачем та відповідачем правовідносин, що виникають із кредитних договорів, а предмет спору про правомірність вчинення нотаріусом дій у сфері безспірної юрисдикції, які не встановлюють прав або обов'язківучасників правовідносин, не визнають і не змінюють їх, не вирішують по суті питань права, що враховуючи приписи ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», не наділяє позивача статусом споживача, оскільки він не є в даному випадку особою, яка є споживачем послуг нотаріуса. Вказане виключає можливість звільнення позивача від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».
На виконання вимог ухвали від 19 квітня 2022 року від позивача ОСОБА_1 03 травня 2022 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшло клопотання, в якому останній просив звільнити його твід сплати судового збору, у зв'язку з скрутним матеріальним становищем.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2022 рокупозовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу у зв'язку із неусуненням недоліків.
Повертаючи позовну заяву позивачу, суд виходив з того, що вимоги ухвали виконано не було, оскільки позивачем не було надано підтвердження сплати судового збору.
Також в ухвалі зазначено, що клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору, не підлягає задоволенню, оскільки на підтвердження зазначених у клопотанні обставин, позивачем не надано доказів на підтвердження відсутності доходів та скрутного матеріального становища.
Колегія суддів не погоджується звисновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви позивачу, з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги, встановлені статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі не мають пільги щодо сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явленняпозову.
Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
Порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 2 ЦПК України).
Згідно зі статтею 18 ЦКУкраїни нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 87 Закону України від 02 вересня 1993 року №3425-ХІІ «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 87 Закону №3425-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Згідно з пунктом 2 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Відповідно до статті 90 Закону №3425-ХІІ стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.
Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом.
При цьому нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному у статтях 1, 9 Закону №3425-ХІІ.
При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема, позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.
Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №761/24881/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 жовтня 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір №510485773, відповідно до умов якого позикодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 7250 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти.
З копії виконавчого напису вбачається, що відповідно до договорів відступлення прав вимоги ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги за кредитним договором №510485773 ТОВ «Таліон Плюс», а останній відступив право вимоги за кредитним договором №510485773 - ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».
Отже, з урахуванням предмету спору та заявлених у позові вимог, ОСОБА_1 є споживачем фінансових послуг і як споживач звільнений від сплати судового збору за подання позову на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Проте, надаючи строк для усунення недоліків, суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув, не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 березня 2018 року у справі №761/24881/16-ц та безпідставно поклав на позивача обов'язок зі сплати судового збору, а в подальшому необґрунтовано визнав позовну заяву неподаною та повернув її.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 травня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: