30 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12020100100005330 за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 та прокурора Київської міської прокуратур ОСОБА_7 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 червня 2022 року,
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 червня 2022 року продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строком на 60 діб, тобто до 11.08.2022 включно. Одночасно визначено обвинуваченим альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 248 100 (двісті сорок вісім тисяч сто) гривень. На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покладено на обвинувачених у разі внесення застави наступні обов'язки: прибувати до суду за викликом; не відлучатися з м. Києва та Київської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання суду паспорт, який надає право виїзду за межі території України, та інші документи, що дають право на виїзд і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою, адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційний суд скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 червня 2022 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , визначити останньому запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби.
В обґрунтування апеляційних вимог адвокат ОСОБА_6 зазначає, що стороною обвинувачення не було надано жодних доказів на підтвердження ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Разом з тим, не погоджуючи з вищевказаною ухвалою, прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційний суд скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 червня 2022 року в частині можливості визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави та постановити нову ухвалу, якою запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 продовжити на 60 днів, тобто до 11.08.2022 включно, без визначення альтернативного заходу у виді застави.
В обґрунтування апеляційних вимог прокурор ОСОБА_7 зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано положення кримінального процесуального закону та обвинуваченим внаслідок чого визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави. Крім того, прокурор наголошує, що ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 обвинувачуються у вчиненні злочинів, вчинених організованою групою, поєднаних з насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого. Також прокурор звертає увагу, що місцевим судом не в повній мірі враховано думку представника потерпілого, який у судовому засіданні вважав недоцільним визначення альтернативи у виді застави.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши доводи поданих апеляційних скарг, дослідивши оскаржувану ухвалу, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів керується наступним.
Мотиви апеляційного суду.
Захисник ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_7 в апеляційній скарзі не заявляли клопотання про проведення апеляційного розгляду за участю сторін, окрім того, будучи повідомленими про такий розгляд, в судове засідання не з'явилися, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги проведено без участі сторін.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України апеляційний розгляд проводиться в межах поданих апеляційних скарг.
У провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12020100100005330 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 червня 2022 року обвинуваченим ОСОБА_5 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 11.08.2022 включно. Одночасно визначено обвинуваченим альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 248 100 (двісті сорок вісім тисяч сто) гривень
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції враховує тяжкість пред'явленого останнім обвинувачення, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжким злочинами, вчинені організованою групою осіб, наявність ризиків, які послужили підставою для взяття обвинувачених під варту і продовжують існувати, зокрема переховування обвинувачених від суду, незаконний вплив останніх на потерпілих та свідків.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки місцевим судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 177, 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 цього Кодексу, на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Так, перевіркою доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 , колегія суддів встановила, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 .
Беручи до уваги конкретні обставини справи, ту обставину, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які існували на час обрання запобіжного заходу, не перестали існувати. Також судом взято до уваги те, що тримання під вартою є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, постала перед компетентними органами, то підстав для скасування оскаржуваної ухвали колегія суддів не вбачає.
Стосовно доводів захисника ОСОБА_6 про застосування до його підзахисного запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, зокрема у виді домашнього арешту в нічний час, суд апеляційної інстанції вважає їх неспроможними. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України", зазначено, що тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи. Відтак, враховуючи обставини вчинення правопорушення обвинуваченим ОСОБА_5 , які інкримінуються стороною обвинувачення, суспільний інтерес наразі у даному випадку переважає над правилом поваги до особистої свободи обвинуваченого.
Отже, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність обґрунтованих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого.
Підстав для застосування судом до обвинуваченого більш м?якого запобіжного заходу, колегія суддів, з огляду на вищевикладені мотиви, також не вбачає.
Щодо доводів прокурора про скасування ухвали в частині визначення обвинуваченим альтернативного запобіжного заходу у виді застави, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
При цьому, незастосування застави як альтернативи триманню під вартою у випадках визначених ч. 4 ст. 183 КПК України є правом, а не обов'язком слідчого судді.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції, всупереч доводам прокурора, застосувавши відносно обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, обґрунтувавши в оскаржуваному рішенні можливість її застосування, діяв у межах наданих кримінальним процесуальним законом. При цьому, колегія суддів враховує, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а тому вважає обґрунтованим розмір застави, визначений судом, а саме: 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 248 100 гривень, оскільки саме такий розмір застави належним чином забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків у випадку внесення застави.
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити місцевому суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не виявлено.
Зважаючи на викладене, рішення суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки постановлене згідно норм матеріального права з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, та ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом, у порядку та в межах, передбачених на даній стадії кримінального провадження, натомість доводи та твердження захисника й прокурора, про які йдеться в поданих апеляційних скаргах, колегія суддів вважає - безпідставними, у зв'язку з чим приходить до висновку про залишення поданих апеляційних скарг без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, ?
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 червня 2022 року, - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3