22 червня 2022 року м. Київ
Справа № 761/16863/14-ц
Провадження: № 22-ц/824/4921/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Вербової І.М., Нежури В.А.,
секретар Івасенко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року, постановлену під головуванням судді Притули Н.Г.,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державних виконавців Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухна Сергія Олександровича, Лісовенка Володимира Антоновича , заінтересована особа: ОСОБА_3 , про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною скаргою, в якій, посилаючись на недотримання державним виконавцем Петрухном С.О. вимог чинного законодавства при обчисленні суми заборгованості зі сплати аліментів та складенні розрахунку від 15.07.2020 року, просила визнати неправомірними дію та рішення державного виконавця Петрухна С.О. - розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 15.07.2020 року та зобов'язати державного виконавця усунути допущені порушення або іншим шляхом поновити її порушені права. Скарга обґрунтована тим, що 16.07.2020 року вона отримала розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 15.07.2020 року, з яким категорично не погоджується. Як зазначає заявниця, ОСОБА_3 не сплачував аліменти на дитину: у червні 2011 року - 500 грн,у липні 2011 року - 1000 грн, у серпні 2011 року - 1000 грн, у вересні 2011 року - 500 грн, у листопаді 2011 року - 1000 грн, у грудні 2011 року - 1000 грн, у лютому 2012 року - 2 999,93 грн, у квітні 2012 року - 1004,95 грн, у травні 2012 року - 1004,95 грн., у червні 2012 року - 1014,95 грн, у липні 2012 року - 2000 грн, у грудні 2012 року - 3 000,00 грн., у травні 2013 року - 2 500 грн, у березні 2014 року - 3 000 грн, що підтверджується раніше виданими розрахунками заборгованості зі сплати аліментів. Вказані суми ОСОБА_3 надсилав заявниці як грошову компенсацію за частку у спільному майні подружжя, однак, державний виконавець неправомірно зарахував ці кошти як сплату аліментів.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог скарги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції посилався на обставини справи, які являються не доведеними. Зокрема, не доведеним є той факт, що суми коштів, які ОСОБА_3 надсилав ОСОБА_1 , стосуються виконавчого провадження №45414776 та що вони надсилались в якості аліментів за відповідний період на утримання ОСОБА_4 , 2005 року народження. В матеріалах вказаного виконавчого провадження відсутні будь-які докази того, що боржник ОСОБА_3 сплачував аліменти на дитину у червні 2011 року - 500 грн, у липні 2011 року - 1000 грн, у серпні 2011 року - 1000 грн, у вересні 2011 року - 500 грн, у листопаді 2011 року - 1000 грн, у грудні 2011 року - 1000 грн, у лютому 2012 року - 2 999,93 грн, у квітні 2012 року - 1004,95 грн, у травні 2012 року - 1004,95 грн, у червні 2012 року - 1014,95 грн, у липні 2012 року - 2000 грн, у грудні 2012 року - 3 000 грн, у травні 2013 року - 2 500 грн, у березні 2014 року - 3 000 грн. Окрім того, платіжні доручення, які надавав боржник, належним чином не завірені та в них відсутнє призначення платежу «аліменти за відповідний період на утримання ОСОБА_4 , виконавче провадження №45414776». Також, боржником не надано доказів на підтвердження того факту, що банківські картки, на які здійснювався переказ коштів, належать саме стягувачу. Державний виконавець при здійсненні своєї діяльності зобов'язаний обчислювати заборгованість за аліментами згідно належних та допустимих доказів на підтвердження сплати боржником аліментів, однак, в даній ситуації, цього обов'язку державним виконавцем дотримано не було.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 травня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Бутенко О.А. в інтересах ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що скаржником не було наведено доводів та аргументів, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та грубих порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення. Судом було надано правильну правову оцінку обставинам, на які посилається ОСОБА_1 у поданій скарзі. Вказав, що у поданій скарзі ОСОБА_1 визнає факт надсилання їй ОСОБА_3 коштів, однак, на її думку, це були не аліменти, а кошти в якості компенсації поділу майна подружжя або завдання шкоди. Проте, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відсутні будь-які інші правовідносини, окрім, як зобов'язання зі сплати аліментів згідно судового рішення, тому відсутні підстави вважати, що здійснення переказів грошових коштів відбулось з будь-якого іншого цільового призначення. Посилання скаржника на те, що ОСОБА_3 не було здійснено засвідчення відповідності копій поданих чеків їх оригіналам не вказує на порушення процесуального права, оскільки останній надавав суду оригінали таких документів.
В судовому засіданні ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 та державні виконавці Печерського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухно С.О., Лісовенко В.А. в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вислухавши пояснення ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, на виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження №45414776 з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 12.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 червня 2011 року і до досягнення сином повноліття.
15.07.2020 року державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Петрухном С.О. здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення від 12.06.2014 року Шевченківського районного суду м.Києва у справі №761/16863/14ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів.
Згідно із зазначеним розрахунком, ОСОБА_3 сплатив аліменти у червні 2011 року - 500 грн, у липні 2011 року - 1000 грн, у серпні 2011 року - 1000 грн, у вересні 2011 року - 500 грн, у листопаді 2011 року - 1000 грн, у грудні 2011 року - 1000 грн, у лютому 2012 року - 2 999,93 грн,у квітні 2012 року - 1004,95 грн,у травні 2012 року - 1004,95 грн,у червні 2012 року - 1014,95 грн,у липні 2012 року - 2000 грн, у грудні 2012 року - 3 000 грн, у травні 2013 року - 2 500 грн,у березні 2014 року - 3 000 грн. Заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
Залишаючи скаргу ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що діючим законодавством не передбачено обов'язок державного виконавця перевіряти інформацію щодо сплати аліментів, яку надають боржники, а ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_3 має будь-які інші зобов'язання перед нею, окрім сплати аліментів на утримання дитини.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).
Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов'язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Право та порядок на звернення до суду за захистом прав, свобод чи законних інтересів визначається процесуальним законом.
ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц (провадження № 14-496цс19).
Частинами першою, третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.
Відповідно до частин четвертої, тринадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем на вимогу стягувача протягом трьох робочих днів у випадках, встановлених законом. Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів дійсна протягом одного місяця з дня її видачі. Форма довідки встановлюється Міністерством юстиції України.
Згідно з пунктом 4 Розділу XVI Інструкції № 512/5 виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
Сума заборгованості за аліментами, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України, якою передбачено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Верховний Суд у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 753/14154/19 зазначив, що за відсутності відомостей про призначення платежу «Аліменти» у документах у підтвердження здійснення платежів, підстави для здійснення перерахунку заборгованості відсутні.
Разом з тим, у постанові від 26 травня 2021 року у справі
№ 569/11466/20 Верховний Суд вказав, що норми права не містять заборони для державного виконавця під час визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів враховувати суми, які сплачені боржником без призначення платежу. А встановленню підлягає наявність або відсутність інших правовідносин між подружжям, які могли б бути підставою для зарахування спірних сум, не в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів, а в рахунок погашення інших зобов'язань.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 при зверненні до суду зі скаргою не надано жодних доказів на підтвердження того факту, що між нею та боржником, окрім зобов'язань зі сплати аліментів на утримання дитини, існують будь-які інші зобов'язання. Таких доказів не долучено і до апеляційної скарги.
Також, ОСОБА_1 в порушення вимог статті 81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, що в спірний період вона, ОСОБА_1 , не отримувала аліменти, або, що сплачені боржником кошти не є аліментами, або, що вказані кошти були направлені на вирішення інших зобов'язань, аніж аліментних.
З огляду на викладене, та ураховуючи, що боржником були надані докази на підтвердження сплати аліментів у спірний період, зокрема, квитанції щодо грошових переказів на ім'я стягувача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у державного виконавця не було підстав їх не враховувати.
Доводи ОСОБА_1 щодо не завірення належним чином вказаних квитанцій колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції при вирішенні скарги досліджувались саме оригінали квитанцій, в яких зазначені усі необхідні дані для встановлення одержувача коштів, яким є ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в скарзі, аргументи якої знайшли належну оцінку в ухвалі суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких підстав, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 29 червня 2022 року
Головуючий Т.О. Невідома
Судді І.М. Вербова
В.А. Нежура