15 червня 2022 року місто Київ
справа № 755/20102/21
провадження №22-ц/824/4756/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1
заінтересована особа - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 3 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Катющенко В.П.,
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,-
У грудні 2021 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу обмежувального припису, в якій просив вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладення на нього обов'язків, а саме : заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання з постраждалою особою - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 на строк 6 місяців; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо він за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати його та в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_1 на строк 6 місяців; заборонити ОСОБА_2 вести телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 або контактувати з ним через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб на строк 6 місяців.
Заяву обґрунтовано тим, що заявник проживає разом зі своєю дружиною _ ОСОБА_3 та мамою - ОСОБА_4 , за якою здійснює догляд, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду у зв'язку зі станом здоров'я після перелому шийки бедра.
ОСОБА_2 є рідним братом заявника та вже багато років застосовує домашнє насильство до нього (ображає нецензурними словами, погрожує йому, б'є). ОСОБА_2 не проживає у квартирі та не здійснює догляд за їхньою мамою, але у будь-який спосіб намагається виселити його з даної квартири, застосовуючи акти фізичного, психологічного насильства щодо нього, свідком та потерпілою від яких є його дружина ОСОБА_3 .
За 2021 рік у Дніпровському УП ГУ НП у м.Києві зафіксовано 2 виклики поліції з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 .
Заявник зазнає постійно психологічного тиску з боку ОСОБА_2 . На його адресу постійно надходять погрози побиття та вбивства. Остання погроза вбивством була 18 листопада 2021 року, якщо заявник не залишить місце свого проживання, де знаходиться їх мати, яка потребує постійного догляду, і яка у разі його відсутності, може померти. Після цих погроз йому стало погано і він був вимушений звернутись до лікаря, який 19 листопада 2021 року направив його на стаціонарне лікування через встановлення пароксизмальної тахікардії.
Звернення до правоохоронних органів не дали жодного результату - ОСОБА_2 не змінив своєї поведінки. Він переконаний, що вірогідність продовження та подальшого вчинення насильства ОСОБА_2 щодо нього, а також настання тяжких наслідків для його здоров'я, є дуже високою.
Рішенням Дніпровського районного суду м.УКиєва від 3 грудня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну каргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про видачу обмежувального припису повністю. Апелянт вважає, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що в матеріалах відсутні докази притягнення ОСОБА_2 до адміністративної або іншої відповідальності за вчинення дій, які можуть бути розцінені як прояв насильства в сім'ї, є необґрунтованими. Суд не прийняв до уваги лист відповідь Дніпровського управління поліції ГУНП в м.Києві від 19 жовтня 2021 року щодо розгляду звернення в частині повідомлення про вжиття заходів адміністративного впливу відносно ОСОБА_2 та проведення з ним профілактичної роботи щодо недопущення вчинення домашнього насильства. Апелянт зазначає, що відсутність постанови суду про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та відсутність факту притягнення до відповідальності за вчинення домашнього насильства та не набуття ним таким чином статусу «кривдника», не може бути підставою для відмови встановлення тимчасових обмежень за наявності інших об'єктивних обставин, якими підтверджуються доводи заявника. Судом першої інстанції не в повній мірі оцінено ризики щодо продовження чи повторного вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с115). Наведені ним у заяві про відкладення розгляду справи причини неявки, а саме погане самопочуття, перебування у шпиталі на обстеженні, жодними належними та допустимими доказами не підтверджені. За таких обставин суд вважав за можливе розглянути справу у відсутність ОСОБА_1 .
Представник ОСОБА_2 адвокат Щербина Я.М. проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
В квартирі зареєстроване місце проживання мають: заінтересована особа ОСОБА_2 , та його мати ОСОБА_4 .
Заявник ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою вказаної квартири у період часу з 4 грудня 1968 року по 22 листопада 1983 року з 22 жовтня 1991 року по 28 вересня 1993 року. Наразі заявник має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
З липня 2019 року за адресою квартири АДРЕСА_1 , за згодою власника, заінтересованої особи ОСОБА_2 , проживає заявник ОСОБА_1 , з метою догляду за матір'ю ОСОБА_5 .
У вказаній квартирі, крім заявника ОСОБА_1 та його матері ОСОБА_5 проживає дружина заявника ОСОБА_3 .
Також судом установлено, що 28 березня 2021 року, двічі о 16:34 та 17:52 ОСОБА_1 викликалися працівники поліції за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, 29 березня 2021 року ОСОБА_1 зателефонував до поліції з повідомленням про незаконність дій працівників поліції, в тому числі щодо неправильності складення протоколу, що мало місце 28 березня 2021 року. На ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення.
Постановою Дніпровського районного суду м.Києва від 21 вересня 2021 року у справі №755/5753/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КупАП, провадження у справі закрито на підставі ст.38, п.7 ч.1 ст.247 КупАП. За обставин цієї справи ОСОБА_1 28 березня 2021 року о 16 год.10 хв. в м.Києві за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 - вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно брата ОСОБА_2 , 1974 року народження.
Постановою Дніпровського районного суду м.Києва від 7 жовтня 2021 року у справі №755/16005/21 адміністративний матеріал відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КупАП повернуто до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві для дооформлення. Станом на день розгляду даної справи, вказаний адміністративний матеріал після дооформлення до суду не повертався.
У адміністративній справі № 755/5751/21 щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КупАП постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року постанову Дніпровського районного суду м.Києва від 23 червня 2021 року відносно ОСОБА_2 скасовано, провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КупАП у зв'язку з відсутністю події, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КупАП в діях ОСОБА_2 ( події, які відбувалися 28 березня 2021 року).
Також судом установлено, що 21 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернувся з письмовою вимогою до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про звільнення у добровільному порядку квартири АДРЕСА_1 до 5 грудня 2021 року.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що досліджені надані заявником докази не дають суду вважати про наявність в діях заінтересованої особи ОСОБА_2 психологічного або фізичного насильства відносно заявника ОСОБА_1 . Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 наявний спір щодо права користування та проживання заявника у належній на праві власності заінтересованій особі квартирі АДРЕСА_1 . Заявником не додано доказів, які б підтверджували наявність фактів погроз з боку ОСОБА_2 , вчинення останнім відносно заявника будь-яких фізичних дій, які б можливо було розцінити як фізичне насильство. Відсутні в матеріалах справи і докази притягнення ОСОБА_2 до адміністративної або іншої відповідальності за вчинення дій, які можуть бути розцінені як прояв насильства в сім'ї.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Основним нормативно - правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» Цей закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3,14 та 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняється в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози. у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування. Залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги осіб, яка перебуває в небезпечному для житті стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отримання необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Відповідно до п.2 ч.1 ст.24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (ч.2 ст.26 вказаного Закону).
Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч.3 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з п.3 ч.1 ст.350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до ч.1 ст.350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову у її задоволенні.
З урахуванням змісту наведених норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заявника.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
У справі встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , в який проживає ОСОБА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 , місце проживання якого зареєстроване за цією ж адресою. ОСОБА_4 , матір ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що апеляційному суду повідомлено представником ОСОБА_2 та надано копію свідоцтва про смерть (а.с.118).
Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .
Заявником ОСОБА_1 , у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення з боку ОСОБА_2 по відношенню до заявника психологічного та фізичного насильства.
Судовими рішенням постановленими судами при розгляді адміністративних справ не встановлено, що ОСОБА_2 застосовував до свого брата ОСОБА_1 психологічне або фізичне насильство. Київський апеляційний суд, закриваючи провадження у справі відносно ОСОБА_2 за відсутності події та складу адмінправопорушення, виходив із того, що матеріали справи не містять фактичних даних щодо конкретних дій та їх наслідків, належних та допустимих доказів, які б вказували на вчинення ОСОБА_2 дій, зазначених у ч.1 ст.173-2 КУпАП та настання для потерпілої особи наслідків, зазначених у цій статті (справа №755/5751/21,постанова від 18 жовтня 2021 року).
Натомість, за події, які мали місце 28 березня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КупАП, - вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно брата ОСОБА_2 , 1974 року народження.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги лист відповідь Дніпровського управління поліції ГУНП в м.Києві від 19 жовтня 2021 року щодо розгляду звернення в частині повідомлення про вжиття заходів адміністративного впливу відносно ОСОБА_2 та проведення з ним профілактичної роботи щодо недопущення вчинення домашнього насильства, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення. З приводу інформації, яка викладена в листі - відповіді ОСОБА_2 звертався з заявою до керівництва Дніпровського управління поліції ГУП у м.Києві, щодо незаконності дій працівників поліції (а.с.101-102). З відповіді начальника управління від 31 грудня 2021 року слідує, що за результатами проведення службового розслідування до окремих працівників Дніпровського управління поліції ГУНП у м.Києві вжито заходів відповідно до Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» ( а.с.105).
Зміст такої відповіді не дає підстав вважати належним та допустимим доказом лист відповідь Дніпровського управління поліції ГУНП в м.Києві від 19 жовтня 2021 року, який містить інформацію щодо проведення з ОСОБА_2 профілактичної роботи щодо недопущення вчинення домашнього насильства.
Доводи апеляційної скарги щодо не оцінення судом першої інстанції ризиків продовження чи повторного вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, також не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки у зв'язку з безпідставністю та недоведеністю вимог заяви, оцінювати ризики продовження чи повторного вчинення домашнього насильства у суду першої інстанції не було підстав.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність.
Отже, оскільки заявником не доведено вимоги заяви, а судом не встановлено, що ОСОБА_1 піддавався з боку ОСОБА_2 психічним або фізичним формам домашнього насильства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 підстави для скасування ухваленого рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, -
суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 3 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 30 червня 2022 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д.Поливач
А.М.Стрижеус